24. Порядок реалізації інвестиційних проектів будівництва.

Загальний процес реалізації будівельного проекту.

Складається з наступних стадій:

1. Передінвестиційну стадію - отримання дозвільних документів на проектування і будівництво;

2. Інвестиційну стадію - процес будівництва;

3. Експлуатаційну стадію - з моменту введення об'єкту будівництва в експлуатацію.

Основоположним нормативними документами, що регулюють питання отримання прав на забудову, є - закони України «Про основи містобудування» «Про планування і забудову територій», «Про архітектурну діяльність», «Про інвестиційну діяльність». Документом, який регулює питання, пов'язані з допустимими видами забудови і переліком документів, необхідних для їх здійснення, є місцеві правила забудови згідно ст.ст. 1, 22 Закони «Про забудову територій».

Загальний алгоритм отримання дозвільних документів сформувався практикою і може бути представлений наступними базисними етапами:

1етап - отримання дозволу на проектування об'єктів містобудування (передпроектна стадія);

2етап - розробка історико-містобудівного обґрунтування і ескізного проекту, отримання початкових даних на об'єкт будівництва (передпроектна стадія);

3етап - підготовка проектної документації на будівництво (проектна стадія);

4етап - узгодження, експертиза і затвердження проектної документації (проектна стадія);

5етап - отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Правова підстава будівельного і інвестиційного проектів виникає після отримання дозволу на будівництво і проектування, згідно ст. 24 Закону про забудову. Даний дозвіл може мати наступні практичні форми:

• рішення органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки (ч. 2 ст. 24 Закону про забудову);

• розпорядження виконавського органу місцевої влади про дозвіл на проектування і будівництво об'єкту у разі наявності у особи документів, які відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України засвідчують право на земельну ділянку (ч. 4 ст. 24 Закону про забудову).

Офіційною (формальною) підставою для початку будівельних робіт є дозвіл на виконання будівельних робіт. Згідно ст. 29 Закону про забудову, Постановою Кабінету Міністрів «Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт» від 30 вересня 2009 р. N 1104, дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. З цією метою необхідно звернеться в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в дозвільному центрі за місцем виконання будівельних робіт. Варто врахувати, що, не дивлячись на те, що дозвіл видається на весь термін будівництва (нормативний або передбачений контрактом), а у разі його недотримання, дозвіл може бути продовжено строком не більш як на один рік.

Крім того, Законом про забудову (із змінами внесеними згідно із Законом України від 16.09.2008 р. N 509-VI) запроваджено порядок громадського обговорення - тобто процедура, спрямована на врахування законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад та держави при плануванні і забудові територій відповідно до вимог цього Закону. Так, згідно розділу IV1 Закону про забудову, громадському обговоренню, за рахунок коштів замовників, підлягають розроблені та погоджені в установленому законодавством порядку проекти місцевих правил забудови та проекти містобудівної документації, які пройшли в установленому законодавством порядку державну експертизу.

З1. Понятгя та ознаки інноваційного інвестування.

Інноваційне інвестування – це одна з економіко-правових форм інвестування, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу з метою досягнення певного соц.-екон ефекту, в т.ч. випуску і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, досягнення прогресивних міжгалузевих структурних зрушень , здійснення якісних змін у стані продуктивних сил, поліпшення соц. Й екологічного становища, випуску нових конкурентоспроможних товарів, послуг.

Вирішальною ознакою інноваційного інвестування є інновації, що створюються в результаті її здійснення та/ або застосовуються в процесі її здійснення.

Інновації – новостворені і вдосконалені конкурентоспроможні технології , продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соц. сфери.

Залежно від мети здійснення інноваційне інвестування може бути некомерційним або комерційним.

Некомерційним слід визнати таке інноваційне інвестування, метою здійснення якого є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-техн досягнень у виробництво й інші сфери сусп. Життя(отримання прибутку-як безпосередня мета здійснення такої діяльності- відсутнє, проте це може бути другорядною метою).

Комерційним є інновац інвестування, спрямоване на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарі в і послуг.

Ознаки інноваційного інвестування:

1. спеціальне правове регулювання;

2. специфічні об’єкти інвестування:інноваційні програми і проекти, інновації;

3. здійснення інвестування на професійних засадах;

4. участь в інвестуванні специфічних суб’єктів;

5. ґрунтовність державного регулювання;

6. опосередкування відносин між суб’єктами інвестування за допомогою договорів інноваційного характеру;

7. застосування до суб’єктів інновац інвестування позитивного та негативного стимулювання з метою забезпечення його соц. спрямування.

З2. Правове регулювання інноваційного інвестування. Інноваційні правовідносини.

Нормативно-правові акти вищої юр сили:

-Господарський кодекс У, гл. 34 дає визначення інноваційної діяльності, визначає її види, форми інвестування в інновації, шляхи та форми державного регулювання.

-Цивільний кодекс, гл. 62 «Виконання науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських та технологічних робіт».

-Закони У:

«Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про інноваційну діяльність», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій».

-Постанови КМУ

- Укази ПУ

- відомчі нормативно-правові акти

- міжнародні правові акти.

У процесі організації, безпосереднього здійснення інноваційної діяльності та контролю за дотриманням її суб’єктами вимог чинного законодавства складається особливий різновид інвестиційних відносин-інноваційні відносини.

Цінності, які можуть бути об’єктами інноваційної діяльності:

1. інноваційні програми та проекти;

2. нові знання та інтелектуальні продукти;

3. виробниче обладнання та процеси;

4. інфраструктура виробництва і підприємництва;

5. сировинні ресурси;

6. товарна продукція.

Учасниками інноваційних відносин є:

1. суб’єкти інноваційної діяльності;

2. органи(організації), наділені управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері такої діяльності.

1. особи, що належать до інноваційної інфраструктури;

2. споживачі інноваційної продукції.

ЗЗ. Договори інноваційного характеру. Особливості договорів про трансфер технологій.

Відносини між учасниками інноваційного інвестування опосередковуються різноманітними договорами, провідна роль серед яких належить договорам інноваційного характеру. Визначальною ознакою таких договорі в є їх спрямованість на розробку інноваційного проекту будівництва.

Найбільш поширеним договором інноваційного характеру є договір на створення і передачу науково-технічної продукції. Цивільний кодекс визначає договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт.

Тансфер технології - передача технології, що оформляється

шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між

фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються,

змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо

технології та/або її складових.

Договірні відносини у сфері трансферу технологій мають низку особливостей:

1. відносини щодо трансферу технологій між їх учасниками опосередковуються за допомогою договору про трансфер технологій.

Види договорів про трансфер технологій:

• про поставку промислової технології;

• про надання технічних послуг;

• інжинірингу;

• про створення спільних підприємств;

• про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання.

З4. Понятгя, ознаки та нормативно-правове забезпечення іноземного інвестування.

Іноземне інвестування - це вкладення іноземним інвестором у розташовані на території України об’єкти господарської та інших видів діяльності іноземних інвестиції з метою отримання прибутку, що здійснюється в межах спеціального правового режиму, складовими якого є гарантії захисту прав і законних інтересів іноземних інвесторів, реєстрація іноземних інвестицій, надання іноземним інвесторам пільг, встановлення низки обмежень.

Іноземному інвестуванню притаманна низка характерних ознак:

1. спеціальне нормативно-правове регулювання;

2. суб’єктом іноземного інвестування є іноземний інвестор;

3. предметом іноз інвестування є іноземні інвестиції;

4. об’єктом іноз інв. є об’єкти господарської та інших видів сусп. Діяльності, розташовані на території У;

5. метою є досягнення отримання прибутку;

6. можливість поєднання іноземного інвестування з іншими економіко-правовим формами інвестування: інноваційною, приватизаційною, лізинговою, капітальним будівництвом.

Спеціальне правове регулювання характеризується низкою норм-правових актів:

• Господарський кодекс, гл. 38 –регулювання відносин, пов’язаних з іноземними інвестиціями.

• Закони У:

«Про захист іноземних інвестицій на У», «Про режим іноземного інвестування», «Про зовн-екон діяльність», «Про приватизацію державного майна», «Про правовий статус іноземців», «Про страхування».

-Декрети КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

- Укази ПУ

- Постанови КМУ.

З5. Понятгя та види іноземних інвестицій.

Іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

• валюти України: а) при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

б) при первинному інвестуванні, якщо валюту України придбано за іноземну валюту на міжбан-ківському валютному ринку України; в) при вкладенні коштів в об'єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомостей про джерела надходження таких коштів;

• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками та мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора чи міжнародними торговельними звичаями;

• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора чи міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

• прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства чи договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, яка здійснюється відповідно до Положення "ро порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р.

З6. Об'єкти іноземного інвестування.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України, а саме:

• основні фонди діючих підприємств та об'єктів соціального призначення (щодо їх реновації, впровадження нової техніки та новітніх технологій);

• основні фонди новостворених підприємств (виробничих потужностей) та об'єктів соціального призначення;

• оборотні кошти підприємств та організацій усіх сфер і галузей народного господарства;

• цінні папери;

• цільові грошові вклади;

• науково-технічна продукція;

• інтелектуальні цінності;

• інші об'єкти власності, в т. ч. майнові права.

Іноземні громадяни, особи без громадянства та юридичні особи іноземних держав мають право набувати у процесі приватизації право власності на такі станції і земельні ділянки, на яких вони розташовані.

З7. Суб'єкти іноземного інвестування.

Іноземними інвесторами є суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на теритрії України, а саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого ніж законодавство України;

• фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання наn території України і не обмежені у дієздатності;

• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

• інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

У законодавстві України існує також визначення терміну «іноземні суб'єкти господарської діяльності», які в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначаються як суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Крім вищезазначених, в Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дається визначення поняття «нерезиденти», до яких відносяться:

• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

• розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет та дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

З8. Форми здійснення іноземних інвестицій.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різноманітних формах, а саме шляхом:

• часткової участі у підприємствах чи інших організаціях корпоративного типу, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, у порядку, передбаченому Законом України «Про підприємства в Україні»;

• створення філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб; представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, що відкриваються в Україні, повинні реєструватися згідно зі ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; порядок реєстрації визначається Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяль-

• придбання у власність діючих підприємств повністю;

• не заборонене законами України придбання нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових, прав;

З9. Особливості іноземного інвестування за участю офшорних компаній.

Офшорна зона — це різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави, або суб'єкту федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб'єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної тає­мниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господарювання-нере-зидентів, що не здійснюють господарської діяльності та не мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях податкового планування, тобто для легального зменшення податкових платежів, а також для захисту капіталу від експропріації в політично нестабільних країнах. Проте досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів, так званого «відмивання» незаконних доходів.

Офшорні зони залежно від виду й обсягу пільг, що надаються при реєстрації суб'єктам-нерезидентам, поділяють на три групи.

1. Країни «податкової гавані» — це такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні

вимоги, вони не зобов'язуються надавати фінансову звітність та відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи — Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов'язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів і директорів компанії.

2. Країни, де іноземним компаніям надаються суттєві податкові пільги та висуваються мінімальні вимоги щодо фінансової звітності, до них належать Кіпр, Уругвай, Естонія та ін.

3. Країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб'єкти господарювання-нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.

Як правило, з країнами першої групи інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподат­кування, а, навпаки, вживають заходів для боротьби з ухиленням від сплати податків. Так, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р. у ст. 18.3 встановлені спеціальні правила стосовно торговельних операцій платників податку з нерезидентами, зареєстрованими в офшорних зонах1. Перелік із 37 зон, що мають офшорний статус згідно із законом, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р2.

З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Особливістю офшорних зон є жорсткі правила захисту комерційної та банківської таємниць. Така інформація захи­щена законодавством майже в усіх країнах, проте вона, як правило, не захищається від правоохоронних органів у ви­падку розслідування кримінальних справ, у тому числі, коли розслідування провадиться згідно із міжнародним договором, але в офшорних зонах бар'єри таємності не порушуються навіть у випадку скоєння злочинів в іншій країні. Виходячи з рівня режиму таємності розрізняють офшорні зони, де такий режим не порушується навіть у випадку його використання у кримінальних цілях, та країни, де таємність не порушується лише стосовно податкових злочинів, при розслідуванні неподаткових злочинів цей режим припиняє дію.

Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо вибору місця реєстрації суб'єкта господарювання на користь офшорних зон. З юридичної точки зору класичнаофшорна компанія — це суб'єкт господарювання, що є у власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована, отримує прибуток за її межами, керується з-за кордону, не сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімальними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надається місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законодавство не забороняє відкривати адміністративні офіси в офшорних зонах і надає право резидентам бути співвласниками офшорних компаній.

Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєст­рується в установленому порядку, має передбачену законом організаційно-правову форму, визначену структуру управління, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.