II. Шляхом передачі частини доходу у вигляді трансферу:

• Дотація – это бюджетні кошти, надавані бюджетом іншого рівня бюджетної системи на безоплатній і безповоротної основах для покриття поточних витрат.

• Субвенція – это бюджетні кошти, надавані бюджетом іншого рівня бюджетної системи або юридичною особою на безоплатній і безповоротної основах на здійснення певних цільових видатків (якщо не витрачена повертається в частині недовикористання).

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – податки і збори (обов'язкові платежі), що закріплені цим Кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (ст. 2 ч. 1 п. 23 БКУ);

4. Проблеми бюджетного устрою та процесу

Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України (ст.2 ч. 1 п. 11 БКУ);

Ознаки:

• діяльність визначена законом щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;

• учасниками бюджетного процесу є органи державної влади та їх посадові особи;

• фізичні особи не можуть бути учасниками бюджетного процесу;

• строковість – чітко визначені строки, в межах яких повинні вчинятися дії щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;

• стадійність – поділ бюджетного процесу на певні стадії;

• періодичність;

• динамічність – одна стадія динамічно змінюється іншою;

• відповідальність учасників бюджетного процесу в разі вчинення бюджетного правопорушення;

• державно-владний характер – учасники бюджетного процесу повинні вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України; вони не мають права вибору, а мають лише обов’язок вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України;

Стадіями бюджетного процесу визнаються (Стаття 19. БК України):

I) складання проектів бюджетів;

II) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

III) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

IV) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються

• фінансовий контроль,

• Аудит (державний фінансовий аудит, внутрішній аудит);

• оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

I) Складання проектів бюджетів

• Формування основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період (Соціально-економічне прогнозування на середньостроковий період підпорядковано строкам підготовки проекту бюджету, проте є самостійною діяльністю, яка має багатоцільовий характер, для якої складання проекту бюджету – важлива, але не єдина мета);

• Основи бюджетної політики на наступний бюджетний рік (бюджетна резолюція);

• Бюджетні запити (формуються з показників проектів кошторисів, планів використання бюджетних коштів);

• Проект закону про Державний бюджет (проект рішення про місцевий бюджет)

Проблеми:

• до сьогодні положення Бюджетного кодексу України не поширюють дію принципу прозорості на стадію складання проекту бюджету;

• Найбільш суттєвих змін при запровадженні програмно-цільового методу зазнає стадія складання проекту бюджету, в силу необхідності організації планування результатів діяльності, а також розподілення обсягів бюджетних асигнувань з врахуванням очікуваних і фактичних результатів;

• Виникає потреба створення адекватних процедур моніторингу досягнення заявлених показників у взаємозв'язку з фактично понесеними витратами

• Правовий статус учасників бюджетного процесу і правове регулювання їх діяльності на стадії складання проекту бюджету потребують вдосконалення;

• порушення учасниками бюджетного процесу строків складання та затвердження проектів бюджетів;

• Недостатність власного кошику доходів місцевих бюджетів сприяє збереженню практики міжбюджетного регулювання

Стадія II. Розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети

Проблеми:

• Розгляд рішень про місцевий бюджет починається з моменту прийняття Закону про Державний бюджет в другому читанні

• ВРУ не дотримується вимог БКУ щодо особливої процедури прийняття Закону України про державний бюджет;

• Якщо щодо державного бюджету визначено порядок читань, то щодо місцевих бюджетнів ні.

Стадія III. Виконання бюджету

Елементи:

• Виконання бюджету за доходами;

• Виконання бюджету за видатками (стадії див. ст. 46-51, 78)

• Виконання бюджету за фінансуванням боргу

• Виконання бюджету за кредитуванням на умовах повернення

Особливість: казначейське виконання бюджету.

Проблеми:

• Введення інституту бюджетних зобов’язань;

• Введення програмно-цільового фінансування;

• Недотримання законодавства в сфері цільового використання бюджетних коштів

• Невідповідність бюджетного законодавства та законодавства про державну закупівлю;

• Особливе правове регулювання та правовий режим розрахункових відносин через Держказначейство;

• Недотримання законодавства щодо необхідності внесення змін до закону (рішення) про бюджет якщо перевищення межі недоотримання або перевищення доходів ;

34. Проблеми інституту публічних видатків, розподіл видатків між

ланками бюджетної системи України

35. Методи здійснення публічних видатків і проблеми співвідношення

постатейного (бюджетно-кошторисного) та програмно-цільового фінансування.

36. Система розпорядників бюджетних коштів і місце в ній системи

органів прокуратури України.

. Система розпорядників бюджетних коштів і місце в ній органів прокуратури України

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (п. 47 ст. 2 БКУ)

бюджетні установи (ст.2 БКУ):

• органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації,

• створені ними у встановленому порядку,

• що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету;

• є неприбутковими;

- не мають права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету) (ч. 4 ст.13 БКУ).

На сьогодні, відповідно до ч.1 ст.22 БКУ за обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на:

• головних розпорядників бюджетних коштів та

• розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, бюджетні асигнування яким надаються для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету.

• Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань.

• Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Засади системи розпорядників бюджетних коштів:

1. Кожен з головних розпорядників відповідного бюджету, що відноситься до бюджетної системи України, має власну мережу підпорядкованих бюджетних установ та інших організацій, що наділяються відповідно статусом розпорядників певного ступеня або одержувачів бюджетних коштів.

2. В даній системі керуючою ланкою виступає головний розпорядник бюджетних коштів, а керованою – підпорядковані розпорядники та одержувачі бюджетних коштів.

3. Загальна система розпорядників бюджетних коштів, які діють на території України розглядається як система організаційно одна одній не підпорядкованих, автономних (незалежних одна від одної), горизонтально (за головними розпорядниками бюджетних коштів) та вертикально (залежно від бюджету, за рахунок коштів якого утримуються) розташованих систем.

4. Відповідно до Бюджетного кодексу України „головний розпорядник бюджетних коштів не може бути включений до мережі іншого головного розпорядника в якості розпорядника коштів нижчого рівня”.

Щодо даної системи вироблено ряд понять:

• щодо кола головних розпорядників бюджетних коштів застосовують поняття „перелік головних розпорядників бюджетних коштів відповідного бюджету” (визначається кожного року окремо в Законі про державний бюджет та рішеннях про бюджет, на основі Закону про державний бюджет затверджується міністром фінансів відомча класифікація бюджету);

• щодо кола розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, підпорядкованих безпосередньо головному розпоряднику бюджетних коштів застосовується поняття

„мережа головного розпорядника бюджетних коштів”.

• щодо кола організацій, що зареєстровані як розпорядники чи одержувачі бюджетних коштів в Державному казначействі

“єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів”

Головні розпорядники бюджетних коштів - головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (п. 18 ст. 2 БКУ).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 БКУ Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Головні розпорядники затверджуються законом про Державний бюджет України (рішенням про бюджет) шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Повноваження головних розпорядників бюджетних коштів (ч. 5 ст. 22 БКУ):

• розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів);

2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільовогометоду у бюджетному процесі);

7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

Основні засади формування системи розпорядників бюджетних коштів :

1) в мережу відповідного розпорядника бюджетних коштів включаються лише юридичні особи;

2. юридичні особи, які відповідно до укладених договорів виконали для бюджетної установи (організації) або одержувача відповідні роботи (надали послуги, поставили товари) власними силами, не включаються до мережі відповідного розпорядника

3. відокремлені структурні підрозділи розпорядників бюджетних коштів, які не є юридичними особами, у тому числі розташовані на різних адміністративних територіях, можуть включатися до мережі але лише як головні розпорядники коштів бюджетів місцевого самоврядування;

4. одержувачі бюджетних коштів включаються у мережу відповідного розпорядника якщо вони є виконавцями бюджетної програми;

5. юридична особа, що включається до мережі, не може бути одночасно розпорядником бюджетних коштів та їх одержувачем;

6. розпорядником бюджетних коштів може бути лише бюджетна установа;

7. Бюджетна установа (організація) не може бути одночасно головним розпорядником та/або розпорядником бюджетних коштів різних бюджетів.

8. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не може бути включений одночасно до мережі декількох головних розпорядників бюджетних коштів;

9) установа (організація, підприємство) не може бути включена одночасно до мережі головного розпорядника та розпорядника нижчого рівня за одним кодом тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів;

10. розпорядник коштів бюджету нижчого рівня тільки в тому разі може визнаватися нижчестоящим розпорядником, якщо він у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність його координується через нього;

11. Установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів.

12. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.

13. Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам, закладам охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.

Вимоги Податкового кодексу України щодо бюджетних установ (ст. 157):

• Доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "а" пункту 157.1 ПКУ, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я, а також архівних установ та реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають відповідну ліцензію, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) для утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (у тому числі фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

• У разі якщо за наслідками звітного (податкового) року доходи, зараховані до кошторису для утримання зазначених організацій, перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року. При цьому із суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових організацій податок на прибуток підприємств не сплачується.

• Перелік платних послуг, які можуть надаватися зазначеними закладами, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

• Основні підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють статус розпорядників бюджетних коштів:

• Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” від 28 лютого 2002 р. N 228

• Постанова Кабінету Міністрів України «Питання використання коштів Стабілізаційного фонду» від 11 березня 2009 р. N 289

• Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів” від 23.08.2012  № 938

• Наказ Мінфіну України вiд 22.12.2011 № 1691 „Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів”

Одержувачі бюджетних коштів

• одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (п.38 ч.1 ст. 2 БКУ).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” від 28 лютого 2002 р. N 228.

• Одержувач бюджетних коштів (далі - одержувач) - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує для їх здійснення кошти бюджету (п. 8).

Одержувачі:

• включаються до єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів (ч. 3 ст. 10 БК Украни);

• можуть бути уповноважені розпорядниками на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та одержати кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань (ч. 6 ст. 22 БКУ);

• використовує бюджетні кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі відповідного розпорядника бюджетних коштів (ч. 5 та 6 ст. 22 БКУ та п. 9 Порядку);

• плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти (П. 34);

• одержувачем платежі здійснюються з рахунка, відкритого в установленому порядку в органах Казначейства (п. 9)

Правове регулювання державного замовлення:

• Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 року № 493/95-ВP 

• Про державне оборонне замовлення: Закон України  від 03.03.1999 № 464-XIV

• ПОРЯДОК формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. N 266 (редакція 2001 р.)

• Про затвердження Порядку формування і виконання замовлення на проведення фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень та виконання науково-технічних (експериментальних) розробок за рахунок коштів державного бюджету: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1084

• Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2012 році: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 689

• Питання закупівлі техніки за державним оборонним замовленням у національних виробників: Постанова КМУ від 11 лютого 2010 р. N 143

• Питання закупівлі техніки за державним оборонним замовленням у національних виробників: Постанова КМУ від 11 лютого 2010 р. N 143

• Про затвердження Положення про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях: Потанова КМУ від 21 жовтня 2009 р. N 1107

• Про затвердження Порядку формування державного замовлення на випуск видавничої продукції та її розповсюдження: Постанова КМУ від 12 вересня 2012 р. № 850 

Б. Виконавці державної цільової програми, бюджетної програми

•  Закон України „Про державні цільові програми” вiд 18.03.2004  № 1621-IV. –

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Ст. 11: Виконавцями державної цільової програми можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що визначаються державним замовником для виконання заходів і завдань програми на конкурсних засадах.

Заходи, завдання та показники державних цільових програм враховуються під час складення проекту Державного бюджету України на відповідний рік шляхом визначення головними розпорядниками бюджетних коштів обсягів видатків на їх реалізацію у складі бюджетних програм та включення центральним органом виконавчої влади з питань фінансів відповідних бюджетних запитів до пропозицій проекту Державного бюджету України (ст. 4).

БКУ с. 2 ч.1 п.6 :

• бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій;

В. Одержання коштів з бюджету як фінансової підтримки.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону Законом України „Про Державний бюджет на 2013 рік” зі спеціального фонду Державного бюджету надається:

а) фінансова підтримка Державному фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (п. 21);

б) державна підтримка заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, у тому числі на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату (п. 26);

в) фінансова підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього Закону) (п. 29);

г) державну підтримку заходів з енергозбереження через механізм здешевлення кредитів (п. 24);

е) на підтримку впровадження у безпечному стані енергоблоків та об'єкта "Укриття" Чорнобильської АЕС (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього Закону) (п.30), інше.

Отже, організації, які відповідно до законодавства отримують такі види державної допомоги, яка має цільовий характер, чітко визначену, як правило Кабінетом Міністрів України, форму та процедуру її надання, умови надання (безповоротно чи на поворотній основі) тощо, одержують статус одержувача бюджетних коштів.

Нормативно-правові засади порядку надання фінансової підтримки:

• Питання використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу: Постанова КМУ від 6 травня 2005 р. № 325 

• Про внесення змін до Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються для фінансової підтримки виробництва продукції тваринництва та рослинництва: Постанова КМУ від 27 грудня 2005 р. N 1294

• Про порядок використання коштів державного бюджету для фінансової підтримки творчих спілок у сфері архітектури: Постанова КМУ від 16 листопада 2005 р. N 1101

• Про затвердження Порядку надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету шляхом здешевлення довгострокових кредитів: Постанова КМУ від 17 листопада 2004 р. N 1563

• Про затвердження переліку закладів мистецтва, яким надається фінансова підтримка з державного бюджету, та переліку заходів у сфері культури і мистецтва, видатки на які здійснюються з державного бюджету: Постанова від 16 листопада 2001 р. № 1557 

37. Поняття, підстави виникнення та реєстрація бюджетних (фінансових

бюджетних) зобов’язань.

38. Проблеми правового регулювання державних закупівель і цільового

витрачання бюджетних коштів.

39. Бюджетне кредитування: проблеми правового регулювання та

механізму здійснення.

Кредитування бюджету - операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі (п. 31 ст. 2 БКУ).

Джерелами формування загального фонду Державного бюджету України у частині кредитування є (ст. 30 БКУ):