25. Книга і текст одна з головних метафор постмодернізму. Світ як текст. Борхес і Дерріда.

Текстуалізація світу стає однією з форм постмодерності.Світ – це книга яка ніколи не закінчується і лабіринт, з якого немає виходу. У «Вавилонській бібліотеці» Борхеса непрочитані або незрозумілі книги – це норзкриті таємниці природи. Світ і книги рівнозначні, невизначені і безкінечні. Вавілонська бібліотека являться метафорою світу або інакше кажучи космосу, та культури або інакше кажучи книжок (Вавілонська = загальна).. У поведінці різних бібліотекарів метафорично розуміється різні позиції сучасної людини по відношенню до культури: одні шукають опори в традиції, інші заперечують традицію. Сам Борхес, як і його герой зберігає «звичку писати». Читати, розшифровувати, творити новы загадки – ось принцип выдношення Борхеса до культури.

Дерріда – представник лінгвістичної філософії. Принцип «нічого не існує ні до ні після мови», він пояснює таким чином, любий текст включає набагато більше ніж це здаєтся з самого початку , і тому його неадикватно сприймають. Так як мова служить основую бутя, то світ – безмежний текст(Борхес). Усе текстуалізується. Усі контексти стають інтертекстами, тобто вплив зовн.світу тексталізується. Кожна самість (поет, критик, читач) виступає, як конструктор мови – текст. Ні один текст не виказує своєї правди, правда приовується у іншому місці при процесі читання. Це усе Дерріда аргументує за допомогую теорії «деконструкції», згідно цієї теорії

26. Гра як основа постмодерного світобачення.

Постмодернізм ближче до традиції деміфологізуючої гри. Кожен міф представляє якусь символічну мову в якості абсолютного еквіваленту реальності. У творі Борхеса «Вавілонська бібліотека» Вавілон — не що інше як безкінечна гра випадковостей. А так як Вавілон, це метафора усього світу, то весь світ - це безмежне коло випадковостей. З одного боку гра – обмежена наявними правилами, а з іншого має обшир для експромту, саморозвитку та інтерпретації. Так, наприклад, у цьому творі лотерея обмежена певними правилами, але на протязі деякого часу вона розвивалась. Усе це призвело до того, що онтологічні(смерть, життя) та епістемологічні(простір, час, число) категорії перетворюються на символи, з якими можна поводится так само вільно, як і з літ. або культурними знаками.

З іншого боку можна розглянути гру як сам текст, і читач грає у текст як у гру. Текст – своєрідний конструктор, який можна розкласти, роздрібнити на сюжети, а потім скласти в єдине ціле. Так як, як писав Дерріда любий текст включає набагато більше ніж здається спочатку. А так як текст – це світ, то світ – це не просто те що ми бачимо ззовні, це також і безкінечна гра випадковостей.

27. Практична реалізація семіотичних теорій у.Еко «Ім’я троянди »

„Ім’я троянди” – семіотичний роман, роман про слово. Наука, яка вивчає знаки, місце слова в культурі, взаємини слова й людини, називається семіотикою. Особливість композиції роману підкреслює його семіотичність. Твір починається цитатою з Євангелія від Іоанна: „Споконвіку було слово...” і закінчується латинською цитатою, яка сповіщає, що троянда зів’яла, а слово „троянда”, ім’я „троянда” лишається. Справжнім героєм роману є Слово. По-різному йому служать Вільгельм і Хорхе. Людиство створює слова, але слова керують людьми. Вільгельм, зайнятий розшифруванням, постає перед нами не детективом, безпомилково зіставляючим докази, а семіотиком, сприймаючим світ через систему знаків і відшукуючим правильний код. Герой розтлумачує знаки, реконструює тексти по фрагментах, розшифровує коди. Він відновлює другу частину „Поетики” на основі окремих образів та уривків.