10.4.Приватна медична практика як вид спеціальної медичної діяльності

Господарська діяльність суб’єктів господарювання з медичної практики, відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», підлягає обов’язковому ліцензуванню. Такими суб’єктами господарю­вання є: зареєстрована в установленому законодавством поряд­ку юридична особа незалежно від її організаційно-правової фор­ми та форми власності, яка провадить господарську діяльність; органи державної влади й органи місцевого самоврядування; фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності (порядок державної реєстрації юридичних і фізичних осіб — підприємців регламентується Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 1 липня 2004 р.).

Порядок отримання ліцензії регламентовано ст. 10 зазначено­го закону, а документи, які подають до органу ліцензування для отримання ліцензії, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окре­мого виду господарської діяльності». Відповідно до п. 12 цієї по­станови для отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики слід подати засвідчені в уста­новленому порядку копії документів, що підтверджують відповідність кваліфікації персоналу вимогам, необхідним для здійснення медичної практики. Такими документами мо­жуть бути диплом державного зразка про медичну освіту або сертифікат лікаря-спеціаліста, виданий вищим медичним на­вчальним закладом III—IV рівнів акредитації, закладом після- дипломної освіти; посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю; свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних працівників, видане вищим медичним навчальним закладом, закладом післядиплом- ної освіти І—III рівнів акредитації.

Окрім вищевикладеного, розділом 2.2 цих Ліцензійних умов встановлюють такі кваліфікаційні вимоги до суб’єктів господарювання, що здійснюють медичну практику: відповідно до ст. 74 Закону України «Основи законодавства України проохорону здоров’я» медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту та відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Ці вимоги викладені в Наказі Міністерства охорони здоров’я України від 19 грудня 1997 р. № 359 «Про подальше вдосконалення атестації лікарів», зареєстрованому Міністерством юстиції України 14 січня 1998 р. за № 14/2454 (зі змінами та доповненнями), та переліку вищих навчальних закладів І—IV рівнів акредитації, який затверджує Міністерство охорони здоров’я України.

Таку відповідність спеціальним освітнім і кваліфікаційним вимогам може засвідчувати наявність:

1)диплома державного зразка про медичну освіту;

2)сертифіката лікаря-спеціаліста, виданого вищими медич­ними навчальними закладами, закладами післядипломної освіти III—IV рівнів акредитації відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністер­ства охорони здоров’я України від 19 грудня 1997 р. № 359 і за­реєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 1998 р. за № 14/2454;

3)посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю, виданого згідно з По­ложенням про порядок проведення атестації лікарів, затвердже­ного Наказом Міністерства охорони здоров’я-України від 19 груд­ня 1997 р. № 359 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

14 січня 1998 р. за № 14/2454;

4)свідоцтва про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних праців­ників, виданого вищими медичними навчальними закладами (за­кладами післядипломної освіти) І—III рівнів акредитації відпо­відно до Положення про Свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацев­тичних спеціалістів, затвердженого Наказом Міністерства охоро­ни здоров’я України від 7 вересня 1993 р. № 198 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 1993 р. за № 208;

5)документа, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подання заяви (копія трудової книжки з даними за останні п’ять років або виписка з неї).

Лікарів, які не працюють понад три роки за конкретною лі­карською спеціальністю, допускають до медичної практики піс­ля проходження стажування відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 17 березня 1993 р. № 48 «Про поря­док направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 квітня 1993 р. за № 19.

Фахівців, що закінчили медичні навчальні заклади за кордоном, допускають до професійної діяльності в Україні після перевірки їхньої кваліфікації згідно з Порядком допуску до медичної та фармацевтичної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 серпня 1994 р. № 118с (зі змінами та доповненнями) та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 вересня 1994 р. за № 218/428.

Суб’єктам господарювання заборонено допускати до медичної практики осіб, які не відповідають цим кваліфікаційним вимогам.

Не слід забувати, що, відповідно до ст. 17 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», із моменту отримання ліцензії ліцензіат зобов’язаний впродовж 10 днів повідомити орган, який видав ліцензію, про всі зміни да­них, зазначених у документах, що додавалися до заяви про вида­чу ліцензії.

Видана ліцензія має адресний характер. Тобто, відповідно до ст. 14 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній чи фізичній особі для провадження господарської діяльності, зазначеної в ліцензії.

Після отримання ліцензії слід пам’ятати, що під час здійснення медичної практики варто керуватися Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної прак­тики, затвердженими спільним Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства охорони здоров’я України від 16 лютого 2001 р. № 38/63, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 2 бе­резня 2001 р. за № 189/5380 (зі змінами, внесеними згідно з На­казом Держпідприємництва та Міністерства охорони здоров’я України від 15 лютого 2002 р. № 23/57).

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ зі змі­нами і доповненнями.

На схемі 10.1 вміщено перелік окремих видів медичної прак­тики.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 затверджено Перелік органів ліцензування (тих, хто має право видавати ліцензію на певний вид господарської ді­яльності). Зокрема, дозвіл (ліцензію) на провадження медичної практики видає Міністерство охорони здоров’я. У наказі Мініс­терства охорони здоров’я України від 10 серпня 2000 р. № 195 (за­реєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2001 р.

				Перелік окремих видів медичної практики
	Акушерство і гінекологія			Дитяча психіатрія				Медична психологія
		Анестезіологія			Дитяча стоматологія Наркологія
		Г астроентерологія				Дитяча урологія		Кардіологія
	Г ематологія			Дитяча хірургія				Неврологія
Гігієна харчування				Інфекційні хвороби				Педіатрія
	Дерматовенерологи				Психіатрія			Ревматологія
Дитяча гінекологія						Стоматологія		Трансплантологія
	Дитяча дерматовенерологія			Урологія				Фізіотерапія
Дитяча неврологія				Хірургія			Сексопатологія
	Дитяча нефрологія			Спортивна медицина				Імунологія
	Загальна практика—сімейна медицина						Клінічна лабораторна діагностика
	Народна та нетрадиційна медицина						Функціональна діагностика
Схема 10.1. Перелік окремих видів медичної практики

за № 150/5341) яким затверджена Інструкція про порядок надан­ня Комітетом з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров’я спеціального дозволу (ліцензії) для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадицій­ної медицини, наведено визначення «народної медицини».

Народна медицина — це сума всіх знань і практичних методів, що застосовують для діагностики, профілактики і ліквідації порушень фізичної і психічної рівноваги. Ці методи спираються винятково на практичний досвід та спостереження, що передаються з покоління в покоління як в усній, так і в письмовій формі.

Пунктом 1.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики (затверджених спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства охорони здоров’я України від 16 лютого 2001 р. № 38/63 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 березня 2001 р. за № 189/5380) визначено, що медична практика — це діяльність, пов’язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на поліпшення здоров’я, підвищення сані­тарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворю­ваннями й реабілітацією хворих та інвалідів, що здійснюють осо­би, які мають спеціальну освіту.

Варто знати, що особа, яка планує займатися медичною практикою (народною медициною), обов’язково реєструється як суб’єкт підприємницької діяльності. А вже цей приватний підприємець зобов’язаний вести книгу обліку доходів та витрат ф.10, в якій вказують прізвище, ім’я та по батькові хворого, дата приймання, назва послуги та сума плати, яку вніс хворий за на­дану послугу. Крім цього, кожний приватний лікар (народний лікар), що практикує, незалежно від того, в якій медичній сфе­рі надає послуги, згідно зі Стандартами акредитації лікувально- профілактичних закладів і підрозділів, в яких надається первин­на лікувально-профілактична допомога, зобов’язаний вести такі форми обліку:

1.Талон амбулаторного пацієнта (ф. № 025—2/0, ф. № 025— 6/0, ф. №025—7/0);

2.Облікова форма роботи лікаря, амбулаторії і поліклініки (ф. № 039/0);

3.Журнал реєстрації амбулаторних хворих (ф. № 074/0). У цьому журналі записують прізвище, ім’я та по батькові хворого, його адресу, діагноз хвороби, призначене лікування.

Якщо приватний лікар ігнорує зазначені форми обліку, про це повідомляється Мінохорони здоров’я; воно може вилучити у такого лікаря ліцензію на здійснення медичної практики.

До витрат, які підлягають виключенню з валового прибут­ку приватного лікаря (народного цілителя), зокрема належать: орендна плата за приміщення (якщо приміщення орендується), сплата за комунальні послуги, закупівля медикаментів, лікар­ських трав, інструментарію й інші витрати, що безпосередньо пов’язані зі здійсненням медичного обслуговування населення та перелічені у додатку № 7 до Інструкції «Про прибутковий пода­ток з громадян ».

Варто зазначити, що приватний лікар (народний цілитель) на кожний вид лікування (послуги), яку він надає, має скласти при­близну калькуляцію витрат медикаментів та інших матеріалів, на підставі якої в «подальшій практиці, включаючи такі ліки (на­пої, мазі, трави) у витрати, використані на лікування фактично прийнятих хворих, які звернулися за допомогою».