
- •1. Трудові ресурси як соціально-економічна категорія
- •2. Формування трудових ресурсів
- •3. Використання трудових ресурсів.
- •Розділ 5. Особливості міжнародного регулювання соціально-трудових відносин
- •Моделі соціального партнерства
- •5.2. Історичні передумови розвитку соціально-трудових відносин
- •5.3. Проблеми формування і розвитку соціально-трудових відносин в Україні
- •Глосарій
Глосарій
Державний мінімальний соціальний стандарт (ДМСС) — встановлені органами державної влади на визначений період часу єдині мінімальні соціальні нормативи і норми, що відбивають найважливіші потреби людини в матеріальних благах, загальнодоступних і безкоштовних послугах, які гарантують відповідний рівень життя.
Децентралізації управління соціальною сферою — передача все більшого обсягу повноважень регіональним і місцевим органам влади в реалізації соціальної політики. Припускає регіоналізацію соціальної політики, тобто облік регіональних особливостей формування і протікання соціальних відносин при реалізації соціальних програм на місцях.
Змішана фінансова участь у реалізації соціальних програм — активізація механізмів залучення поряд з бюджетними і позабюджетними засобами для фінансування соціальної сфери.
Молодіжна державна політика — система діяльності держави у відносинах з особистістю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах країни, суспільства.
Об’єкт соціальної стандартизації — послуга чи інший аспект діяльності галузей соціальної сфери, що підлягає стандартизації.
Політика — організована, цілеспрямована діяльність держави, пов’язана з проведенням певної лінії, в регулюванні соціальних відносин забезпечення соціальних гарантій, пільг і виплат.
Пріоритети соціальної політики — найважливіші, найбільш значущі соціальні проблеми, усвідомлені як першочергові задачі соціальної політики. Пріоритетність визначається виходячи зі складу, реального взаємозв’язку і гостроти найважливіших соціальних проблем і припускає ранжирування заходів у рамках соціальної політики, виділення довгострокових, середньострокових і екстрених заходів.
Система державних мінімальних соціальних стандартів (ДМСС) — сукупність взаємозв’язаних державних, регіональних і місцевих стандартів.
Соціальне обслуговування — діяльність соціальних служб по соціальній підтримці, наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації, абілітації і реабілітації громадян, які перебувають у важкій життєвій ситуації. Соціальна політика — система цілеспрямованих державних заходів і акцій по регулюванню відносин між різними соціальними групами населення в частині підвищення суспільного добробуту, поліпшення якості і рівня життя, раціонального використання трудового потенціалу і на цій основі — зростання ефективності функціонування економіки країни.
Соціальна реабілітація — відновлення юридичного, соціального, професійного статусу. Індивідуальний процес С. р. — це відновлення в особистості навичок до соціального спілкування, актуалізація особистістю правил і норм, прийнятих у даному суспільстві. Правова Р. — знаходження людиною всіх юридичних прав і гарантій, прийнятих у даному суспільстві, побутова Р. містить у собі реабілітацію професійну, виробничу, сімейного статусу. До С. р. належить також проблема психологічної реабілітації, насамперед у питанні знаходження особистістю колишнього соціального статусу. У соціальній політиці пріоритетне значення має проблема юридичної і професійної С. р.
Соціальна справедливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин. С. с. — один з основних загальнолюдських соціальних ідеалів, конкретне розуміння якого змінювалося протягом історії; і сьогодні немає єдиного розуміння його змісту. При визначенні С. с. найчастіше її співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті С. с. розуміється як міра рівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у життєвому стані різних суспільних груп.
Соціальна сфера (економіко-управлінський аспект) — сукупність галузей, програм і заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей і результатів, пов’язаних з підвищенням суспільного добробуту і поліпшення якості життя населення.
Соціальна сфера як підсистема суспільного організму характеризується специфічними процесами взаємодії і відтворення людини, особистості, соціальних груп, населення в цілому особливого виду відносинами, що складаються з приводу відтворення людського потенціалу і розподілу соціальної справедливості в суспільстві, здійснює тільки їй властиві функції диференціації й оформлення соціальних груп.
Соціальний стандарт — норми, правила, характеристики, розроблені на основі згоди по істотних питаннях соціальної політики між більшістю заінтересованих сторін, прийняті, затверджені відповідним органом. Соціальні стандарти відбивають рівень задоволення сукупності соціальних потреб населення, тому за рівнем можуть диференціюватися на мінімальний, середній, раціональний.
Соціальні відносини — вид універсальних суспільних відносин, що розвиваються на основі взаємодії особистісних, міжособистісних і групових відносин з урахуванням соціального статусу кожної людини, ступеня спільності і відмінності громадян за родом занять, політичними симпатіями, етнічною приналежністю, майновим статусом й іншими сутнісними факторами. Основною ланкою соціальних відносин є міра соціальної справедливості, що є похідною від рівності можливостей для реалізації свого потенціалу всіма членами суспільства.
Стандартизація соціальних послуг — діяльність по встановленню основних вимог до об’єктів стандартизації, обсягів і якості соціальних послуг, порядку й умов їх надання.
Стратегія соціальної політики — корінне рішення системи соціальних проблем на конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Визначальним у стратегії є не тимчасові параметри, а характер рішення, достатність для якісних змін ситуації. Вихідним пунктом її розробки є вибір перспективної моделі соціально-економічного устрою суспільства.
Суб’єкти соціальної політики — різні організаційні структури, соціальні інститути, соціальні групи, персоналії, що реалізують соціальні програми і заходи в суспільстві.
Цивільне суспільство — тип суспільного устрою, який відрізняється багатосуб’єктністю суспільного, економічного, соціального, культурного, політичного життя, що припускає діяльність у суспільстві вільних асоціацій, соціальних інститутів, соціальних рухів, наявність безлічі самостійних суб’єктів господарювання й інститутів самоврядування, реалізацію прав і свобод особи, забезпечення її недоторканності і безпеки.