30. Прилади, системи та засоби контролю радіаційного стану. Оснащення особового складу постів радіаційного спостереження і груп радіаційної розвідки.

Радіаційна обстановка - це обстановка, яка виникає на АЕС, об’єкті економіки, території адміністративного району в результаті радіоактивного забруднення місцевості, що потребує певних заходів захисту.

Умовно всі прилади радіаційного контролю (розвідки) розподіляють на 4 групи:

Індикатори радіоактивності (ДП-64, ІМД-1С) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань та сигналізації про перевищення встановленого порогу радіації.

Рентгенметри (ДП-ЗБ, ІМД-21) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань і вимірювання рівнів радіації.

Радіометри-рентгенметри (ДП-5А, Б, В; ІМД-1Р) - призначені для вимірювання рівнів радіації і контролю за ступенем радіоактивного забруднення місцевості і поверхні різних об’єктів та середовищ.

Дозиметри (ДКП-50А, ІД-1, ІД-11, ДП-70МП) - призначені для вимірювання експозиційних та поглинутих доз опромінення людей.

Особовий склад постів та ланок повинен радіаційного спостереження мати відповідні прилади та технічні засоби, а саме:

індивідуальні засоби захисту органів дихання (респіратор, протигаз);

індивідуальні засоби захисту шкіри (ОЗК, костюм Л-1);

індивідуальні дозиметри (ДКП-50А, ІД-1, ІД-11);

засоби оповіщення, зв’язку (подача сигналу “Радіаційна небезпека” голосом), по телефону, частими ударами в металевий предмет та ін.);

засоби обмеження забруднених районів із зазначенням рівнів радіації (комплект знаків обмеження КЗО-1);

прилади радіаційної розвідки (ДП-5А, Б, В; ІМД-1Р та ін.).

Радіаційна розвідка може бути наземною та повітряною (спеціально обладнані літаки, гелікоптери, повітряні зонди).

31. Аварії на хімічно небезпечних об'єктах. Стійкі та нестійкі, швидкодіючі та уповільненої дії небезпечні хімічні речовини, їх характеристика.

Осередок хімічного ураження характеризуються стійкістю і швидкістю дії СДОР на організм людини.

Критерієм оцінки є 1 година (більше чи менше): стійкість і дія на людину більше 1 години – стійкі і сповільненої дії, менше 1 години – нестійкі і швидкої дії.

В залежності від тривалості зараження місцевості та часу прояву вражаючої дії, виділяють 4 типи осередків ураження СДОР:

– осередок ураження нестійкими швидкодіючими речовинами. Виникає за умови зараження синильною кислотою, хлором, аміаком, акрилонітрилом, окисом вуглецю тощо;

– осередок ураження нестійкими СДОР сповільненої дії (фосген, хлорпікрин, азотна кислота тощо);

– осередок ураження стійкими СДОР, швидкої дії (ФОС, анілін);

– осередок ураження стійкими СДОР, сповільненої дії (сірчана кислота, етилсвинець).

32. Токсикологічна класифікація небезпечних хімічних речовин.

За синдромологічною класифікацією виділяють 7 груп СДОР, що можуть викликати масові ураження людей при аваріях з їх викидом в навколишнє середовище:

1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, оксихлорид фосфору, хлорид сірки, фосген, метилізоціанат);

До речовин з переважною дією удушення відносяться токсичні сполуки, для яких основним об’єктом дії є дихальні шляхи. При дії парів певних речовин у високих концентраціях можливий швидкий летальний кінець від шокового стану, який викликаний хімічним опіком.

2. Речовини з переважно загальноотруйною дією (окис вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, етиленхлоргідрин);

До речовин переважно загальної отруйної дії відносяться сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною загибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути відкритих частин шкіри, слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і легень.

3. Речовини, яким властиві задушлива та загальноотруйна дія:

а) з вираженою припікаючою дією (акрилонітрил, азотна кислота);

б) зі слабкою припікаючою дією (сірководень, двоокисел сірки, оксисли азоту, сірчистий ангідрид, сірководень)..

4. Речовини, які порушують генерацію проведення та передачу нервового імпульсу периферійної нервової системи (фосфорорганічні речовини (ФОР), сірковуглець).

До речовин, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (нейротропні отрути)

5. Речовини, яким властиві задушлива та нейротоксична дія (аміак).

До речовин, що мають задушливу дію і нейротропну дію, відносяться токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легень, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.

6. Речовини, які порушують обмін речовин та структуру клітин - цитохімічні або метаболічні отрути: (діоксин, галогенізовані вуглеводні, етиленоксид).

До речовин, що порушують обмін речовин, відносяться токсичні сполуки групи галогенованих ароматичних вуглеводів. При цьому особливою біологічною активністю відзначається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.

7. Метаболічні отрути (метилбромід, метилхлорид, диметилсульфат, етиленоксид).

До метаболічних отрут відносяться токсичні сполуки, які включаються в процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розвивається, як правило, поступово і у важких випадках людина гине протягом декількох діб.