37. Види і структурні рівні матерії. Форми руху матерії

Сучасна наука доводить, що матерію можна класифікувати за видами і структурними рівнями. Отже, є такі види матерії: а) речовинні види (матеріальні утворення, які складаються з елементарних частинок, які мають масу спокою); б) не речовинні види (поля) – електромагнітне поле, гравітаційне, радіохвилі, ультразвук, рентгенівські промені. Ці види матерії не мають маси спокою. в) антиречовинні види (антиречовина) – матерія, яка складається з античастинок (напр. ядра атомів антиречовини мають у собі антипротони і антинейтрони. У речовини ядро зі знаком „+”, в антиречовини ядро зі знаком „ – „ ). Далі слід розглянути структурні рівні матерії: 1. система неживої природи (поля, атоми, молекули, космічні системи – планети, зорі, Галактика). 2. система живої природи (системи доклітинного рівня – напр. білки; клітини, багатоклітинні організми – рослини, тварини, понад організмові системи – напр. біоценози, біосфера). 3. соціальна система ( сім’я, класи, нації, держава, суспільство, людство) Всім системам притаманна цілісність, єдність (наприклад, у системі неживої природи цілісність визначається ядерними, гравітаційними і електромагнітними силами, у живій природі за допомогою саморегуляції і відтворення, у соціальній системі – завдяки розвинутим соціальним зв’язкам і стосункам між людьми).

Усім системним рівням матерії відповідають різні форми руху, оскільки матеріальний світ розвивається завдяки рухові, тобто взаємодії речей і процесів. Рух є складним процесом, оскільки є єдністю змінності і стійкості, динаміки і статики. У русі предмет чи річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не перебувала у русі. У філософії розрізняють 5 основних форм руху матерії: 1.механічна (дія-протидія, притягання-відштовхування); 2. фізична (позитивна-негативна електрика, симетрія-асиметрія); 3. хімічна (розкладання –з”єднання, асоціація-дисоціація); 4. біологічна ( спадковість-мінливість); 5.соціальна (соціальні конфлікти, боротьба різних соціальних груп, виховання, навчання) Особливістю соціальної форми руху є те, що вона носить цілеспрямований, усвідомлений характер, оскільки її носієм є людина

37. Простір і час як форми існування матерії

Загальними формами існування матерії є простір і час. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Простір виражає протяжність, будову матеріальних об’єктів, а час – тривалість їх існування, послідовність зміни станів. Так само як і простір, час без матеріальних об’єктів не існує. Основні властивості простору: протяжність (здатність співіснування різних елементів: крапок, відрізків, об’ємів), тривимірність (положення об’єкта визначається довжиною, шириною і висотою), симетрія і асиметрія, конкретна форма і розміри, відстань між тілами, межі кожної системи. Простір кожної матеріальної системи принципово незамкнений, переходить у простір іншої системи, що може відрізнятися за різними характеристиками. До загальних властивостей часу належать: об’єктивність, тривалість (послідовність змін), одномірність, незворотність, асиметричність, нерозривний зв’язок з простором, рухом, матерією. У природничо-науковій літературі поняття „час” часто вживається як синонім поняття „тривалість”. На це звертав увагу, наприклад, І.Ньютон.

Існують 2 підходи стосовно природи простору та часу: Перший підхід (субстанціональний) доводить, що простір і час – самостійні сутності, що діють поряд з матерією і незалежні від неї, тобто простір і час та матеріальні об’єкти лише можуть прикладатися один до одного, не взаємодіючи. Зокрема, І.Ньютон у своїй праці „Математичні начала натуральної філософії” (1687) вказував, що простір – це щось подібне до порожньої кімнати, в яку можна внести чи винести меблі, а простір при цьому залишиться без змін. Другий підхід (реляційний) розуміє простір і час у тісному взаємозв’язку з матеріальними об’єктами, і поза ними вважаються неіснуючими. Підтвердженням вірогідності другого підходу стали наступні дослідження: Б.Риманн (1826-1866) – німецький математик: сума кутів трикутника, як матеріального об’єкта, на площині завжди дорівнює 180 гр. Однак, якщо геометричну фігуру трикутника уявити на сферичній поверхні, то сума кутів його буде більшою. Отже, і простір таким чином буде більшим, тобто змінним, а не стабільним; М.Лобачевський (1792-1856) – російський математик довів, що сума кутів трикутника може бути менша за 180 гр.: це залежить від того, з якого боку сферичної поверхні уявити трикутник; А.Ейнштейн (1879-1955) у своїй „Загальній теорії відносності” (1916) дослідив, що у Всесвіті, в залежності від розподілу мас, можуть реалізовуватися різні геометрії простору. Ейнштейн зробив такі висновки: 1. якщо тіло рухається зі швидкістю, близькою до швидкості світла (300 тис. км/сек.), то це тіло змінюється у своїх розмірах (зростає його маса). Отже, змінюються і його просторові характеристики. 2.якщо тіло рухається з швидкістю, близькою до швидкості світла, то час для такого тіла протікає повільніше Швейцарський фізик К.Лейшнер у 1994 р. розрахував, ґрунтуючись на дослідженні Ейнштейна, що коли тіло буде летіти зі швидкістю 800 млн. км/год., то час буде мати такі характеристики:

Політ тіла тривалістю:

• 15 років – на Землі мине 35 р.;

• 20 років – на Землі мине 80 р.;

• 30 р. – на Землі мине 1200 р.

Ще один приклад: Якщо космонавти літають навколо Землі зі швидкістю 8км./сек., то зміна часу вимірюється менше на декілька секунд від польоту космонавта, тобто він буде молодшим від другого космонавта на декілька секунд. Тобто, час на Землі протікає швидше, а у польоті – повільніше.

Простір і час, як відомо, існують незалежно від людини, її свідомості, тобто вони об’єктивні за своєю природою. Але їх сприйняття не позбавлене особистісних, суб’єктивних моментів. Це виявляється в тому, що: а) протяжність матеріальних об’єктів відображається не завжди по-справжньому – відстань між ними може ховатися (напр. в горах, пустелі); б) час також може протікати по-різному – або швидше, або повільніше. Все залежить від уваги, інтересу чи захопленості людини. (напр. один і той же час у дитячому віці протікає повільно, а у дорослому – швидко). Автора теорії відносності А.Ейнштейна журналісти якось запитали, як розуміти його твердження про те, що час поняття відносне, може сповільнюватися, коли загальновідомо, що час в земних умовах протікає однаково ? Відомий вчений відповів: „ Одна справа, коли ви тримаєте на колінах гарну дівчину, інша – коли ви стоїте голими п’ятами на гарячій сковороді. Час для вас буде протікати зовсім по-різному: у першому випадку – швидко, у другому – надто повільно”.