45. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2001 № 1432

"Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", основні положення .

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, основним засобом захисту населення є евакуація і розміщення його у зонах, які є безпечними для проживання людей. Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей). Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

- можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей, які проживають в зоні ураження);

- виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру.

46. Евакуаційні органи, їх функції та завдання.

Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення працівників в ДСА України створюються евакуаційна комісія, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти (далі - евакуаційні органи).

евакуаційні органи - підрозділи управління процесом евакуації, які призначаються розпорядженням керівника відповідного органу виконавчої влади (об'єкта) для планування, підготовки, організації та проведення евакуації населення, а також для приймання і розміщення евакуйованого населення.

На евакуаційні органи ДСА України, покладається:планування і проведення евакуації працівників;

-подання до відповідних транспортних органів розрахунків потреби у транспортних засобах -для вивезення працівників і членів їх сімей до безпечних районів; контроль за плануванням, --підготовкою і проведенням евакуаційних заходів підвідомчими об'єктами; визначення та -підготовка безпечного району для розміщення евакуйованих працівників.

47. Планування евакуації населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Планування евакуації проводиться для працівників, яке проживає у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного зараження, районах виникнення стихійного лиха (масових лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, паводків, підтоплень та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками), великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей).

У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються:

висновки з оцінки обстановки у разі виникнення надзвичайної ситуації; порядок оповіщення працівників про початок евакуації; кількість працівників, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями; терміни проведення евакуації; склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність; кількість працівників, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки;

маршрути евакуації; райони (пункти) розміщення евакуйованих працівників; заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованих працівників у безпечному районі; порядок організації управління і зв'язку.

На карті (схемі) позначаються:

райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, вихідні пункти та пункти посадки (висадки); схема оповіщення, організації зв'язку і управління; розміщення евакуйованих працівників по об'єктах у безпечному районі.

Розділ плану, в якому визначаються види забезпечення евакуації, розробляється відповідними службами. До цього розділу включаються: основні завдання служби; перелік сил і засобів, які залучаються для виконання евакуаційних заходів; терміни виконання завдань.

План евакуації розробляється евакуаційною комісією ДСА України, затверджується Головою ДСА України, погоджується з керівником відповідного органу виконавчої влади, який приймає і розміщує евакуйоване населення, та підписується головою евакуаційної комісії.

48. Медичне забезпечення евакуації населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Лікувально – евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) в системі Державної служби медицини катастроф – це система заходів з надання медичної допомоги постраждалим, їх евакуації та лікування. Воно є вирішальним заходом при ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій та важливою складовою частиною медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій. Основною метою ЛЕЗ є організація і проведення своєчасних і послідовних заходів щодо надання медичної допомоги постраждалим на етапах медичної евакуації з транспортуванням їх з осередку катастрофи у лікувальні заклади в залежності від характеру ураження, збереження їх життя та найшвидше відновлення працездатності. Основу лікувально-евак. заходів складає система етапного лікування постраждалих з евакуацією їх за призначенням.

При появі великої кількості постраждалих, частина яких за станом здоров’я потребуватиме тимчасової госпіталізації для стабілізації життєво важливих функцій, на догоспітальному етапі медичної евакуації можуть використовуватись рухомі медичні загони або госпіталі.

При виборі місця розгортання госпітального етапу медичної евакуації необхідно максимально використовувати наявні медичні заклади, громадські будівлі (школи, клуби, гуртожитки тощо).

Зміст лікувально-евакуаційних заходів при наданні медичної допомоги визначають два поняття - вид та обсяг медичної допомоги.

Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що проводяться при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.

У системі лікувального забезпечення за умов НС визначено 5 видів медичної допомоги: перша медична допомога, долікарська медична допомога, перша лікарська допомога, кваліфікована медична допомога та спеціалізована медична допомога.

Перша медична допомога надається у вигляді само- та взаємодопомоги чи особовим складом аварійно - рятувальних формувань та медичним персоналом формувань Державної служби медицини катастроф у осередку НС або поблизу нього.

Долікарська медична допомога – надається середнім медичним персоналом лікувально-профілактичних закладів, що розташовані в осередку НС чи поблизу нього на місці отримання уражень.

Перша лікарська допомога надається лікарями загальної практики, лікарями лікувально-профілактичних закладів, що розташовані у зоні НС, лікарями бригад швидкої медичної допомоги та медичних бригад постійної готовності першої черги, безпосередньо у осередку катастрофи або поблизу нього.

Кваліфікована медична допомога надається лікарями хірургічного і терапевтичного профілю загальної кваліфікації у мобільних і стаціонарних медичних закладах за межами району НС.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями-спеціалістами вузького профілю у спеціалізованих медичних закладах, спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу Державної служби медицини катастроф, проводяться за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги та спеціалізованих бригад посилення, що створюють з фахівців навчальних закладів і НДІ клінічного профілю.