5) Які риси Християнства сприяли розвитку новоєвропейської науки? у чому, на ваш погляд, полягають протиріччя між сучасною наукою та релігією, а навколо чого вони можуть об'єднатись?

«Раціональний ірраціоналізм» християнства посприяв становленню новоєвропейської науки. Саме в лоні християнської думки постали ідеї прямолінійності часу, а за цим і руху, як такого, що стало основою нової фізики, а відтак і нового бачення світу загалом. Християнство привнесло ідею актуальної нескінченості в суспільну свідомість, а потім вона отримала своє належне місце в наукових побудовах. Окрім позитивних моментів християнського впливу, були і негативні. Ці моменти дуже істотні, оскільки вони визначили той негативний бік новоєвропейської науки, що сьогодні став головною мішенню критики науки. Мається на увазі установка, що людина - цар природи і має повне право використовувати її на власний розсуд, а наука — той засіб, який в цьому їй має допомогти. І ця наука є повністю відстороненою від суб'єктивності, вона лише холодно констатує те, що є і те, що відбувається.

В наш час в різних регіонах Землі та в різних релігіях відношення релігії та науки виглядає також по-різному. Католицизм, спираючись на доктрину “симфонії розуму та віри”, розроблену Томою Аквінським, досить активно використовує наукові досягнення, а також підтримує прагнення людини до пізнання. Були навіть засуджені ті непорозуміння між Церквою та наукою, внаслідок яких постраждали видатні вчені (Г.Галілей). Православна Церква намагається відсторонитись від прямих контактів із наукою, не засуджуючи її відкрито, але й вітаючи її прагнень до заглиблення в таємниці буття. Протестантизм як правило залишає питання про пізнання на розсуд самих науковців. Іслам давно втратив інтерес до співпраці із передовими загонами науки, хоча у більшості країн не виступає проти неї. Традиційні східні релігії (брахманізм, буддизм, даосизм, синтоїзм, зороастризм) вважають інтерес до науки та її успіхів відхиленням від найперших та виправданих людських справ і зацікавлень. Ще далі відстоять від науки різні давні етнічні культи та релігійні вірування

Розглядаючи стосунки релігії та науки, можна вказати ще й на їх певну внутрішню схожість: релігії так чи інакше, тою чи іншою мірою використовують елементи магії, тобто намагається певні операції, процедури застосовувати для впливів на якісь предмети з метою зміни їх у бажаному напрямі. Експериментальна наука в цьому плані також намагається через цілеспрямовані дії вплинути на певні внутрішні, приховані сили реальних явищ та процесів. Ясно, що засади такого роду дій в науці та в релігії суттєво відмінні, проте означена схожість створює умови як для співпраці, так і для сперечання між наукою та релігією.

5.) У чому, на ваш погляд, полягають протиріччя між сучасною наукою та релігією, а навколо чого вони можуть об'єднатись?

В наш час в різних регіонах Землі та в різних релігіях відношення релігії та науки виглядає також по-різному. Католицизм, спираючись на доктрину “симфонії розуму та віри”, розроблену Томою Аквінським, досить активно використовує наукові досягнення, а також підтримує прагнення людини до пізнання. Були навіть засуджені ті непорозуміння між Церквою та наукою, внаслідок яких постраждали видатні вчені (Г.Галілей). Православна Церква намагається відсторонитись від прямих контактів із наукою, не засуджуючи її відкрито, але й вітаючи її прагнень до заглиблення в таємниці буття. Протестантизм як правило залишає питання про пізнання на розсуд самих науковців. Іслам давно втратив інтерес до співпраці із передовими загонами науки, хоча у більшості країн не виступає проти неї. Традиційні східні релігії (брахманізм, буддизм, даосизм, синтоїзм, зороастризм) вважають інтерес до науки та її успіхів відхиленням від найперших та виправданих людських справ і зацікавлень. Ще далі відстоять від науки різні давні етнічні культи та релігійні вірування (народів Океанії, індіанців Америки та ін.), оскільки для них і сьогодні магія та чаклунство постають єдино виправданими варіантами використання людських інтелектуальних можливостей.

Розглядаючи стосунки релігії та науки, можна вказати ще й на їх певну внутрішню схожість: релігії (як прості, початкові, так і складні, розвинені) так чи інакше, тою чи іншою мірою використовують елементи магії, тобто намагається певні операції, процедури застосовувати для впливів на якісь предмети з метою зміни їх у бажаному напрямі. Експериментальна наука в цьому плані також намагається через цілеспрямовані дії вплинути на певні внутрішні, приховані сили реальних явищ та процесів. Ясно, що засади такого роду дій в науці та в релігії суттєво відмінні, проте означена схожість створює умови як для співпраці, так і для сперечання між наукою та релігією.