5.3. Права та обов’язки подружжя. Право власності подружжя

Кожен з членів подружжя має особисті та майнові права і обов’язки. Особисті права та обов’язки  це такі, що не ма­ють майнового змісту.

Глава VI ск України визначає такі права:

1. право на материнство;

2. право на батьківство;

3. право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності;

4. право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток;

5. право дружини та чоловіка на зміну прізвища;

6. право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї;

7. право дружини та чоловіка на особисту свободу. Дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання. Дружи­на та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин. Разом з тим, кожен із подруж­жя має право припинити шлюбні відносини.

Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю.

Майнові відносини подружжя  це складний комплекс взаємо­пов’язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження майном. Реєстрація шлюбу за загальними правилами (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення пра­ва спільної власності подружжя на майно. Разом із тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, яке належить на праві власності йому особисто (роздільне май­но). СК України закріпив термін «особиста приватна власність подруж­жя» (гл. 7 СК України).

У шлюбі чоловік і дружина можуть набувати майнових прав. Майно, що знаходиться у володінні сім’ї, може бути в особистій приватній власності дружини, чоловіка, а також у їх спільній сумісній власності.

Згідно зі ст. 87 СК України, особистою приватною влас­ністю дружини (чоловіка) є:

• майно, набуте кожним із них до шлюбу;

• майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

• майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто;

• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

• премії, нагороди, які кожен із подружжя одержав за особисті заслуги. Разом із тим, суд може визнати за іншим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка одному з подружжя належала, а також як відшкодування завданої їм моральної шкоди;

• страхові суми, отримані одним із подружжя за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України, подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне зако­нодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце­знаходження. Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності й пріоритету сімейних інтересів. Отри­мане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.

Підставами набуття права спільної сумісної власності по­дружжя є таке:

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктами права спільної сумісної власності можуть бути будь-які речі, за винятком тих, що вилучені з цивільного обороту. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у бан­ківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гоно­рар, виграш, що були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних за­нять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік ма­ють право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумі­сної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подруж­жя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівни­ми, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюб­ним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. За рішенням суду частка майна дружини (чоловіка) може бути збільше­на, якщо з нею (ним) проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Законодавством також передбачені права та обов’язки по­дружжя по утриманню один одного.

Так, подружжя зобов’язується матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що інший із подружжя може надавати матеріальну допо­могу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріаль­ної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожит­кового мінімуму, встановленого законом.