28. Інтертекстуальність тексту в романі «Ім’я троянди»

Імена головних героїв неминуче повинні викликати у читача асоціації з детективними героями А. К. Дойля — Шерлоком Холмсом, який, як відомо, викривав усі таємниці, зокрема і у повісті «Собака Баскервілей», та другом і «біографом» славетного нишпорки — доктором Ватсоном. Аби у читача не виникло ніяких сумнівів стосовно невипадковості цих імен, У. Еко демонструє й непересічні дедуктивні здібності свого героя Вільгельма (наприклад, сцена реконструкції обставин, вигляду і навіть імені зниклого коня на початку роману); у подальших подіях Вільгельм засвідчує обізнаність у різних науках, здатність до дедуктивного аналізу, чим викликає щирий подив і розгубленість Адсона. Проте У. Еко не доводить свою іронію до тієї межі, де вона переростає у пародію. Незважаючи на всі літературні асоціації, Вільгельм та Адсон — герої цілком самодостатні, які діють у відповідності до своїх характерів у межах вигаданих автором обстапин. Вільгельм так само, як і Шерлок приймали наркотичні засоби для підтримки розумової активності.

Один з ключових образів роману – образ бібліотеки-лабіринту, що може символізувати складнощі пізнання істини. Бібліотека безпосереднім чином виявляється причиною до низки загадкових вбивств, що сталися у монастирі. Сама бібліотека незвичайна, і це неодноразово констатується в романі. Ось як характеризує її Вільгельм Баскервільський: „В ній більше книг, ніж у будь-якій іншій бібліотеці християнства”. Приміщення бібліотеки побудоване у формі лабіринту, правила руху по якому знають лише бібліотекарі. Крім того, натякається на якусь таємничу місію, яку бібліотека виконує. До того ж, лабіринт у тексті роману – це ще й модель буття загалом, символ космосу та всесвіту. Образ бібліотеки-лабіринту в романі символізує складнощі пізнання й одночасно співвідносить роман Еко зі схожими образами бібліотек-лабіринтів у Борхеса („Сад розбіжних стежинок”, „Вавілонська бібліотека”. Звідси в критиці роман Еко навіть називали збільшеними оповіданнями Борхеса), а через нього – з достатньо поширеним у модерністів співставленням бібліотеки, книг – з життям. Світ – це книга, створена Богом, у „книзі книг” – „Біблії” – закодовані закономірності нашого буття. Бібліотека, а ширше – книги, знання – стає у романі центром конфлікту двох світоглядних позицій, які уособлюють Хорхе, доглядач фондів бібліотеки, і францисканець-мінорит Вільгельм Баскервільський.

Сам Борхес введений в роман під ім'ям сліпогохранителя бібліотеки - монаа Хорхе Бургосского.

Також мона співвіднести Вільгельма з Тесеєм, який шукає вихід з лабіринту.

29. Час і простір в романі «Ім’я троянди»

Час не існує у визначеності. Твір починається не з записок Адсона, які він робить теж не одразу, а вже наприкінці життя. Часова вертикаль існує з історичною горизонталлю. Простором є простір монастиря, але автор наголошує, що це-обшир тексту, обшир бібліотеки. Світ як текст→обшир здогаду, де має бути віднайдена певна істина. Простір - структура-сітка, структура-лабіринт. Істина на певному етапі знайдена, але вона вмонтована і так і не виходить на поверхню. Роман має космогонічну структуру, 7днів творення. Дзеркальне співбуття: Вільгельм(сміх, рухливість, творчість, сумніви)-Хорхе(істина має бути збережена). Постір також є замкнутий, це У.Еко підкреслював у своїх нотатаках., звідси і бенедиктське аббатство, де усе життя розмірене по канонічним годинам. Письменник показує, що час Вільгельма Баскервільського і час його автора – одна епоха, і від середніх віків до наших днів ми вирішуємо одні і ті ж питання. Поміщаючи в середньовічний простір твору героя, далеко виходячого за межі своєї епохи, автор тим самим відмовляється визнавати поступальний хід історії до цивілізації.