Глосарій

Державний мінімальний соціальний стандарт (ДМСС) — встановлені органами державної влади на визначений період часу єдині мінімаль­ні соціальні нормативи і норми, що відбивають найважливіші потреби людини в матеріальних благах, загальнодоступних і безкоштовних послугах, які гарантують відповідний рівень життя.

Децентралізації управління соціальною сферою — передача все біль­шого обсягу повноважень регіональним і місцевим органам влади в реалізації соціальної політики. Припускає регіоналізацію соціальної політики, тобто облік регіональних особливостей формування і протікання соціальних відносин при реалізації соціальних програм на місцях.

Змішана фінансова участь у реалізації соціальних програм — активізація механізмів залучення поряд з бюджетними і позабюджетними засобами для фінансування соціальної сфери.

Молодіжна державна політика — система діяльності держави у відносинах з особистістю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах країни, суспільства.

Об’єкт соціальної стандартизації — послуга чи інший аспект діяльності галузей соціальної сфери, що підлягає стандартизації.

Політика — організована, цілеспрямована діяльність держави, пов’я­зана з проведенням певної лінії, в регулюванні соціальних відносин забезпечення соціальних гарантій, пільг і виплат.

Пріоритети соціальної політики — найважливіші, найбільш значущі соціальні проблеми, усвідомлені як першочергові задачі соціальної політики. Пріоритетність визначається виходячи зі складу, реального взаємозв’язку і гостроти найважливіших соціальних проблем і припускає ранжирування заходів у рамках соціальної політики, виділення довгострокових, середньострокових і екстрених заходів.

Система державних мінімальних соціальних стандартів (ДМСС) — сукупність взаємозв’язаних державних, регіональних і місцевих стандартів.

Соціальне обслуговування — діяльність соціальних служб по соціальній підтримці, наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації, абілітації і реабілітації громадян, які перебувають у важкій життєвій ситуації. Соціальна політика — система цілеспрямованих державних заходів і акцій по регулюванню відносин між різними соціальними групами населення в частині підвищення суспільного добробуту, поліпшення якості і рівня життя, раціонального використання трудового потенціалу і на цій основі — зростання ефективності функціонування економіки країни.

Соціальна реабілітація — відновлення юридичного, соціального, професійного статусу. Індивідуальний процес С. р. — це відновлення в особистості навичок до соціального спілкування, актуалізація особистістю правил і норм, прийнятих у даному суспільстві. Правова Р. — знаходження людиною всіх юридичних прав і гарантій, прийнятих у даному суспільстві, побутова Р. містить у собі реабілітацію професійну, виробничу, сімейного статусу. До С. р. належить також проблема психологічної реабілітації, насамперед у питанні знаходження особистістю колишнього соціального статусу. У соціальній політиці пріоритетне значення має проблема юридичної і професійної С. р.

Соціальна справедливість — соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства, що  відповідає інтересам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка суспільних відносин. С. с. — один з основних загальнолюдських соціальних ідеалів, конкретне розуміння якого змінювалося протягом історії; і сьогодні немає єдиного розуміння його змісту. При визначенні С. с. найчастіше її співвідносять із соціальною рівністю, і в цьому контексті С. с. розуміється як міра рівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у життєвому стані різних суспільних груп.

Соціальна сфера (економіко-управлінський аспект) — сукупність галузей, програм і заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей і результатів, пов’язаних з підвищенням суспільного добробуту і поліпшення якості життя населення.

Соціальна сфера як підсистема суспільного організму характеризується специфічними процесами взаємодії і відтворення людини, особистості, соціальних груп, населення в цілому особливого виду відносинами, що складаються з приводу відтворення людського потенціалу і розподілу соціальної справедливості в суспільстві, здійснює тільки їй властиві функції диференціації й оформлення соціальних груп.

Соціальний стандарт — норми, правила, характеристики, розроблені на основі згоди по істотних питаннях соціальної політики між біль­шістю заінтересованих сторін, прийняті, затверджені відповідним органом. Соціальні стандарти відбивають рівень задоволення сукупності соціальних потреб населення, тому за рівнем можуть диференціюватися на мінімальний, середній, раціональний.

Соціальні відносини — вид універсальних суспільних відносин, що розвиваються на основі взаємодії особистісних, міжособистісних і групових відносин з урахуванням соціального статусу кожної людини, ступеня спільності і відмінності громадян за родом занять, політичними симпатіями, етнічною приналежністю, майновим статусом й іншими сутнісними факторами. Основною ланкою соціальних відносин є міра соціальної справедливості, що є похідною від рівності можливостей для реалізації свого потенціалу всіма членами суспільства.

Стандартизація соціальних послуг — діяльність по встановленню основних вимог до об’єктів стандартизації, обсягів і якості соціаль­них послуг, порядку й умов їх надання.

Стратегія соціальної політики — корінне рішення системи соціальних проблем на конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Визначальним у стратегії є не тимчасові параметри, а характер рішення, достатність для якісних змін ситуації. Вихідним пунктом її розробки є вибір перспективної моделі соціально-економічного устрою суспільства.

Суб’єкти соціальної політики — різні організаційні структури, соціаль­ні інститути, соціальні групи, персоналії, що реалізують соціальні програми і заходи в суспільстві.

Цивільне суспільство — тип суспільного устрою, який відрізняється багатосуб’єктністю суспільного, економічного, соціального, культурного, політичного життя, що припускає діяльність у суспільстві вільних асоціацій, соціальних інститутів, соціальних рухів, наявність безлічі самостійних суб’єктів господарювання й інститутів самоврядування, реалізацію прав і свобод особи, забезпечення її недоторканності і безпеки.