
- •Курс лекцій з культурології Культура Стародавнього Сходу
- •Шумеро-Вавилонська культура
- •Культура Стародавнього Єгипту
- •Наукові знання…………………………………………………. Культура Стародавнього Китаю
- •Культура Стародавньої Індії
- •Шумеро-Вавилонська культура
- •Стародавні цивілізації іv–ііі тисячоліття до н.Е. На територіях Передньої Азії.
- •Релігія Месопотамії.
- •Релігія Месопотамії
- •Література. „Епос про Гільгамеша”
- •Мистецтво Месопотамії
- •Наукові знання
- •Фінікійська культура
- •Культура Стародавнього Єгипту
- •Періодизація єгипетської культури
- •Релігія і міфологія
- •Письмо, книги та література Єгипту
- •Архітектура та образотворче мистецтво Стародавнього Єгипту
- •Наукові знання
- •Періодизація культури Стародавнього Китаю
- •Релігія та філософія
- •Мистецтво Стародавнього Китаю. Архітектура. Триєдність мистецтва: каліграфія, поезія, живопис Культура періоду Шан-Інь
- •Культура періоду Джоу
- •Культура періоду Цінь і Хань
- •Культура періоду Північна Вей
- •Культура періоду Тан і Сун
- •Культура періоду Мін і Цин
- •Наука Стародавнього Китаю
- •Культура Стародавньої Індії
- •Періодизація культури Стародавньої Індії
- •Релігія Стародавньої Індії
- •Мистецтво Стародавньої Індії. Архітектура, живопис. Культура Хараппа і Мохенджо-Даро
- •Культура аріїв
- •Культура імперії Маур’їв
- •Культура Кушанської імперії
- •Культура імперії Гуптів
- •Культура періоду раннього ісламу
- •Культура імперії Великих Моголів
- •Наука Стародавньої Індії
- •Запитання та завдання для самоперевірки
- •Словник термінів
- •Література
Література. „Епос про Гільгамеша”
Література Месопотамії відрізняється багатством форм та жанрів. До найдавніших текстів відносяться списки богів, деякі міфи та гімни, пізніше з’являються епічні твори, які розповідають про богів та героїв, утворюється жанр історичної літератури, з’являється публіцистика, записуються казки, приказки та прислів’я тощо. Найвідомішим твором месопотамської літератури є „Епос про Гільгамеша” (за аккадською традицію цей твір називається за першими словами – „Той, що все бачив”), в якому розповідається про реальну історичну особу – п’ятого царя династії міста Урука, столиці держави Шумеру. Гільгамеша обоготворили невдовзі після його смерті, про його подвиги і була написана одна із найдавніших поем. Авторство приписується урумському заклинателю Синликеуннинне.
Гільгамеш не зовсім звичний герой. Він – боголюдина: „на дві третини бог, на одну – людина”. Влада розбестила його. Цар веде розгульний, невпорядкований спосіб життя. Його палац – „місце, де ніколи не закінчується свято”. Там йде нескінченний банкет. На втіху Гільгамешу та його друзям сюди повсякчас приводять молодих красивих дівчат та юнаків, які стають учасниками оргій та забувають дорогу до батьківського дому.
В місті настає паніка. Мешканці звертаються до верховних богів з проханням втихомирити Гільгамеша. Боги дають згоду, але роблять це не зовсім звичним способом. Вони створюють небувале чудовисько, вкрите шерстю, яке не відає жодних благ цивілізації. Звати його Енкіду. Гільгамеш розуміє, що настав час його переродження, але спочатку вирішує випробувати самого Енкіду. Він відправляє до нього найпрекраснішу і велелюбну жінку із свого оточення – блудницю Шамхат.
Пройшовши випробування коханням, Енкіду стає людиною. Він та Гільгамеш стають на герць, але обидва герої розуміють, що їх сила не в протиборстві, а в єдності. Вони стають побратимами, і з цього часу їх долі нероздільні. Разом вони перемагають ворогів, разом здолали велетенського демона Хумбабу.
Об’єднавшись на основі кровної дружби, Гільгамеш та Енкіду стають непереможними, і це починає турбувати богів. Спочатку Гільгамеша намагаються розлучити з Енкіду за допомогою богині кохання Іштар. Але Гільгамеш відкидає домагання богині. Розгнівана Іштар (перший раз вона отримала відмову!) насилає на рідне місто Гільгамеша страшного бика, який дихає вогнем. Бик знищує мешканців міста і намагається розправитися із Енкіду. Але Гільгамеш вбиває бика. Боги знову стурбовані; вони вирішують, що дружба повинна бути розірвана. Вони виносять вирок: один із друзів повинен загинути. До нашого часу не дійшло багато частин поеми, але, напевне, Енкіду добровільно визвався принести себе в жертву в ім’я священної дружби.
Гільгамеш залишається сам. Він вперше задумується про жорстоку несправедливість, яка існує в світі, і вирішує зробити все, аби повернути Енкіду життя. Для цього потрібно знати таємницю безсмертя, і Гільгамеш вирушає в подорож у пошуках способу визволити Енкіду із пекла. Доля приводить Гільгамеша до безкрайого океану, де на далекому острові живе прабатько всіх людей Утнапішті. Спочатку він не бажає герою відкривати таємницю безсмертя. Прабатько з усіма подробицями розповідає Гільгамешу про своє життя, як разом із дружиною врятувався від всесвітнього потопу (ця розповідь Першопредка вважається найдревнішим описом кінця світу: вона давніша Біблійних текстів та всіх інших – давньокитайських, давньоіндійських, давньоіранських, не кажучи вже про міфи індіанців обох Америк, записаних вже після іспанських завоювань).
В решті-решт Утнапішті відкриває таємницю безсмертя: вона знаходиться в квітці, яка росте на дні океану. Гільгамеш відразу пірнає за нею. Він радіє: тепер можна повернути життя Енкіду, зробити всіх людей безсмертними, а в першу чергу, мешканців Урука. Але на зворотному шліху, коли Гільгамеш здійснював обмивання, виповзла підступна змія і викрала квітку. Побратимам не судилося знову зустрітися. Поема обривається трагічно.
„Епос про Гільгамеша” – це перший твір світової класики, де усна міфологічна традиція, яка переслідувала в основному релігійно-ідеологічну мету, переросла в зв’язний художній витвір. В поемі ставляться і вирішуються фундаментальні питання буття, життя, смерті, безсмертя. Вперше в світовій класичній літературі тут означений червоною ниткою пріоритет дружби перед всіма іншими людськими якостями.