49. Соціальні інститути у структурі суспільства

Під час філософського аналізу суспільства дуже важливим є поняття „діяльності” – умови , засобу, рушійної сили соціального. Людська діяльність спрямована на створення нових умов існування людини і суспільства, перетворення навколишнього природного та соціального середовища відповідно до своїх потреб. Через діяльність людина перетворює природу і створює свій особливий світ – культуру. Тому діяльність є джерелом формування соціальності: наприклад, завдяки діяльності людина поборола тотожність з природою і набула надприродного статусу, постійно змінює і вдосконалює засоби виробництва, збагачується культурними цінностями, тощо. Характеризуючи діяльність, як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Інститути є сукупністю діяльних індивідів, установ, які володіють певними матеріальними засобами, і здійснюють конкретну соціальну функцію. Соціальні інститути заохочують діяльність людей, які входять до них, регулюють їх поведінку та діяльність, контролюють та впорядковують їх згідно із своїми принципами та нормами. Основними соціальними інститутами є :

1.політичні інститути – забезпечують встановлення і підтримку політичної влади у суспільстві: держава, політичні партії, армія, суд, Верховна Рада.

2. економічні інститути – забезпечують процеси виробництва і розподілу благ і послуг: підприємства, заводи, банки, сфера послуг.

3.соціально-культурні інститути – забезпечують встановлення і підтримку духовних, релігійних, моральних, науково-освітніх потреб і цінностей: система освіти (університети, інститути), охорона здоров’я, наукові установи, інститути релігії (церква), сім’я, тощо.( напр. вища школа, як соціальний інститут, включає працівників міністерства, викладацький склад, адміністрацію і громадські організації навчальних закладів, студентів. Основною соціальною функцією вищої школи є задоволення суспільної потреби у підготовці кваліфікованих спеціалістів).

49. Рушійні сили розвитку суспільства

. Важливою проблемою соціальної філософії є проблема рушійних сил соціального процесу. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами – потребами та інтересами. Людина змушена задовольняти свої потреби власною діяльністю: (напр. зміна засобів виробництва, зміна у структурі та функціях політичної системи, зміна про уявлення щодо духовних цінностей).

Суб’єктами суспільного розвитку виступають: а) окремий індивід (особистість); б) соціальна група. Саме в особистостях, їхніх ідеях знаходить своє втілення роль народних мас, груп чи інших соціальних спільнот, адже народ чи нація самі по собі не діють: їх обовязково очолює якась певна соціальна особистість. Саме від особистості, від її дії, конкретних вчинків залежить зміст суспільного життя, його унікальність (видатні історичні особистості).

Крім особистостей, рушійними силами розвитку суспільства є також і соціальні групи, які поділяють на малі, середні та великі. Англійський філософ Т.Гоббс у творі “Левіафан” визначив групу, як “певну кількість людей, об’єднаних між собою спільним інтересом чи спільною справою”. Соціальна група – це відносно стійка кількість людей, зв’язаних між собою системою відносин, які регулюються інститутами, володіють певними спільними цінностями і відокремлені певним чином від інших груп”. Малі соціальні групи – групи, які об’єднують незначну кількість людей (до кількох десятків) на основі безпосередніх тісних контактів, стійкого спілкування, норм поведінки: сім’я, студентська група, військовий підрозділ, шкільний клас, вузівська кафедра, виробниче об’єднання (бригада, лабораторія). Середні соціальні групи – більш чисельні спільноти людей, між членами яких вже немає тісних контактів чи безпосереднього спілкування. Середні групи виникають за професійними ознаками : студенти вузу, військова дивізія, школярі в школі, викладачі вузу, працівники одного заводу чи певної галузі виробництва; та за територіальними ознаками: жителі села чи міста, області чи регіону. Перші групи виникають свідомо (для досягнення певної мети, вирішення певних соціальних завдань), а другі – стихійно. Великі соціальні групи – довготривалі, сталі спільноти людей, які існують у масштабах усього суспільства. Саме вони є основними суб’єктами розвитку суспільства: студенти, армія, учні, викладачі, робітники. До великих соціальних груп належить також нація, яка часто стає центром подій сучасної світової історії.