Розділ 1. Теоретичні засади вираження темпоральності

Час – форма буття матерії, яка характеризує послідовність подій, їх змінюваність. Все, що оточує людину, і сама людина відбувається в часі й вимірюється часом, тому часові відношення надзвичайно важливі в реальному світі й не можуть не відображатися в мові. Часові відношення, які існують в об’єктивній реальності, представлені в мові категорією часу (темпоральності).

Темпоральність кваліфікується як, «семантична категорія, що охоплює всі різновиди значення часу». Людина членує час на окремі відрізки, пов’язуючи їх із поняттями тривалості й нетривалості, повільності й швидкості, початку й кінця, одночасності й різночасності, співвіднесеності з моментом мовлення тощо». У мові темпоральність формується морфологічними, синтаксичними, лексичними і словотворчими засобами, які групуються навколо граматичної категорії часу дієслів. Виділяють дієслівні значення теперішнього, минулого й майбутнього часу. Значення одночасності, різночасності, тривалості, повторюваності передають прийменниково-відмінкові й відмінкові форми, складні речення, дієприслівники.

Часова характеристика властива будь-якому висловлюванню, виступаючи як обов’язкова його властивість. Відношення «раніше – пізніше» узагальнюються людською свідомістю і виражаються за допомогою лексичних та синтаксичних засобів функціонально-семантичної категорії темпоральності. Відношення «минуле – теперішнє – майбутнє», типізуючись у свідомості людини, передаються за допомогою категорії часу дієслова. Дієслівно-часові форми є центром, морфологічним ядром загальної категорії темпоральності. Усі інші засоби вираження об’єктивного часу (лексичні, синтаксичні) розміщуються на периферії і виступають його конкретизаторами.

За орієнтацією повідомлення, за параметрами часу в латинській мові використовуються різні елементи мовної системи. До них відносяться граматичні показники часу у дієслівних формах, словотвірні елементи – префікси та суфікси – з часовим значенням, вказівні (дейктичні) прислівники. Часова ідентифікація повідомленої інформації здійснюється і за допомогою спеціальних синтаксичних структур – підрядних речень, що вводяться сполучниками часової семантики.

Незважаючи на загальність основної функції цих підрядних, між ними існує ряд формальних відмінностей: неоднакові сполучники, за допомогою яких підрядне речення приєднується до головного, а також чергування часів і способів дієслова-присудка у цих підрядних реченнях.

Часові конструкції завжди привертали до себе увагу вчених, тому дослідження категорії часу та засобів її вираження в мові має давню традицію як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві. На матеріалі сучасних мов це розглядали В.А. Бєлошапкова, Г.О. Золотова, Ю.М. Караулов, М.П. Кочерган, Р. Якобсон та інші.

Проте в латиністиці проблема часового складнопідрядного речення як цілісної синтаксичної одиниці досі не була об’єктом наукового дослідження, хоча цій проблемі були присвячені окремі розділи монографічних і навчальних видань: М.А. Тарівердієвої, С.І. Соболевського, J.H. Allen, J.B. Greenough, E.C. Woodcock, Б.В. Чернюха.

У поданому дослідженні на прикладі п’ятнадцяти розділів твору Саллюстія “Bellum Catilinae” розглянуто особливості складнопідрядних часових речень, проаналізовано вживання відмінкових конструкцій на позначення темпоральності.

Розділ 2. Лексико-семантичні групи слів зі значенням темпоральності

Прийменникові та безприйменникові конструкції – це синтаксичний засіб відтворення часу в загальній системі категорії темпоральності. Проте й він становить складну систему, релеватні особливості якої є семантичним виразником таких основних ознак реального часу, як послідовний перебіг подій чи явищ, тривалість їх та повторюваність.

Лексико-семантичні групи, які передають часові відношення, характеризуються в латинській мові обмеженим лексичним складом. Описуючи лексико-семантичні групи з часовим значенням, слід зазначити, що клас слів – це семантично-однорідна група лексем усередині певної частини мови, яка бере участь у вираженні даної лексичної і граматичної категорії і характеризується здатністю вживатися або не вживатися в певних словоформах за певних умов, вступати або не вступати у сполучення з певними класами слів інших частин мови. В латинській мови виділяють такі лексико-семантичні групи на позначення темпоральності:

• Лексико-семантична група назв часових одиниць та їхніх частин: hora – час (взагалі);час року; пора; година. До цієї групи входять також: septimana - тиждень, mensis – місяць, saeculum – вік, епоха, annus- рік і т.п.

• Лексико-семантична група назв певних відрізків часу: biennium, dieteris - дворіччя; triennium, trieteris - трирічя; quinquennium – п’ятиріччя; sexennium – шестиріччя. До цієї групи також можна віднести слова, що означають термін, строк, конкретно визначений часовий проміжок: biduum –дводенний проміжок; triduum – триденний проміжок і т.д.

• Лексико-семантична група назв частин доби: mane – ранок, dies – день, vesper – вечір, nox – ніч.

• Лексико-семантична група назв пір року: hiems – зима; ver – весна; aestas – літо; autumnus – осінь. До цієї групи слід віднести також такі іменники: vernum - весняна пора; aestus – літня пора, літо; autumnitas – осіння пора; осінній збір плодів; hibernum – зимова пора, зима; frigus – холод.

• Лексико-семантична група назв днів тижня та місяців: dies Martis – вівторок, dies Veneris п’ятниця, Januarius – січень, Februarius – лютий і т.д.

• Лексико-семантична група назв тривалих часових періодів щодо даного моменту: antiquitas – стародавність, древність; sempiternitas – вічність; vetustas – старість, довголіття; довговічність; vetustas – довголітній досвід; praeterita – минуле, колишнє; futurum, futura – мaйбуття, майбутнє.

• Лексико-семантична група назв за віком: infans – дитина, немовля; adulescens – молода людина, юнак, юнка; puella – дівчина; iuvenca – молода дівчина; puer – хлопець, дитина;iuvenis – молода людина, юнак; senex – старший; стара; avus – дід; proavus – прадід, пращур;

У Саллюстія ми виявили вживання слів із лексико-семантичної групи на позначення віку, наприклад:

Huic ab adulescentia bella intestina, caedes rapinae, discordia civilis grata fuere , ibique iuventutem suam exercuit. – Йому з юності були милими міжусобні війни, вбивства, грабунки і громадянська непокора, і у них він загартував свою молодість. (Sall., 5)

У поданому реченні представлена лексема ab adulescentia (з юності).

Розділ 3. Вживання відмінкових конструкцій на позначення темпоральності

3.1. Ablativus temporis

Ablativus temporis служить обставиною часу, яка відповідає на питання «коли?», «на протязі якого часу?». Ablativus temporis без прийменника вживається для слів, які означають час, наприклад:

tempus – час;

annus – рік;

sauculum – століття;

mensis – місяць;

hora – година;

ver – весна;

aestas – літо;

autumnum – осінь;

hiems – зима;

vesper – вечір і т.д., а також для слів, які мають при собі означення. В інших випадках ставиться Ablativus з прийменником in:

• Bello Punico secundo – під час Другої пунічної війни,

але in bello – під час війни;

• Prima pueritia – в ранньому дитинстві,

але in pueritia – в дитинстві.

Розглянемо ці відмінкові конструкції у творі Саллюстія “Bellum Catilinae”.

• Igitur initio reges (nam in terries nomen imperi id primum fuit) divorsi pars ingenium, alii corpus exercenant (Sall., 1). – Отже, спочатку царі (бо це ім’я влади було першим на землях), частина із протилежного тренувала розум, а інші – тіло.

У цьому реченні темпоральність виражена відмінком Ablativus temporis “initio” – «спочатку».

• Sed ea tempestate coepere se quisque magis extollere magisque ingenium in prompt habere (Sall., 7). – Але в той час кожен себе почав більше возвеличувати і більш проявляти свій талант.

Ablativus temporis у поданому реченні – «ea tempestate» - «в той час».

• Loca amoena voluptaria facile in otio ferocis militum animos molliverant (Sall., 11). - Прекрасні місця, які приносять задоволення під час дозвілля, розслабляли відважні душі воїнів.

Тут Ablativus temporis виражений словом «otio» із прийменником in – «під час дозвілля».

• Quod si regum atque imperatorum animi virtus in pace ita in bello valeret, aequabilius atque constantius sese res humanae haberent (Sall., 2). - Якщо б мужність душі царів і полководців мала силу під час миру, так як під час війни, то людські справи велися б рівномірніше і спокійніше.

У поданому реченні Ablativus temporis представлений лексемами «pace» та «bello» зі сполучником in – «під час миру» та «під час війни».

• Nam imperium facile eis artibus retinetur quibus initio partum est (Sall.,2) – Бо влада легко утримується тими засобами, якими її було досягнуто спочатку.

Ablativus temporis у цьому реченні – «initio» без прийменника – «спочатку».

3.2. Accusativus temporis

Для позначення, скільки часу що-небудь триває вживається знахідний відмінок (Accusativus temporis) або знахідний відмінок з прийменником per. При перекладі на українську мову також вживається знахідний відмінок або вираз «на протязі» і тому подібні.

Коли мова йде про минулі події, дієслово по латині може бути в imperfectum та perfectum, а по-українськи - тривалого (недоконаного) виду.

Accusativus temporis спершу виступає як знахідний внутрішнього додатка, наприклад:

vigilavit noctem – не спав ніч

і потім переважно означає протяжність у часі.

Розглянемо вживання Accusativus temporis у творі Саллюстія “Bellum Catilinae”.

• Hunc post dominationem L. Sullae lubido maxuma invaserat rei publicae capiundae… (Sall., 5). – Після диктатури Луція Сулли його охопило найбільше бажання захопити владу…

У цьому реченні Accusativus temporis представлений сполученням лексеми «dominationem» та сполучника post – «після диктатури».

• Agitabatur magis magisque in dies animus ferox inopiae rei familiaris et constientia scelerum, quae utraque eis artibus auxerat, quas supra memoravi. (Sall., 5). - Відважний дух зворушувався все більше й більше з кожним днем через нестачу матеріальних засобів і усвідомлення злочинів, і те, і друге збільшилося тими самими рисам, про які я вже вище згадав.

Тут темпоральність виражена Accusativus temporis «in dies» - «з кожним днем».