1.1. Державний бюджет.

Бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п.1 ст.2 БК України).

Державний бюджет - це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні ВРУ та КМУ. Включає цільові бюджетні фонди (Стабілізаційний фонд, Резервний фонд, інші)

1.2. Місцеві бюджети – це бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 БК України); бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах) (ч.3 ст.5 БК України).

1. Сукупність фінансових інститутів, що об'єднують визначені фінансові відносини по утворенню і використанню відповідних централізованих і децентралізованих фондів коштів являє собою фінансову систему України. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які відбуваться між централізовані або децентралізованими фондами грошових коштів, мають відповідний апарат управління та правове забезпечення.

2. Вся фінансова система складається з централізованих і децентралізованих фондів.

3. Державні та місцеві фінанси – це грошові кошти, які використовуються з метою забезпечення державних функцій та функцій місцевого самоврядування.

4. Іноді фінансову систему розглядають як сукупність державних органів і установ, що здійснюють фінансову діяльність держави.

5. Фінансову систему тлумачать також як систему нормативно-правового регулювання.

7. Співвідношення понять «публічний фонд коштів», «бюджет» і

«казна».

Співвідношення понять «казна», «публічний фонд коштів», «бюджет».

Публічний фонд коштів – фонд, що перебуває у власності публічних утворень національного рівня (Народу України, держави, АР, територіальних громад, суспільства (громадськості), іноземної держави) або міжнародного рівня (міжнародні організації), що функціонує в порядку, визначеному державою з метою забезпечення виконання функцій, покладених на публічні утворення та забезпечення суспільних потреб, може мати статус юридичної особи або існувати у вигляді коштів на рахунку, переданих в управління відповідному органу.

Публічним є фонд, якщо він:

• створений за участю держави (правотворчий акт), або на вимогу і в порядку, визначеному державою;

• на нього розповсюджується фінансовий контроль, в тому числі і за управлінням фінансовими ресурсами;

• держава бере участь в поповненні даного фонду (кошти надходять переважно або в тому числі і з бюджету, інших публічних фондів коштів) або приймала участь в формуванні фонду;

• держава бере участь в управлінні фондом або погоджує кандидатуру керівника, який звітує про свою діяльність перед нею.

Казна - поняття, що пов’язується з територіальними утвореннями – держава, АРК, територіальна громада. До казни відносять усі нерозподілені і не передані на визначеному майновому праві іншим суб’єктам права фінансові ресурси публічних утворень.

До державної казни відносять:

1) грошові фонди:

• кошти державного бюджету (до моменту їх перерахування на реєстраційні рахунки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відкриті в Державному казначействі України),

• централізованих позабюджетних фондів коштів,

• Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України,

• Золотий запас України,

2) матеріальні фонди:

• Державний резерв,

• Державна частина Музейного фонду України,

• Національний архівний фонд.

(вони знаходяться у власності держави і не передані на визначеному майновому праві ніякому іншому суб’єкту правління ними здійснює НБУ)

До місцевої казни відносять:

• кошти місцевих бюджетів,

• регіональні відділення централізованих позабюджетних фондів, що перебувають у комунальній власності

Становлення правової категорії “казна” (фіск) проходило в багато етапів і протікало з особливостями в залежності від історії розвитку держави. Зародження ж поняття відбулось за часів римської держави (Populus Romanus) (V-IV ст.ст. до н.е.) Державна казна (aerarium) виступала не суб’єктом права, а складовим місцем для державних цінностей, які належали народові, в цьому тлумаченні поняття «казна» рівноцінне терміну «скарбниця». Проте термін «скарбниця» не застосовується щодо фондів коштів.

Під казною розуміють:

1) суб’єкта цивільного права. Державу в такому разі приймають як юридичну особу. Так, казна, як усяка юридична особа, здійснювала свою діяльність через повірених і представників. Але публічні утворення не визнані в положеннях Цивільного кодексу юридичними особами, а наділені статусом публічних учасників цивільних відносин (ст. 2 ЦКУ);

2) кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за державними підприємствами та установами. В Україні ж законодавче визначення поняття казни відсутнє, в РФ є. Важливо казну відмежовувати для того, щоб знати на яке майно може бути зверене стягнення в разі позивання до держави;

3) Державні органи як уособлення держави (казни). Як правило, в цивільних правовідносинах, в процесуальних від імені публічно-правових утворень виступають фінансові органи, наприклад Міністерство фінансів, Державне казначейство, його органи, Державна податкова служба, органи прокуратури. Разом з тим, визнання держави та інших публічних утворень юридичними особами або учасниками цивільних відносин не виключає юридичної сутності міністерств та інших центральних відомств, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ тощо. Ці орани можуть виступати в правовідносинах як від імені казни, в її інтересах, так і у власних інтересах, як юридчної особи

Бюджет розуміють як:

1) фонд без статусу юридичної особи (за матеріальним змістом);

2) план формування та використання коштів (план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду – ст.2 БКУ) (політичне значення);

3) сукупність грошових відносин між державою та іншими суб’єктами бюджетних правовідносин з приводу формування та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів завдяки яким держава виконує свої завдання та функції (в економічному розумінні);

4) кошти, що мобілізовані на єдиному казначейському рахунку

5. Сучасне поняття публічного фонду коштів.

Бурхливий розвиток фінансового права протягом останніх десяти років в Україні та всіх країнах СНД поставив питання про необхідність перегляду багатьох базових категорій фінансо-вого права та нового осмислення предмета фінансового права. Участь у відповідних дискусіях та обміні думками беруть не тільки українські фахівці, а й провідні юристи-фінансисти «близь-кого зарубіжжя»[1; 2; 3; 4; 5; 6]. Однією з причин розпочатої дискусії стала поява нових видів грошових фондів, які не вписувались в існуючі «класичні» визначення предмета фінансового права, а також негайна потреба у запровадженні ефективного правового регулювання витрат цих фондів. Першим прикладом таких грошових фондів стали бюджети органів місцевого са-моврядування, які за новими Конституціями України і Росії не є державними фондами, і їх ко-шти також не можуть розглядатися як приватна власність будь-яких осіб. Після досить гарячих дискусій в юридичній літературі про те, нормами якого права має регулюватися накопичення та використання коштів бюджетів органів місцевого самоврядування, більшість авторів погодила-ся з тим, що предмет фінансового права необхідно розширити, включивши у нього не тільки державні фонди коштів, а й фонди коштів органів місцевого самоврядування (фонди комуналь-ної чи муніципальної власнос- ті)^; 8; 9]. Але на цьому проблема переосмислення предмета фінансового права не була вирішена остаточно через виникнення в країнах СНД протягом останніх років нових видів пуб-лічних за своєю природою фондів коштів, які не є ні державною, ні комунальною (муніципаль-ною) власністю. Правовий статус таких фондів та проблема правового регулювання їх витрат сьогодні поки-що залишаються майже недослідженими в правовій літературі, і є метою дослі-дження даної статті. 1. Історичні витоки публічних фондів та публічних видатків як категорій фінансового права. Вперше використання терміна «публічні фонди» та «публічні видатки» в юридичній лі-тературі, на яку спирається сучасне фінансове право України, можна

9. Фінансово-правовий статус юридичних осіб публічного права та

режим їх фондів коштівВідповідно до Бюджетного кодексу України бюджетні установи – це “органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими” (п. 12 ст.2 БКУ).

В результаті низки трансформацій правових основ статусу бюджетної установи було визначено декілька основних її рис:

1. Бюджетною установою визнається організація, створена у встановленому розпорядчому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування.

2. Повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів і є неприбутковою.

3. Лише бюджетна установа може виступати розпорядником бюджетних коштів (п.47 ст. 2 БКУ).

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України (ч. 4 ст. 16 БКУ).

5. Бюджетна установа отримує кошти лише з одного бюджету за її підпорядкуванням. Взагалі “забороняється здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату ” (п. 2 ст. 85 БКУ);

6. Бюджетні установи ведуть бухгалтерський облік відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що затверджуються Міністерством фінансів України, а також інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 56 БКУ).

7. Кошти бюджету надаються бюджетній установі лише на основі затвердженого кошторису (п. 30 ст. 2 БКУ).

8. Доходи, які отримуються від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету відносяться до доходів відповідних місцевих бюджетів, однак вони не враховуються при визначені обсягу між бюджетних трансфертів (пп. 14 п. 1 ст. 69 БКУ).

Розрахунково-касове обслуговування бюджетних установ, як розпорядників бюджетних коштів, здійснюється Державним казначейством України (пп. 2 п. 1 ст. 48 БКУ). Державне казначейство України здійснює не тільки перерахування з єдиного казначейського рахунку коштів безпосередньо виконавцю робіт, а й контролює напрями використання коштів та має можливість повного контролю за обігом державних коштів. Тобто виконує функцію “контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів” (пп. 3 п.1 ст. 48 БКУ). Таким чином бюджетна установа не має змоги витрачати гроші не за призначенням.

. Одержує бюджетне асигнування як вид бюджетного повноваження.

Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

. Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету (ч. 4 ст. 13 БКУ

Фінанси державних та комунальних підприємств.

Процес формування комунальної власності був започаткований Постановою Кабінету Міністрів України “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)”, ухваленою ще в жовтні 1991 р.

• Фінанси державних та комунальних і державних підприємств належать до приватних фінансів.

• Але, оскільки вони розпоряджаються об’єктами публічної форми власності, вони підпадають під особливий публічних порядок захисту прав публічних власників.

Зокрема, під законодавство про державні закупівлі.

Під фінансово-правове регулювання підпадають лише фінансові зобов’язання, які виникають з договору державної закупівлі, в яких стороною виступає або держава, АРК, територіальна громада, або бюджетна установа

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна установа – це “орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими” (п. 6 ст.2 БКУ).

В результаті низки трансформацій правових основ статусу бюджетної установи було визначено декілька основних її рис.

1. Бюджетною установою визнається лише орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому розпорядчому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування.

2. Повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів.

3. Лише бюджетна установа може виступати розпорядником бюджетних коштів (п.15, 36 ст. 2 БКУ).

4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

5. Бюджетна установа отримує кошти лише з одного бюджету за її підпорядкуванням. Взагалі “забороняється здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів” (п. 2 ст. 85 БКУ).

6. Фінансування бюджетних установ здійснюється на ос­нові економічно і науково обґрунтованих норма­тивів, що встановлюються для кожної сфери діяльності дер­жави.

7. Бюджетні установи, які виступають розпорядниками бюджетних коштів, відповідно до єдиної методики звітності складають та подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України (п. 2 ст. 58 БКУ).

8. Кошти бюджету надаються бюджетній установі лише на основі затвердженого кошторису та ведення бухгалтерського обліку та звітів в порядку, передбаченому законодавством для бюджетних установ.

9. Доходи, які отримуються від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету відносяться до доходів відповідних місцевих бюджетів, однак вони не враховуються при визначені обсягу між бюджетних трансфертів (пп. 14 п. 1 ст. 69 БКУ).

10. Розрахунково-касове обслуговування бюджетних установ, як розпорядників бюджетних коштів, здійснюється Державним казначейством України (пп. 2 п. 1 ст. 48 БКУ). Державне казначейство України здійснює не тільки перерахування з єдиного казначейського рахунку коштів безпосередньо виконавцю робіт, а й контролює напрями використання коштів та має можливість повного контролю за обігом державних коштів. Тобто виконує функцію “контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів” (пп. 3 п.1 ст. 48 БКУ). Таким чином бюджетна установа не має змоги витрачати гроші не за призначенням.

11. Одержує бюджетне асигнування як вид бюджетного повноваження.

12. Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

Фінанси комунальних підприємств Процес формування комунальної власності був започаткований Постановою Кабінету Міністрів України “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)”, ухваленою ще в жовтні 1991 р.

Фінанси державних та комунальних і державних підприємств належать до приватних фінансів. Але, оскільки вони розпоряджаються об’єктами публічної форми власності, вони підпадають під особливий публічних порядок захисту прав публічних власників. Зокрема, під законодавство про державні закупівлі. Договір про державну закупівлю визнається адміністративним договором.

Під фінансово-правове регулювання підпадають лише фінансові зобов’язання, які виникають з договору державної закупівлі, в яких стороною виступає або держава, АРК, територіальна громада, або бюджетна установа.

10. Правовий режим, методи та форми мобілізації і витрачання

фінансових ресурсів публічних фондів коштів. Види методів мобілізації платежів

1. Формуючи бюджетні доходи, держава в основному застосовує обов’язковий метод мобілізації платежів – оподаткування (податки і збори).

У доходах державних бюджетів різних держав іноді податкові надходження складають майже 90 %.

2. Мобілізація неподаткових доходів. За бюджетною класифікацією (розділ 1 Класифікація доходів бюджетів) до не податкових надходжень віднесені:

- доходи від власності та підприємницької діяльності;

- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

- надходження від штрафів та фінансових санкцій;

- інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ відрахування від сум перевищення розрахункового розміру фонду оплати праці; пеня за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов’язань; доходи від операцій з кредитування та надання гарантій; власні надходження бюджетних установ плата за послуги, що надаються бюджетними установами, інші джерела власних надходжень бюджетних установ; додаткові збори за сплату пенсій).

мобілізація доходів від операцій з капіталом, які збираються шляхом:

А) надходжень від продажу основного капіталу – кошти від реалізації безхазяйного майна, скарбів тощо;

• Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння;

• Надходження від відчуження майна, що належить державі, АРК, знаходиться в комунальній власності;

Б) надходження від реалізації державних запасів товарів (матеріальних цінностей державного резерву та розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву);

В) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів;

Г) Податків на фінансові операції та операції з капіталом.

4. одержання трансфертів, які в бюджетному кодексі визначаються як кошти, одержані від органів державної влади, органів влади АРК; органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій. Від Секретаріату ООН за участь українського контингенту в миротворчих операціях, гранти, дари тощо).

5. Інститут державних та муніципальних запозичень – це врегульовані правовими норами відносини, що виникають при запозиченні коштів від резидентів – юридичних та фізичних осіб; а також від інших держав та фінансових організацій на умовах добровільності, повернення, строковості, від платності. (договірний метод)

Фінансові ресурси бюджетних установ (на праві оперативного управління)

бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок коштів відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими;

Заборона: Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України (ч.3 ст.21 БКУ)

5. Фінансові ресурси підприємств (державних, комунальних) (на праві господарського відання, належать до підсистеми приватних фінансів)

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

• доходи від цінних паперів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

• інші джерела, не заборонені законом (ч.1 ст. 140 ГК України).

Види методів мобілізації платежів

1. Формуючи бюджетні доходи, держава в основному застосовує обов’язковий метод мобілізації платежів – оподаткування (податки і збори).

У доходах державних бюджетів різних держав іноді податкові надходження складають майже 90 %.

2. Мобілізація неподаткових доходів. За бюджетною класифікацією (розділ 1 Класифікація доходів бюджетів) до не податкових надходжень віднесені:

- доходи від власності та підприємницької діяльності;

- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

- надходження від штрафів та фінансових санкций;

- інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ відрахування від сум перевищення розрахункового розміру фонду оплати праці; пеня за порушення строків розрахунків у сфері зовншньоекономічної діяльності та невиконання зобов’язань; доходи від операцій з кредитування та надання гарантій; власні надходження бюджетних установ плата за послуги, що надаються бюджетними установами, інші джерела власних надходжень бюджетних установ; додаткові збори за сплату пенсій).

3. мобілізація доходів від операцій з капіталом, які збираються шляхом:

А) надходжень від продажу основного капіталу – кошти від реалізації безхазяйного майна, скарбів тощо;

• Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння;

• Надходження від відчуження майна, що належить державі, АРК, знаходиться в комунальній власності;

Б) надходження від реалізації державних запасів товарів (матеріальних цінностей державного резерву та розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву);

В) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів;

Г) Податків на фінансові операції та операції з капіталом.

4. одержання трансфертів, які в бюджетному кодексі визначаються як кошти, одержані від органів державної влади, органів влади АРК; органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій. Від Секретаріату ООН за участь українського контингенту в миротворчих операціях, гранти, дари тощо).

3. Інститут державних та муніципальних запозичень – це врегульовані правовими норами відносини, що виникають при запозиченні коштів від резидентів – юридичних та фізичних осіб; а також від інших держав та фінансових організацій на умовах добровільності, повернення, строковості, від платності

11. Податкове право як підгалузь фінансового права

На сьогодні склались такі підходи до визначення місця податкового права в системі фінансового права:

1) підгалузь Особливої частини фінансового права:

(А.В. Бризгалін, М.В. Карасьова, Н.І. Хімічева й ін.);

2) складний інститут

(Л. К. Воронова, Н.П. Кучерявенко й ін.);

3) підгалузь, що належить до розділу „Публічні доходи”,

що є складовою Особливої частини фінансового права (О.П. Орлюк, Н.Я. Якимчук);

4) самостійна галузь права

(Д.Вінницький, В.В. Витрянский, С.А. Герасименко, Ю.А. Тихомиров та ін.).

Різновиди точки зору:

• знаходиться в стадії відокремлення від фінансового права;

• підгалузь фінансового права, що володіє галузевими ознаками;

- самостійна галузь законодавства, але не галузь права

12. Правова природа, економічна суть, поняття, функції та юридичні

ознаки податку і збору.

На сьогодні склались такі підходи до визначення місця податкового права в системі фінансового права:

1) підгалузь Особливої частини фінансового права:

(А.В. Бризгалін, М.В. Карасьова, Н.І. Хімічева й ін.);

2) складний інститут

(Л. К. Воронова, Н.П. Кучерявенко й ін.);

3) підгалузь, що належить до розділу „Публічні доходи”,

що є складовою Особливої частини фінансового права (О.П. Орлюк, Н.Я. Якимчук);

4) самостійна галузь права

(Д.Вінницький, В.В. Витрянский, С.А. Герасименко, Ю.А. Тихомиров та ін.).

Різновиди точки зору:

• знаходиться в стадії відокремлення від фінансового права;

• підгалузь фінансового права, що володіє галузевими ознаками;

- самостійна галузь законодавства, але не галузь права