10. Поетика абсурдитської п’єси на прикладі «Голомозої співачки» е. Йонеско.

В літ. абсурду порушені комунікативні інтенсії, мова втрачає свої комунікаційні функції. Ознаки літератури абсурду: 1)алогізм в мові і дії; 2) персонажі абсолютні всередині(суперечать собі, порушення ієрархій подій); 3) відсутність сюжету (протистояння: існування небуттям, жити – оповідати, життя – оповідь, розклад мови, наративна регресія – блоки неспіввідносні між собою). В театрі абсурду детермінізація порушується(це ми бачимо в тексті – об’єкт є одним і тим же, дружина дізнається, що розмовляє зі своїм чоловіком). Неймовірно читати газету, як і полетіти в космос – однаково. Порушується постулат спільної пам’яті. Динамізм п'єси полягає в тому, що в міру наближення до фіналу мова персонажів стає дедалі більше нечленороздільною, і в завершальній сцені вони кидають в обличчя один одному вже не репліки і навіть не слова, а окремі склади й звуки.

11. Магічний реалізм Маркеса: конструювання і деконструкція міфу. Елементи магічного реалізму

• Фантастичні елементи можуть бути внутрішньо не суперечливими, але ніколи не пояснюються.

• Герої приймають та не заперечують логіку магічних елементів.

• Численні деталі сенсорного сприйняття.

• Часто використовуються символи та образи.

• Емоції та сексуальність людини як соціальної сутності описуються дуже докладно.

• Викривлюється течія часу, так що він стає циклічним або вбачається відсутнім. Ще один прийом - колапс часу, коли сучасне повторює чи нагадує минуле.

• Причина та наслідок міняються місцями - наприклад, персонаж може страждати "до" трагічних подій.

• Широко використовуються фольклор і міфологія.

• Події передаються з альтернативних точок зору - голос розповідача перемикається з третьої на першу особу, часто трапляються переходи між точками зору різних персонажів та внутрішнім монологом стосовно загальних відносин та спогадів.

• Минуле контрастує із сучасним, астральне - з фізичним, персонажі - один з одним.

• Ясний фінал твору дозволяє читачу визначитися, що ж насправді відповідає дійсному перебігу подій - фантастичне чи повсякденне.

Історію роду Буендіа автор вплітає в історію невеличкого містечка Макон-4. Проте з появою кожного нового персонажа конкретний (хоча й вигаданий) географічний простір і точні часові посиланні дедалі більше розмиваються. Щоб підкреслити приналежність членів родини Буендіа до одного роду, Маркес наділяє їх не лише спільними рисами зовнішності й характеру, а й, як було заведено в Колумбії, спадкоємними іменами. Одні й ті самі імена персонажів, повторюваність подій, ситуацій  доль, самотність, роз’єднаність членів сім’ї, їхня нездатність зрозуміти і бути зрозумілими один для одного набувають у романі воістину міфологічного харакактеру. Та й сама історія декількох поколінь сім’ї Буендіа чітко набуває обрисів родового міфу, а з ним і його характерних рис – потяг до самогубства і пов’язанню з ним прокляття (історія перших Буендіа), визначеність долі героїв. У романі вона втілена в образі Мельхіадеса, який записав на санскриті літопис роду,  Ауреліано Бабілоніа за декілька хвилин до загибелі Макондо і Буендіа.

"Література починається міфом і ним же завершується", - казав Хорхе Луїс Борхес. Важко сперечатися з клясиком. Адже всі епоси - й архаїчні, і класичні, - являють собоє втілення міфу, результат відображення сказителем міфопоетичного сприйняття світу. Викоритовується міф і постмодерном для конструювання псевдоінтелектуальних моделей. Базове визначення міфу - сюжет про діяння богів і героїв, про походження й загибель світу, про подвиги культурних героїв і прешопращурів, себто фіксування у масовій свідомості інформації передусім інтуїтивного походження. Ця інформація має сакральный характер, є гарантом стабільності соціуму і джерелом знання про генезу буття. Враховуючи "ненауковий" характер міфічного знання, не варто дивуватися, що слово "міф" стало синонімом понятть "брехня", "вигадка", "стереотип". Міф - це передусім форма свідомості. Особлива модель світовідчуття та світосприйняття, яка, за спостереженнями психологів, найбільш притаманна дітям та нівелюється лише у процесі соціалізації дитини.