5. Строки, протягом яких судові рішення мають бути виконані

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону про виконавче провадження виконавчі дії має бути проведено протягом 6 місяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а щодо виконання рішень немайнового характеру (наприклад, про зобов’язання опублікувати спростування недостовірної інформації, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку тощо) — протягом 2 місяців.

Строки, на перший погляд, цілком прийнятні, якби не передбачені Законом про виконавче провадження можливості відхилення від них. Так, у встановлені строки не включається строк, на який відкладається здійснення виконавчих дій (він не може становити більше 10 календарних днів) або їх призупинення (винятковий перелік підстав для призупинення наведено у статтях 34, 35 Закону про виконавче провадження), а також період реалізації арештованого майна боржника. Крім того, держвиконавець або навіть одна зі сторін виконавчого провадження (стягувач або боржник) можуть звернутися до суду, що видав виконавчий документ, із заявою про відстрочення або розстрочення виконання.

І постанова про відкладення виконавчих дій, і постанова про призупинення виконавчого провадження можуть бути оскаржені: постанова про відкладення — протягом 3 днів начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду, постанова про призупинення — протягом 10-денного строку до суду.

Не виключено, що незважаючи на вчинені добросовісним держвиконавцем дії щодо стягнення з боржника належної суми, результату у вигляді повністю виконаного судового рішення отримано не буде. У цьому випадку виконавчий документ повертається стягувачу, за яким зберігається можливість знову подати цей самий виконавчий документ для виконання.

Якщо ж стягувач сам звернувся із заявою видати йому виконавчий документ, відновити виконавче провадження він уже не зможе.

На жаль, фактичне повне виконання судового рішення — лише один з дванадцяти можливих варіантів закінчення виконавчого провадження. Усі вони зазначені у сг. 37 Закону про виконавче провадження. Серед них: 1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем та боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) ліквідація юрособи — сторони виконавчого провадження, якщо правонаступництво неможливе; 4) скасування рішення суду, що підлягає виконанню; 5) передача виконавчого документа ліквідаційній комісії в разі ліквідації боржника або арбітражному керуючому при визнанні боржника банкротом та ін.

Закінчення виконавчого провадження оформлюється у вигляді постанови держвиконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Цю постанову може бути оскаржено начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду в 10-денний строк.

Варто звернути увагу, що закінчення шестимісячного строку не тягне за собою закриття виконавчого провадження (постанова ВГСУ від 12.10.2006 р. у справі № 29/156-03).