18. Аварії на радіаційно небезпечних об'єктах. Законодавство України у сфері захисту населення при аваріях на аес

На даний час в 33 розвинених країнах світу діють більше 440 енергоблоків у складі біль ніж 200 атомних електростанцій. Атомні енергоблоки використовують на морських та космічних кораблях, в науково-дослідних установах тощо. Велику небезпеку для людей представляють ядерні боєприпаси, ядерне паливо та радіоактивні відходи атомної промисловості. При радіаційних аваріях можливе забруднення радіоактивними речовинами (РР) навколишнього середовища – повітря, ґрунту, рослинності, джерел води, будівель, споруд, а також людей, їх одягу, взуття, шкіряних покривів, слизових оболонок та надходження всередину організму.

В даний час в Україні діють 4 АЕС з 15 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8000 підприємств і організацій, що використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та у медичній практиці радіоактивні речовини. Незважаючи на посилення безпеки роботи АЕС, в майбутньому аварійні ситуації повністю виключити неможливо. На сьогодні у світі зареєстровано вже більше 300 радіаційних аварій з викидом радіонуклідів в навколишнє середовище.

Усі радіаційні аварії поділяються на дві групи:

(а) аварії, які не супроводжуються радіоактивним забрудненням виробничих приміщень, проммайданчику об'єкту та навколишнього середовища;

(б) аварії, наслідок яких відбувається радіоактивне забруднення середовища виробничої діяльності і проживання людей

Масштаб радіаційної аварії визначається розміром територій, а також чисельністю персоналу і населення, які втягнені до неї. За своїм масштабом радіаційні аварії поділяються на два великих класи: промислові і комунальні.

. Згідно Закону “Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” забруднені території поділяється на зони в залежності від густини забруднення ґрунту радіонуклідами (ізотопами цезію 137).

1 зона – відчудження (площа 675 км2); забрудненість більш ніж 40 кюрі/км2.

2 зона – безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіонуклідами з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 до 40 кюрі/км2.

3 зона – гарантованого добровільного відселення – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5 до 15 кюрі/км2.

4 зона – посиленого радіологічного контролю – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1 до 5 кюрі/км2

19. Міжнародна діяльність України з ядерної безпеки

Стратегічною метою для України є членство у Європейському Співтоваристві. Особливості сучасного етапу європейської інтеграції України полягають у створенні необхідних передумов для набуття такого членства. Це - поглиблення демократичних реформ, і підвищення стандартів життя людей, і адаптація вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, і безумовно - розширення практичного співробітництва у багатьох сферах, в першу чергу - у сфері колективної безпеки. Ядерна безпека у цей сфері займає першу позицію, оскільки ядерні ризики та ядерні аварії мають транскордонний характер. Взагалі ядерна безпека - є загальною проблемою для світової спільноти.

Україна посідає восьме місце у світі та п'яте в Європі за величиною встановленої потужності атомної енергетики. Ядерна енергетика є базовою складовою енергозабезпечення країни, її частка в загальному обсязі електроенергії, що виробляється в країні, сягає 50%, і за цим показником Україна входить в групу лідерів.

У 2003 році в Україні на чотирьох атомних електростанціях в експлуатації знаходились 13 енергоблоків з реакторами типу ВВЕР. Загальна потужність АЕС України становить 11 835 МВт, що складає 22,7% від загальної встановленої потужності електроенергетики України. У 2003 році АЕС України виробили 81,424 млн.кВт·год електроенергії - 45,3 % від загального обсягу. Коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) склав 78,5%, порівняно з минулим роком він збільшився на 3,3%.

У 2003 році на АЕС України не сталось ядерних та радіаційних аварій. Кількість порушень у роботі АЕС у минулому році становила 39 (у 2002 році їх було 45, а у 2001 - 75). За "Міжнародною шкалою ядерних подій" INES 3 порушення класифікувались рівнем "1" (аномалія), а 36 порушень класифікувались нульовим рівнем (не впливають на безпеку) і “поза шкалою”. Оцінка впливу роботи АЕС України на довкілля та населення, що була проведена Державним комітетом ядерного регулювання України, показала, що впродовж 2003 року реальні показники викидів були значно нижче припустимих.

Все це свідчить про задовільний стан безпеки атомної енергетиці країни. Це підтверджується результатами постійних інспекцій місій Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) та партнерськими перевірками ВАО АЕС (Всесвітньої асоціації операторів, що експлуатують АЕС).

Проте, в такій сфері, як ядерна безпека, не можна говорити про абсолютний рівень її досягнення, оскільки наслідки ядерних аварій можуть бути катастрофічними (тому прикладом є Чорнобильська аварія), і процес підвищення ядерної безпеки є постійним.

Тому завдання забезпечення ядерної безпеки та підвищення її рівня завжди знаходиться на порядку денному державних та галузевих структур. Воно є пріоритетним при вирішенні питань, що сьогодні стоять на порядку денному перед вітчизняною ядерною енергетикою, це:

· продовження терміну експлуатації атомних реакторів;

· введення до дії нових потужностей;

· розвиток вітчизняних виробництв, задіяних у ядерно-паливному циклі (ЯПЦ);

· безпечне поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП) та радіоактивними відходами (РАВ);

· вирішення проблем Чорнобильської АЕС;

· подальше підвищення рівня безпеки діючих атомних блоків

У цілому, ядерна та радіаційна безпека функціонування ядерних об'єктів на території України забезпечується:

· технічними заходами щодо підвищення надійності і безпеки ядерних об'єктів;

· розвитком національного ядерного законодавства, удосконалюванням національних служб контролю за ядерною діяльністю і матеріалами;

· жорсткістю міжнародного контролю за ядерною діяльністю, реалізацією міжнародних програм з підвищення технічної безпеки і підвищення «культури безпеки» на ядерних об'єктах;

· державним регулюванням і науково-технічною підтримкою галузі.

20. Основні радіаційно небезпечні об'єкти , їх характеристика, причини аварій на них. Медичні наслідки опромінення населення ( персонал ) при аваріях на радіаційно небезпечних об'єктах.

Групи джерел потенційного опромінення:

Перша група - Джерела потенційного опромінення, що можуть призвести до опромінення окремого індивіда або невеликої групи людей.

Друга група - Джерела потенційного опромінення, пов'язані з радіаційною аварією, наслідками якої можуть стати опромінення значних контингентів населення та/або радіоактивне забруднення об'єктів довкілля.

Третя група - Джерела потенційного опромінення, реалізація яких пов'язана з подіями, які можуть відбутися у майбутньому (в тому числі віддаленому) на звільнених від санітарного нагляду об'єктах в результаті природних аномальних процесів та катастроф, а також ненавмисного втручання людини, через що під опромінення може підпасти населення, що проживає в момент цієї події.

Четверта група - Джерела потенційного опромінення пацієнтів,

яким проводять радіотерапевтичні та радіо-діагностичні процедури

Основними причинами аварій на РНО є:

- помилки персоналу при експлуатації

несправність та недосконалість конструкцій.

Після аварії основними джерелами внутрішнього опромінення є стронцій – 90 (період напіврозпаду 29 років, вражає кісткову тканину), цезій – 137 (період напіврозпаду 30 років, вражає кишківник), плутоній 239 (період напіврозпаду 24360 років, вражає легені).

При дозах опромінення 100 Бер і більше виникає гостра променева хвороба (ГПХ) різних ступенів тяжкості:

І – легкий ступінь – 100 – 200 Бер;

ІІ – середній ступінь – 200 – 400 Бер;

ІІІ – тяжкий ступінь – 400 – 600 Бер;

ІV – вкрай тяжкий ступінь – 600 – 1000 Бер.

Крім ГПХ можливе виникнення радіаційних уражень шкіри та слизових оболонок від легкої еритеми до глибоких некрозів. В подальшому можливий розвиток віддалених наслідків:

- захворювання крові (лейкози та ін.);

- порушення імунітету;

- порушення морфології та функції щитовидної залози;

- збільшення частоти новоутворень (пухлин);

- порушення системи згортання крові;

- генетичні наслідки та несприятливий перебіг вагітності;

- вегетативно-судинна нестійкість, ендокринні захворювання, мозкові та судинні кризи, передчасне старіння тощо.