49. Філософський зміст екологічної проблеми

Значний внесок в усвідомлення і вирішення проблеми взаємодії суспільства і природи робить екологія. Сучасна екологія – комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію живих організмів та людини з навколишнім середовищем. Одним з головних завдань сучасної екології є усвідомлення припустимих меж впливу промислової діяльності людей на природу. Пошук таких способів взаємодії людства з природою, які не призведуть до катастрофічних екологічних наслідків, стає основною метою нової ділянки філософського знання – екофілософії.

В основі сучасної екологічної кризи лежить глибоке протиріччя між стратегією людської діяльності та загальною скерованістю природних процесів: стратегія людської діяльності, яка націлена на перетворення природи згідно своїх потреб, ігнорує особливості самої природи, її можливості. Нестримне задоволення потреби „мати”, нескінченне виробництво матеріальних цінностей перетворилося в реальну загрозу для збереження природних умов самого людського життя, для стану „бути”. Багатоманітний штучний світ, який постійно створюється людиною, все більше „стискає” природу.

Однією з причин того, що людина і природне середовище стали ворогувати, є екологічна безграмотність, непоінформованість, споживацьке і навіть хижацьке ставлення до природи. У світі щорічно публікуються 15-18 тисяч праць і досліджень з екології, які на жаль, не розраховані на широкий загал. Однак, якщо у економічно розвинутих країнах екологічна свідомість є досить високою, то про Україну цього сказати не можна: у свідомості багатьох громадян України закладений стереотип про невичерпні багатства країни, її безмежні можливості, використання сировини без жодних обмежень, без огляду на прийдешні покоління. Цьому сприяли, особливо у радянські часи, і школа, і ЗМІ – постійно пропагувалася думка про необхідність дальшого підкорення природи, людина змальовувалася як завойовник і перетворювач природи, під гаслом „Не чекати благ від природи, взяти їх – наше завдання” виховалося не одне покоління. Внаслідок цього, у багатьох сформувався прагматично-споживацький стереотип мислення і дій стосовно природи. Тому в умовах кризи екосистеми, що розростається, величезного значення набуває екологічна освіта.

Екологічні питання стосуються кожного, хто живе на Землі. Тому поняття „екологічна освіта” не має жодних обмежень: статі, віку, соціального статусу, тощо. Екологічна освіта – свідомий і планомірний розвиток знань про навколишнє середовище протягом усього життя. Екологічна освіта і виховання повинна спиратися на таких методологічних засадах: по-перше, матеріальний світ є системою взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів; по-друге, суспільство і природа характеризуються взаємозв’язком і відмінностями; по-третє, коеволюція; по-четверте, незворотні біосферні зміни (зменшення озонового шару Землі, кислотні дощі, глобальне потепління) є небезпечними для суспільства, і є результатом непродуманого антропогенного впливу на природне середовище, а не виступають як об’єктивна необхідність технологічного способу виробництва.

Незважаючи на те, що екологічна свідомість в Україні перебуває на досить низькому рівні, все ж екологічній освіті і вихованню приділяють досить багато уваги. Захист і охорона природи – конституційний обов’язок усіх жителів України. З метою формування екологічної культури молодого покоління, вирішуються такі завдання: а) засвоєння основних ідей, понять, уявлень, наукових фактів; б) розуміння багатосторонньої цінності природи; в) осмислення еколого-етнічної цілісності нації; г) свідоме дотримання норм поведінки у природі; д) не байдуже ставлення до дій тих людей, які шкодять природі і навколишньому середовищу; е) оволодіння прикладними знаннями, вміннями і навичками природокористування. Сьогодні в Україні реалізуються завдання комплексної екологічної реформи. В її основі лежить загальна всебічна екологізація економіки, суть якої полягає у здійсненні нової політики використання природних ресурсів. Вода, ґрунти, повітря, корисні копалини, що використовуються у виробництві, мають певну вартість і компенсуються, що дозволяє державі здійснювати збалансовану політику використання і відновлення природних ресурсів. У формуванні нової екологічної свідомості у молодого покоління, а також реалізації державних екологічних програм велика роль належить громадським екологічним організаціям. Зокрема, в Україні діє понад 1500 екологічних товариств, колективів, клубів, створено Національний екологічний центр, тощо.

Основні забруднювачі повітря – підприємства металургії (30,7%), енергетики (28,9 %), вугільної (17,2%) та нафтохімічної промисловості (5%). Найзабрудненішою є атмосфера у Донецько-Придніпровському економічному регіоні.

В Україні протікає понад 22 тисячі річок загальною довжиною понад 170 тис.км. Основні запаси води знаходяться в північно-західній частині країни, а в південних областях води не вистачає. З метою більш надійного забезпечення водою створено 1087 водосховищ, 28000 ставків, 7 великих каналів.

Україна виробляє майже 5% світового обсягу мінеральної сировини, на її території розвідано близько 8 тис. родовищ, понад 90 видів корисних копалин. Потребують промислового освоєння нові види мінеральної сировини, такі як золото, поліметали, деякі рідкісні метали (літій, скандій), флюорити, апатити, фосфорити та ін. Поряд з цим, великою проблемою є недосконалі технології видобування та переробки корисних копалин в Україні, незадовільне вирішення питання комплексного освоєння родовищ: в надрах залишається і втрачається розвіданих запасів нафти – 70%, солей – 50%, вугілля – 40%, металів – 25%. Відходи видобутку і переробки корисних копалин майже не використовуються в господарстві і займають при цьому десятки тисяч гектарів с/г угідь, ускладнюючи екологічну ситуацію.