47.Структура та основні форми наукового пізнання

Наука – це форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, людину, суспільство, техніку), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука – це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і одночасно – результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Головна мета науки – істинне знання. Наука як цілісна система знань, поділяється на певні галузі (окремі науки): природничі (науки про природу – біологія, фізика, астрономія, географія, екологія, хімія); суспільні (науки про людину і суспільство – історія, економіка, психологія, етика, соціологія, правознавство); технічні – механіка, електротехніка). Своєрідними науками є математика, без якої не будуть функціонувати всі вище перераховані галузі науки, і філософія, яка вивчає загальні закони розвитку і природи, і суспільства, і людини, і техніки у формі загального опису та оцінювання.

Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних рівні – емпіричний і теоретичний. Емпіричний рівень – це наукове пізнання, яке ґрунтується на експерименті, на відчуттях, сприйняттях і уявленнях і включає в себе такі методи пізнання: 1.спостереження, 2.порівняння, 3.вимірювання, 4.опис, 5.експеримент, 6.аналогія. Теоретичний рівень – це наукове пізнання, яке ґрунтується на формах раціонального пізнання – судженнях, поняттях, умовиводах і включає в себе такі методи, як 1.узагальнення, 2.аналіз і синтез – (аналіз – розчленування досліджуваного предмету дослідження, а синтез – з’єднування, сполучення різних елементів у єдине ціле, в систему); 3.дедукція і індукція; історичний метод ( дослідження процесу становлення і розвитку певного об’єкта, його періодів і різноманітних проявів); 4.ідеалізація (спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об’єкти, які не можуть бути здійснені на практиці експериментальним шляхом. Прикладами ідеалізованих об’єктів є: „абсолютно тверде тіло”, „ідеальний розчин”, „ідеальний газ”, „ідеальне суспільство”; 5.формалізація (лат. „контур”, „зовнішнє окреслення”) – метод відображення результатів мислення за допомогою символів, знаків, формул. Завдяки цьому складні відношення, процеси і структури речей чи явищ виражаються в компактній і узагальненій формі. (напр. змістовне судження про взаємодію енергії, маси і швидкості можна формалізувати так: Е=мс², – де „Е” – енергія, „м” – маса, „с” – швидкість тіла. Саме судження буде виглядати так: повна енергія тіла, що рухається, прямопропорційна масі тіла і квадратові його швидкості); 6.моделювання (лат. „зразок”, „еталон”) – відтворення властивостей об’єкта, що вивчається, на його побудованій моделі (аналогові). (напр. неможливо безпосередньо побачити, як мислить людина, як функціонує її мозок, чи з чого складається земна кора, тому це здійснюється на їхніх аналогах, моделях).

Існують також основні форми наукового пізнання:

1. факт (з лат. „здійснене”, „зроблене”) – подія, явище, процес, що мають місце насправді і є об’єктом дослідження. Факт – це речення, що фіксує емпіричне знання. У науковому пізнанні сукупність фактів утворює емпіричну основу для висунення гіпотез і створення теорій. Факти відіграють важливу роль у перевірці, підтвердженні та спростуванні теорій: відповідність фактам – одна з суттєвих вимог до наукових теорій. 2. проблема (з гр. „перешкода”, „складність”) – теоретичне або практичне запитання, що потребує свого вирішення, вивчення і дослідження: напр. проблема реформування нашої економіки, правової системи, тощо); 3. гіпотеза (з гр. „здогадка”, „припущення”) – форма знання, яка містить припущення (сформульоване на основі ряду фактів), істинне значення якого потребує доказу. Гіпотеза використовується тоді, коли: а) відомі факти недостатні для пояснення причинної залежності явищ; б) коли факти складні, і гіпотеза може стати першим кроком до їх пояснення; в) коли причини фактів недоступні для досвіду, але дії і наслідки їх можуть бути вивчені. Гіпотеза повинна бути простою, чіткою, логічною, повинна бути розрахована на можливість практичного підтвердження. Приклади гіпотез: а) про походження життя на Землі, б) про походження людини, в) про походження планет, тощо; 4. наукова теорія ( цілісна система знань, яка об’єднує і описує певну сукупність явищ і процесів). Функціями теорії є: синтетична (систематизація знання), пояснювальна, методологічна (відкриття шляхів для пошуку нових знань); 5. ідея (форма мислення, яка об’єднує знання про реальну дійсність, суб’єктивну мету, а також бажання її реалізувати. Ідея включає: мету, пошук шляхів її втілення, бажання людини. Ідеї бувають економічні, політичні, релігійні, мистецькі, технічні, тощо. (напр. ідея відкрити власний бізнес, ідея про речовину і поле.)

„Розум полягає не тільки у знанні, а й у вмінні використовувати знання на практиці” (Арістотель)

„Бути людиною – значить не тільки мати знання, а й робити для майбутніх поколінь те, що попередні робили для нас” (Георг Ліхтенберг – німецький письменник 18 ст.)

„У науці слава дістається тому, хто переконав світ, а не тому, хто першим набрів на ідею” (Ч.Дарвін)

48.Поняття „суспільство”. Основні сфери суспільного життя

Суспільство – дуже складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. Суспільство – це соціальна система, що характеризується відносною самостійністю, урівноваженою територією, економічними ресурсами, вихованням та соціалізацією населення і культури (визначення американського соціолога Толкотта Парсонса). Поняття „суспільство” у філософській, економічній та історичній літературі має такі значення:

1. окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку (напр. суспільство стародавнього Риму, суспільство середньовічної Флоренції, суспільство сучасної України)

2. певна сукупність суспільств (напр. ООН, ЄС)

3. сукупність всіх суспільств, що існували і існують на земній кулі, тобто людство в цілому.

4. суспільство певного типу (напр. феодальне, рабовласницьке, капіталістичне, соціалістичне, аграрне, індустріальне, тоталітарне, демократичне, тощо)

Суспільне життя протікає у різних сферах і вимірах. Основними сферами суспільного життя є:

а) матеріальна – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, продуктивні сили та виробничі відносини, НТП і НТР.

б) соціально-політична – включає соціальні і політичні стосунки людей у суспільстві – національні, групові, міждержавні. Ця сфера охоплює такі явища в суспільстві, як війна, революція, еволюція, реформа.

в) духовна – комплекс ідей, поглядів, уявлень, наукових досягнень. Охоплює такі явища як наука, ідеологія, морально-етичні цінності.

г) культурно-побутова – охоплює виробництво культурних цінностей, їх передачу від покоління до покоління, життя сім’ї, освіту, виховання, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу, тощо)

Усі ці сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані між собою, тому їх треба розглядати лише у єдності. Надання переваги якійсь одній сфері і недооцінка іншої може призвести до деформованої моделі суспільства.