30. Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу

Законодавчий процес – юридично визначена система послідовних дій, порядок законодавчої діяльності щодо створення законів. Має види, стадії та етапи. (визначені К. та Регламентом ВРУ).

Види: 1.конституційна процедура –порядок внесення змін до К. (ст..154-159 К.). Такі проекти розглядаються за наявності висновку Конституційного Суду. 2.законодавча процедура - порядок прийняття, зміни, скасування, призупинення законів, складається з етапів: 1.законодавча ініціатива (розробка законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до ВРУ, яка має розглянути проект по суті. Право законод. ініціативи мають Президент, нардепи, КМУ (ст.93 К.) Визначені Президентом невідкладні проекти розглядаються позачергово (проекти змін до К. подаються Президентом чи 1/3 нардепів, проект Держбюджету вносить КМУ) 2.попередній розгляд в комітетах ВРУ, визначається головний комітет, який вивчає проект на прийнятність та отримує висновки інших комітетів, проводиться наукова, юридична, інша експертиза 3. обговорення проекту на пленарних засіданнях ВРУ з його наступним прийняттям чи відхиленням (повністю чи частково). Проводиться перше (концептуальне обговорення осн.положень), друге (постатейне детальне обговорення), третє (по розділам і прийняття в цілому) читання проекту. У разі підтримки, головний комітет, між читаннями, доопрацьовує проект з урахуванням зауважень. 4. підписання закону або його відхилення (накладення вето). Закон підписується Головою ВРУ за 5 дн. та направляється Президенту, який за 15 днів підписує чи повертає з вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду (накладає вето). Якщо не повернуто - вважається схваленим. Вето можна подолати 2/3 голосів ВРУ. 5.опублікування (оприлюднення) закону: включення закону до Єдиного державного реєстру НПА, оприлюднення держ. мовою в офіційних друкованих виданнях („Офіційний вісник У.”, „Відомості ВРУ”, газети „Урядовий кур’єр”,”Голос У.).

З. набірає чинності через 10 днів після оприлюднення, якщо інше не визначено З., але не раніше дня його опублікування.

31. Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів.

Кожен НПА має чітко визначене місце в ієрархії інших актів та залежить за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, що його видає (від його юридичної сили).

К.У. є Основним Законом, має найвищу юр. силу. Закони, інші НПА приймаються на її основі, повинні їй відповідати.

В теорії КП існує різна класифікація законів (яка законодавством не врегульована), так ряд науковців визначає, що:

Конституційні закони - особливі НПА, які органічно розвивають, продовжують К. та за змістом, предметом регулювання і юридичною силою займають після К. особливе місце.

Виділяють такі КЗ: = органічні - за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до К. Порядок їх прийняття не відрізняється від прийняття К. =номінальні- конкретизують та деталізують норми К., їх перелік і назва передбачені К.(„Про Конституційний Суд”) =ординарні - на які є лише посилання в К., без зазначення їх назви – „в порядку встановленому законом”)

Звичайні закони регулюють поточні питання, що є предметом КП і приймаються на основі статей К. за однаковою процедурою як інші Бувають кодифікаційні та поточні .

Конституційні закони з огляду на соціально-політичну важливість займають після Конституції особливе місце, мають чітко окреслену сферу регулювання та пріоритет перед звичайними законами, для них характерна підвищена стабільність і триваліші строки дії, вони передбачають реалізацію норм в конкретних правовідносинах.

Прийняття конституційного закону, як правило, передбачає кваліфіковане голосування (2/3 голосів конституційного складу ВРУ), звичайні закони ухвалюються простою більшістю.

Таким чином, всі конституційні закони мають вищу юридичну силу щодо звичайних законів.