
- •Алотропні видозміни [ред.]
- •Алмаз [ред.]
- •Графіт [ред.]
- •Графен [ред.]
- •Карбін [ред.]
- •Фулерен [ред.]
- •Вуглецеві нанотрубки [ред.]
- •Аморфний вуглець [ред.]
- •Лонсдейліт [ред.]
- •Фізичні характеристики [ред.]
- •Визначення і загальний опис
- •[Ред.] Структура фулериту
- •[Ред.] Властивості фулеритів
- •Твердий фулерит є напівпровідником з шириною забороненої зони 1,5 еВ.
- •Історія відкриття. Фізичні та хімічні властивості [ред.]
- •Родинні сполуки й аналоги фулерена [ред.]
- •Гідратований фулерен (HyFn) [ред.]
- •Багатошарові фулерени [ред.]
- •Вплив на живі організми [ред.]
- •Загальна інформація [ред.]
- •Основні властивості [ред.]
- •Класифікація нанотрубок [ред.]
- •Одношарові і багатошарові нанотрубки [ред.]
- •Хімія вуглецевих нанотрубок [ред.]
- •Застосування вуглецевих нанотрубок [ред.]
- •Загальна інформація [ред.]
- •Основні властивості [ред.]
- •Класифікація нанотрубок [ред.]
- •Одношарові і багатошарові нанотрубки [ред.]
- •Хімія вуглецевих нанотрубок [ред.]
- •Застосування вуглецевих нанотрубок [ред.]
Фулерен [ред.]
Докладніше: Фулерен
Фулерени C60 Кристали
Фулерен — специфічна структура із атомів Карбону, відкрита в середині 1980-их, молекула якої має вигляд м'яча. Як в графіті, кожен атом Карбону на поверхні сполучений із трьома іншими. На відміну від графіту, атоми утворюють не тільки шести, а й п'ятикутники. Внутрішня частина молекули порожня, що зумовлює широкі можливості для одержання на основі фулерену сполук включення.
Вуглецеві нанотрубки [ред.]
Докладніше: Вуглецеві нанотрубки
Вуглецеві нанотрубки — це ще одна нещодавно відкрита специфічна структура, що складається із одного або кількох скручених у трубку графітних шарів. Діаметр таких трубок порядка 1-10 нанометрів. Нанотрубки мають унікальні фізичні властивості, зокрема високу міцність на розрив, адсорбційну здатність. Вони активно досліджуються і мають великі перспективи для використання. Вуглецеві нанотрубки виявлені у природі (шунгіт), їх також штучно вирощують у лабораторіях.
Аморфний вуглець [ред.]
Докладніше: Аморфний вуглець
Вуглець існує також у аморфному стані з неврегульованою структурою у вигляді сажі, коксу, деревного вугілля тощо. У природі ця алотропна видозміна не зустрічається. Її одержують штучно з різних сполук, що містять вуглець. Аморфний вуглець, або просто аморфне вугілля, насправді є кристалічним, але його кристалики такі малі, що їх не видно навіть у мікроскоп. Фізичні властивості «аморфного» вуглецю значною мірою залежать від дисперсності частинок та від наявності домішок.
Найважливішими технічними сортами аморфного вуглецю є сажа і деревне вугілля. Сажа — найчистіший аморфний вуглець. У промисловості сажу одержують здебільшого термічним розкладом метану, а також при спалюванні різних органічних речовин при недостатньому доступі повітря. Сажу широко застосовують як наповнювач у виробництві гуми з каучуку, а також для виготовлення друкарських фарб, туші тощо.
Деревне вугілля добувають нагріванням дерева без доступу повітря у спеціальних печах. Його застосовують у металургії для одержання високих сортів чавуну і сталі, в ковальській справі, для виготовлення чорного пороху і як адсорбент.
Лонсдейліт [ред.]
Лонсдейліт виявлено у метеоритах і отримано штучно; його структура та фізичні властивості остаточно не встановлено.
Фізичні характеристики [ред.]
Різні алотропні видозміни карбону мають різні провідні властивості. Алмаз є широкозонним напівпровідником, практично ізолятором. Відповідно, він має низьку теплопровідність. Завдяки широкій забороненій зоні, алмаз не поглинає видиме світло, незначне поглинання зумовлене наявністю домішок. На відміну від алмазу графіт є непоганим провідником електричного струму й тепла. Для нього також характериний металевий блиск.
Визначення і загальний опис
Фулерити — молекулярні кристали, продукти об'ємної полімеризації сферичних вуглецевих молекул фулеренів C60 і C70 при тиску понад 90 тисяч атмосфер і температурі понад 300 °C. Отриманий матеріал повністю зберігає жорстку структуру фулеренів, які при полімеризації з'єднуються між собою міцними алмазоподібними зв'язками. Це призводить до появи просторових каркасів, що мають аномально високу жорсткість і твердість.
Вперше твердий фулерит спостерігали В. Кретчмер і Д. Хаффман в травні 1990 року в одній з лабораторій Інституту ядерної фізики в м. Гейдельберг (Німеччина). Фулерит є третьою формою чистого вуглецю, що принципово відрізняється як від алмазу, так і від графіту.
Є відомості щодо можливості утворення фулеритів у природних умовах[1] (фулерити додано у класифікацію мінералів, до класу самородних елементів групи вуглецю[2], [3]).