Розділ 6 язичницькі вірування

6.1. Культові місця. Матеріали з багатьох археологічних пам’яток райковецької культури дають можливість простежити прояви язичницького світогляду у слов’янських племен і виділити об’єкти, які тим чи іншим чином пов’язані з первісними обрядами і віруваннями. Язичництво було основою духовного життя слов’ян до запровадження християнства і базувалось на політеїзмі із великою кількістю культів. На окремій території один з богів займав панівне становище на племінному рівні, а на рівні сім’ї, роду, общини, декількох споріднених общин божества могли бути іншими.

До сімейних культових місць належать житла, обрядова діяльність в яких була спрямована на забезпечення благополуччя їхніх мешканців. Це обряди на честь їхнього закладання, сакралізація печі й припічного простору тощо.

До культових місць родового та общинного значення відносяться: житла-святилища, всередині яких знаходились ритуальні предмети (ідол, священний посуд, жертовне вогнище); святилища відкритого типу, розміщені всередині селищ або поблизу них (головний атрибут – ідоли разом з комплексом ритуальних споруд); святилища-жертовники (требища) або вівтарі (жертовні ями та майданчики викладені камінням), розташовані на поселеннях або могильниках.

Культовими місцями племінного значення очевидно були капище і пантеон язичеських божеств з жертовниками у Києві. Племінними були і численні городища-святилища (Ржавинці, Горбово, Бабин, Нагоряни, Рухотин, Головно, Момоти). Певні сакральні функції виконували звичайні городища – общинні центри, де на території довгих будинків громадського користування виявлені ямні поховання з тілоспаленням. Відомі також великі язичницькі центри, до складу яких могло входити декілька святилищ зі складним плануванням, де знаходилися жертовні ями, капища, храмові споруди, ритуальні колодязі та інші елементи простих святилищ (Медобори на Збручі).

Наряду із рукотворними релігійними спорудами давні слов’яни-язичники продовжували шанувати природні об’єкти: каміння (інколи почасти оброблене), дерева, джерела, гаї, гори, які часто входять до складу великих культових комплексів.

6.2. Поховальний обряд. Підрозділ присвячений відтворенню змісту ритуальних дійств, пов’язаних із ставленням до потойбічного життя. Обряд тілоспалення, характерний для райковецької культури, пов’язаний з вірою в очищувальну силу вогню, коли душа небіжчика потрапляє на небо разом з димом поховального вогнища, а прах предка, покладений в землю, має охороняти земельну власність племені й підвищувати родючість ґрунту. Культ предків був спільним для всіх слов’янських племен в ареалі райковецької культури.

Спалення покійного відбувалося на спільному общинному місці, а місце поховання попередньо очищалося вогнем поховального вогнища і огороджувалося круговою дерев’яною огорожею – „крадою”, що спалювалася в момент поховання і була покликана захистити прах небіжчика від впливу злих сил. Похоронний обряд супроводжувався поминальною тризною під час якої відбувалося ритуальне побиття посуду, що символізувало оновлення життя. У більшості випадків рештки кремації поміщалися у ґрунтові ямки або глиняні горщики. Іноді такі поховання здійснювалися у дерев’яних зрубах або човнах, що є проявом зовнішніх запозичень чи свідченням поховання особи з особливим статусом у суспільстві.

6.3. Знаково-символічна орнаментація глиняних виробів. У підрозділі розглядаються орнаментальні мотиви на посуді та пряслицях, які відображали не тільки естетичні смаки, а були пов’язані й з язичницькими віруваннями. У керамічному комплексі райковецької культури широкого поширення набуває орнамент у вигляді комбінацій хвилястих і прямих горизонтальних ліній, що вкриває майже все тіло горщика. Поєднання хвилі (символ води) і прямих ліній (символ борозни) покликане забезпечити родючість ґрунту і добробут хліборобу. Часто такий орнамент доповнюється короткими вертикальними лініями, нанесеними гребінцем під вінцями горщика, що символізували дощ – небесну вологу. Магічними також є зображення блискавок у вигляді ламаних ліній та „крапель дощу” у вигляді ямок на стінках посуду, а також кола як символу сонячного диску і знаку вічності.

Оберегову функцію очевидно покликаний був забезпечувати орнамент у вигляді хрестів (Ревне, Лука Райковецька, Ріпнів І), нанесений на плічках або горловині глиняних горщиків. Будучи символом вогню і Сонця, хрест наділявся здатністю відлякувати нечисту силу. Зображення хрестів зустрічаються також на дні сковорідок. Спечений на таких сковорідках коржик ніс відбиток хреста і набував магічної сили.

Частими є знахідки пряслиць, прикрашених зображеннями солярних знаків у вигляді ямок, кружалець, свастик, хрестів (Луг І, Луг ІІ, Тетерівка, Лука Райковецька, Кодин тощо). Такі пряслиця мали ритуальне призначення і були покликані захистити одяг від впливу злих сил на всіх етапах його виготовлення.