49. Географічне середовище” та „географічний детермінізм”

Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття „географічного середовища” – сфери, в межах якої людина реалізує свої творчі сили. Географічне середовище – це сукупність предметів живої і неживої природи, залучених у процес суспільного життя, і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. До географічного середовища належать: земна кора із корисними копалинами, ґрунти, ліси, води, болота, рослинний і тваринний світи, дороги, села, міста, нижня частина атмосфери. Тобто це та частина природи, яка є об’єктом діяльності людини, виробництва. Із розвитком суспільства географічне середовище розширюється, до його складу залучаються Північний і Південний полюси, дно океанів, космічний простір, тощо, а також якісно змінюється, зокрема, створюється нова природа: нові сорти дерев, рослин, нові породи тварин (методами селекції), сади, парки, створюються нові міста, озера, будуються електростанції, штучні моря, тощо. Отже, абсолютно впевнено можна сказати, що наш сучасник живе практично в інших природних умовах, ніж його предок 1000 років на тій же території.

Таким чином, закономірно, що географічне середовище суттєво впливає на саму людину: умови життя формують стиль і спосіб життя людей, психологію, звичаї, форму одягу, специфіку харчування. Тому очевидно, що за темпераментом, звичаями, традиціями, способами ведення господарства, відпочинку італійці, наприклад будуть відрізнятися від шведів, турки від ісландців, і т.д. Люди давно помітили залежність розвитку суспільства від географічного середовища: такі ідеї зустрічаються ще у античності, зокрема, у Демокріта, Геродота, Гіппократа, Епікура.

У XVIII ст. в епоху Просвітництва, французький філософ Шарль Луї Монтеск’є взагалі вважається засновником т.зв. географічного детермінізму, як окремого напряму в розвитку філософської думки. Детермінізм – вчення про загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської психіки. Головним у детермінізмі є положення про причинність, як такий зв’язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (наслідок): наприклад, гени обумовлюють зовнішній вигляд; хімічна структура речовини обумовлює її дію в реакції: якщо до кислоти додати спирт, то утвориться сіль і вода (т.зв. нейтралізація); якщо налити воду на одяг, то він стане мокрим. Протилежним до поняття “детермінізм” є “індетермінізм” , який заперечує зумовленість явищ природи, суспільства та людської психіки. (прикладом є т.зв. телеологія, за якою всі процеси являють собою реалізацію наперед визначеної мети. Географічний детермінізм пов”язує ступінь розвитку держав і цивілізацій з особливостями їх: географічного положення, клімату, грунтів, тощо. Російський науковець Лев Мечніков у своїй праці „Цивілізація та великі історичні річки” (1889) доводить, що визначальними у розвитку людських цивілізацій завжди виступають фізико-географічні чинники, а особливо гідрологічні особливості території. В історії людської цивілізації Мечников виділяє 3 основні періоди:

1. Річковий – відбувався тоді, коли виникали перші розвинені суспільства в долинах великих річок: Інду та Гангу в Індії, Хуанхе та Янцзи в Китаї, Тигру та Євфрату в Месопотамії, Нілу в Єгипті. Долини річок були зручними для землеробства і відігравали роль найзручнішого транспортного шляху, яким могли користуватися люди.

2. Морський – охоплює 25 століть та починається від заснування Карфагена і закінчується в часи існування імперії Карла Великого. У цей час виникають культури Фінікії, Карфагену, Греції, Риму, Візантії. Спільною рисою для них був розвиток не лише с/г, але й ремесел та морської торгівлі, що стала основним джерелом їх добробуту і могутності. У ці часи освоюють Середземне, Чорне та Балтійське моря, що розширило ареал європейської цивілізації.

3. Океанічний – від розпаду імперії Карла Великого, а його кульмінацією стає Епоха великих географічних відкриттів. У цей час західноєвропейська цивілізація завдяки прискореному розвитку морського транспорту опанувала не лише Атлантичний океан, але й фактично весь світовий водний простір. Океанічний період Мечніков розглядає як переддень початку „всесвітньої” епохи, яка народжується в ХІХ ст.

Водний простір в концепції Л.Мечникова відігравав консолідуючу роль в людських спільнотах, звідси висновок про те, що чим більші водні простори опанувало людство, тим більше проявлялася людська солідарність у формах виникнення великих держав та охоплення географічно більших ареалів. Перші держави існували як оазиси серед оточення набагато більше примітивних племен та народів. Отже, розвиток людської цивілізації відбувався паралельно з освоєнням розвиненими суспільствами ширших географічних ареалів, аж поки не призвів у ХІХ ст.. до т.зв. „закриття світу”, тобто повністю встановилися регулярні сполучення з усіма народами та державами земної кулі, втягнення їх у систему різнопланових відносин між собою.

Отже, географічний детермінізм трактує середовище, як сцену, на якій активно діють людські спільноти. Як зазначав польський географ С.Павловський у книзі „Rola geografii w zyciu narodow”. (Львів,1939): „Причиною багатьох дій і рішень народів знаходили і знаходять своє обґрунтування в географічних умовах. Географічне положення, конфігурація держави, побережжя, доступ до моря, розміщення природних багатств, характер кордонів, густота населення – усе це впливало і впливає на політику народів і держав. Так звані життєві інтереси держав і народів не є нічим іншим, як інтерпретацією оточуючого географічного середовища”.