1) Надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками):

• залученими державою або

• під державні гарантії,

• кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України;

2) Повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення згідно із законом;

3) повернення кредитів до державного бюджету, наданих для реалізації інвестиційних програм (проектів) за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

Джерела формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині кредитування визначаються законом про Державний бюджет України.

Кредити, що виникають з державних гарантій

• У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної (комунальної) власності, необхідність надання такими суб'єктами господарювання майнового забезпечення, його розмір та вид визначає Кабінет Міністрів України щодо державного майна (Верховна Рада Автономної Республіки Крим - щодо майна Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада - щодо комунального майна) (ч. 6 ст. 17 БКУ).

• Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані (ч. 7 ст. 17 БКУ).

40. Правове регулювання відносин з надання кредитів за рахунок коштів

державних (муніципальних) запозичень.

41. Державні та місцеві гарантії, їх правова природа та порядок надання.

42. Правове регулювання державних та місцевих бюджетних запозичень.45

43. Правове регулювання державного внутрішнього і зовнішнього боргу

України і місцевого боргу, їх граничні обсяги та правові засади фінансування

публічного боргу.

44. Особливості правового режиму централізованих позабюджетних

цільових фондів, їх казначейське обслуговування.

45. Єдиний внесок до фондів державного соціального страхування. Збір

на обов'язкове державне пенсійне страхування.

46. Правове забезпечення діяльності Пенсійного фонду України, стан та

тенденції його удосконалення.

17. 47. Правове регулювання організації та діяльності фондів

18. загальнообов’язкового державного соціального страхування.

19. 48. Банківське право в системі права України. Фінансово-правовий

20. інститут регулювання банківської діяльності.

Позиція вчених з цього питання залежить від підходу до визначення предмета та метода правового регулювання:

Перший підхід: фінансове-банківське право До предмету правового регулирования банківського права входять дві основні групи правовідносин:

1) відносини щодо формування банківської системи, створення та ліквідації банків;

2) відносини між Національним банком та банками щодо регулювання банківської діяльності;

3) відносини щодо обслуговування рахунків Державного казначейства та бюджетних установ;

4)відносини між органами фінансового контролю та банками. 

Другий підхід: фінансове право – окрема галузь публічного права

„Поскільки банківське право має власний предмет і метод правового регулювання, то його слід розглядати як самостійну галузь права”.  Дана теза дає можливість припускати, що паралельно існує право кредитних спілок, страхової дільності, діяльності фондових ринків тощо. Але, цей підхід не популярний, оскільки публічне право регулює передусім:

питання регулювання функціонування фінансово-кредитної системи вцілому,

загальний та спеціальний контролю у вказаних сферах,

загальні підходи до встановлення фінансово-правоовї відповідальності суб’єктів зазначених видів діяльності.

Третій підхід: фінансове право – комплексна галузь законодавства

«Банківське право включає норми адміністративного, фінансового, цивільного, господарського та інших галузей права, які регулюють комплекс відносин, що відбуваються в сфері банківської діяльності».

21. 49. Банківська система України.

22. 50. Правове положення Національного банку України (НБУ) та Фонду

гарантува Банківська система України складається з (ст.4 Закон України Про банки).:

• Національного банку України;

• інших банків;

• філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону

Банки в Україні можуть функціонувати як:

• універсальні

• спеціалізовані:

• ощадними,

• інвестиційними,

• іпотечними,

• розрахунковими (кліринговими).

Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку.

Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію.

Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України (ст.15 Закону Про банки).

„банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність”(ст..2, 19);

Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Национального банку України від 17.07.2001 N 275

Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції (ст.2 Закону про банки):

• залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб,

• розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик,

• відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори учасників.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.

Засади формування та функціонування банківської системи:

• Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

• Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу.

• Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

• Національний банк України здійснює:

• регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи

• нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

• Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором (ст.5 Закону Про банки).

• Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання (ст. 4 Закону про НБУ).

• Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом (ст.5 Закону Про банки)..

• Вклади фізичних осіб банків та філій іноземних банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою.(ст..57 Закону про банки, Закон „Про гарантування вкладів фізичних осіб”)

Організаційно-правова форма банку:

Банки в Україні створюються у формі: