
- •1. Часопросторові харектеристики роману роману Роб-Гріє «в Лабіринті».
- •2. Суб’єкт в романі Роб-Гріє «в лабірінті».
- •3. Шозізм та його маніфестації в романі Роб-Грійе «в лабіринті».
- •4.Кінематографічність оповіді в романі Роб-Грійе. Символіка та техніка інших видів мистецтва.
- •5. Маніфести «нового роману»:н.Саррот «Ера підозри», Роб-Гріє «За новий роман».
- •6. Екзистенціальна парадигма світобачення у Франції серед. 20 ст.
- •7. Категорії відчуження, свободи, вибору(Сартр, Камю).
- •8.Світ як абсурдний конструкт. Екзистенційні мотиви в театрі абсурду.
- •9. Явища абсурдизму. Беккет «в очікуванні Годо».
- •10. Поетика абсурдитської п’єси на прикладі «Голомозої співачки» е. Йонеско.
- •11. Магічний реалізм Маркеса: конструювання і деконструкція міфу. Елементи магічного реалізму
- •12. Старий заповіт , Флобер, та десакралізація наративної інстанції у творчості Дж. Барнса.
- •24. Дзеркало як одна з центральних метафор постмодерної літератури.
- •25. Книга і текст одна з головних метафор постмодернізму. Світ як текст. Борхес і Дерріда.
- •26. Гра як основа постмодерного світобачення.
- •27. Практична реалізація семіотичних теорій у.Еко «Ім’я троянди »
- •28. Інтертекстуальність тексту в романі «Ім’я троянди»
- •29. Час і простір в романі «Ім’я троянди»
- •30. Гра попередніми культурними здобутками в романі у.Еко «Ім'я троянди»
- •31. Конструкція роману «Крокуючи склом» як прояв епістемологічної непевності. Зв'язуючі компоненти наративних рівнів.
- •32. Постмодерна гра в романі «Крокуючи склом». Епістемні puzzles.
- •33. Інтертекстуальність роману «Крокуючи склом»: Бенкс, Борхес та Еко.
- •34. Метафора скла в романі «Крокуючи склом» та можливість її інтерпретації в контексті постмодернізму.
- •35. Література в літературі: літературний контекст та інтертекст роману Грошика «Реставрація обіду» .
- •36. Хронотоп роману «Реставрація обіду». Змішування та заплутування часових площин.
- •37. Іронічність та пародійність роману «Реставрація обіду».
- •38. Смерть автора та гра в романі «Реставрація обіду».
- •39, 40. Структура тексту «Химера» Дж. Барта: структура. Наративне коло роману «Химера».
- •41. Феномен письма в романі «Химера» Барта.
- •42. Інтертекстуальність роману «Химера» Барт.
- •43. Метафора ключа і скарбу «Химера».
- •44. Читання як творення світу, читання як втеча від світу в романі Шлінка «Читець».
- •45. Проблема відповідальності в світлі етики деконструкції «Читець».
- •46. Зняття бінарних опозицій з образу Ханни «Читець».
- •47. Історичний та культурний контекст розвитку постмодернізму на території слов’янських країн.
- •48. Пелевін: множинність світів,розпорошення та децентралізація хронотопу.Текстуальна гра.
- •49. Пелевин: fiction & faction.
- •50. Традиція розколотих світів і роздвоєнь в шотландській літ, сучасні маніфестації феномену: а.Грей, й.Бенкс, і.Велш.
10. Поетика абсурдитської п’єси на прикладі «Голомозої співачки» е. Йонеско.
В літ. абсурду порушені комунікативні інтенсії, мова втрачає свої комунікаційні функції. Ознаки літератури абсурду: 1)алогізм в мові і дії; 2) персонажі абсолютні всередині(суперечать собі, порушення ієрархій подій); 3) відсутність сюжету (протистояння: існування небуттям, жити – оповідати, життя – оповідь, розклад мови, наративна регресія – блоки неспіввідносні між собою). В театрі абсурду детермінізація порушується(це ми бачимо в тексті – об’єкт є одним і тим же, дружина дізнається, що розмовляє зі своїм чоловіком). Неймовірно читати газету, як і полетіти в космос – однаково. Порушується постулат спільної пам’яті. Динамізм п'єси полягає в тому, що в міру наближення до фіналу мова персонажів стає дедалі більше нечленороздільною, і в завершальній сцені вони кидають в обличчя один одному вже не репліки і навіть не слова, а окремі склади й звуки.
11. Магічний реалізм Маркеса: конструювання і деконструкція міфу. Елементи магічного реалізму
Фантастичні елементи можуть бути внутрішньо не суперечливими, але ніколи не пояснюються.
Герої приймають та не заперечують логіку магічних елементів.
Численні деталі сенсорного сприйняття.
Часто використовуються символи та образи.
Емоції та сексуальність людини як соціальної сутності описуються дуже докладно.
Викривлюється течія часу, так що він стає циклічним або вбачається відсутнім. Ще один прийом - колапс часу, коли сучасне повторює чи нагадує минуле.
Причина та наслідок міняються місцями - наприклад, персонаж може страждати "до" трагічних подій.
Широко використовуються фольклор і міфологія.
Події передаються з альтернативних точок зору - голос розповідача перемикається з третьої на першу особу, часто трапляються переходи між точками зору різних персонажів та внутрішнім монологом стосовно загальних відносин та спогадів.
Минуле контрастує із сучасним, астральне - з фізичним, персонажі - один з одним.
Ясний фінал твору дозволяє читачу визначитися, що ж насправді відповідає дійсному перебігу подій - фантастичне чи повсякденне.
Історію роду Буендіа автор вплітає в історію невеличкого містечка Макон-4. Проте з появою кожного нового персонажа конкретний (хоча й вигаданий) географічний простір і точні часові посиланні дедалі більше розмиваються. Щоб підкреслити приналежність членів родини Буендіа до одного роду, Маркес наділяє їх не лише спільними рисами зовнішності й характеру, а й, як було заведено в Колумбії, спадкоємними іменами. Одні й ті самі імена персонажів, повторюваність подій, ситуацій доль, самотність, роз’єднаність членів сім’ї, їхня нездатність зрозуміти і бути зрозумілими один для одного набувають у романі воістину міфологічного харакактеру. Та й сама історія декількох поколінь сім’ї Буендіа чітко набуває обрисів родового міфу, а з ним і його характерних рис – потяг до самогубства і пов’язанню з ним прокляття (історія перших Буендіа), визначеність долі героїв. У романі вона втілена в образі Мельхіадеса, який записав на санскриті літопис роду, Ауреліано Бабілоніа за декілька хвилин до загибелі Макондо і Буендіа.
"Література починається міфом і ним же завершується", - казав Хорхе Луїс Борхес. Важко сперечатися з клясиком. Адже всі епоси - й архаїчні, і класичні, - являють собоє втілення міфу, результат відображення сказителем міфопоетичного сприйняття світу. Викоритовується міф і постмодерном для конструювання псевдоінтелектуальних моделей. Базове визначення міфу - сюжет про діяння богів і героїв, про походження й загибель світу, про подвиги культурних героїв і прешопращурів, себто фіксування у масовій свідомості інформації передусім інтуїтивного походження. Ця інформація має сакральный характер, є гарантом стабільності соціуму і джерелом знання про генезу буття. Враховуючи "ненауковий" характер міфічного знання, не варто дивуватися, що слово "міф" стало синонімом понятть "брехня", "вигадка", "стереотип". Міф - це передусім форма свідомості. Особлива модель світовідчуття та світосприйняття, яка, за спостереженнями психологів, найбільш притаманна дітям та нівелюється лише у процесі соціалізації дитини.