22. Основні типи соціологічного дослідження. Специфіка побудови програми дослідження залежно від його типу.

Соціологічні дослідження залежно від завдань, які вони розв'язують, та використовуваних методів поділяються на теоретичні та емпіричні, фундаментальні та прикладні.

Теоретичне соціологічне знання спирається на емпіричне. Емпіричні дослідження можуть бути як фундаментальними, так і прикладними. Фундаментальні соціологічні дослідження ставлять собі за мету розвиток та вдосконалення наукових уявлень про досліджуваний предмет. Прикладні дослідження спрямовані на розв'язання певної конкретної соціальної проблеми.

Емпіричне та теоретичне соціологічне дослідження, здійснюване на підставі наукових теоретичних принципів, постає як певні етапи в отриманні прикладного соціологічного знання. Прикладне соціологічне знання, в свою чергу, слугує розвиткові теорії і має безпосередній вихід у практику.

Незалежно від типу, будь-яке соціологічне дослідження повинне відповідати чотирьом головним критеріям: емпіричному, теоретичному, кумулятивному та об'єктивному.

Емпіризм у процесі пізнання соціальної реальності означає, що засадовими стосовно цього пізнання є принципи спостереження та каузальності. Доповнення емпіризму теоретичним аналізом означає, що будь-яке наукове соціологічне дослідження, спираючись на дані спостереження та знання різного роду залежностей, у логічно обґрунтованій формі дозволяє розкрити закономірний характер досліджуваних зв'язків та відносин у системі певного соціального об'єкта і здійснити на цій підставі типологізацію всієї системи соціальних об'єктів, які мають такі самі соціальні риси, що й досліджуваний об'єкт.

Кумулятивність соціологічного дослідження – це поглиблення, розширення або доповнення теоретичних знань про досліджуваний об'єкт. Знання є істинним, якщо воно не залежить від волі та свідомості людей і є об'єктивним відображенням об'єктивної соціальної реальності.

Залежно від наявності інформації з досліджуваної проблеми та цільової настанови дослідження визначають його тип. Є три типи соціологічних досліджень: розвідувальні (пошукові), описові та аналітично-експериментальні.

Розвідувальні (пошукові, пілотні) дослідження проводяться як попередній етап глибоких і масштабних досліджень, коли немає чіткого уявлення про проблему та об’єкт дослідження, а дослідники не в змозі висунути жодних наукових гіпотез.

Описові дослідження складніші. Їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об’єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функціональних зв’язків та соціальних характеристик досліджуваного об’єкта.

Аналітично-експериментальне дослідження — найбільш глибокий і складний вид соціологічного аналізу, який має на меті не тільки описати складові досліджуваного явища, а й з’ясувати причини, що зумовили його виникнення. Таке дослідження потребує старанно розробленої програми та чималого часу.

23. Гіпотеза – головний методологічний інструмент соціологічного дослідження.

Гіпотеза - головний методологічний інструмент, що організує весь процес дослідження і підпорядковує його суворій логіці. Логічна конструкція гіпотези являє собою умовно-категоричний умовивід "Якщо ..., тоді ...". Перше твердження висуває умову, а друге стверджує наслідок з даної умови.

Якщо дослідження не підтверджує наслідок, гіпотеза спростовується, але підтвердження наслідку не дає логічних підстав для достовірності гіпотези. Підтвердження робить гіпотезу правдоподібною, вірогідною. Звідси одне з принципових вимог до хорошої гіпотези: чим більше наслідків вона містить, тим більш ймовірним є її підтвердження.

Вихідні «посилки» соціологічних гіпотез черпаючться десь на межі між спостереженнями реальних подій і системою пояснення цих подій в поняттях, які є в соціологічній теорії та суміжних науках. Якщо знання, які ми маємо, не дозволяють пояснити дані спостережень, виникають нові припущення - гіпотези.

Важливо, щоб гіпотези були логічно пов'язані в систему доказів висунутого пояснення. У такому разі підтвердження однієї гіпотези дає додаткові підстави для прийняття пов'язаної з нею «посилки». Перевірка наступного наслідку на загальній «посилці» передбачає нові підтвердження і так далі. Зрозуміло, що спростування першої робочої гіпотези вимагає висунення нових гіпотез.

Отже, вихідні гіпотези повинні бути розгорнуті в цілий ланцюжок вивідних гіпотез-наслідків (операція дедуктивної обробки гіпотез). В емпіричному дослідженні перевіряються саме гіпотези-наслідки, що сформульовані в менш загальних поняттях, ніж вихідні припущення. В іншому випадку гіпотезу неможливо перевірити в емпіричних даних.

Як підкреслює У. Фрідріх, "центральній дослідницькій гіпотезі належить важлива системоутворююча функція". І лише з встановленням системи дослідницьких гіпотез закінчується побудова проекту рішення головної проблеми дослідження.

Гіпотези насамперед розрізняються за ступенем спільності припущень як гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки. Останні дедуціюються із основ, так, що за їх допомогою розкривається зміст термінів та зв'язків гіпотез-підстав. Самі по собі поняття, в яких сформульована вихідна гіпотеза, можуть не мати прямих емпіричних ознак, але поняття вивідних гіпотез неодмінно повинні бути співвіднесені з емпіричними індикаторами. Підтвердження або спростування гіпотез-наслідків - шлях доказу обгрунтованості або спростування гіпотез-підстав.

З точки зору завдань дослідження, гіпотези підляються на основні і неосновні. За ступенем розробленості та обгрунтованості розрізняють первинні, і вторинні гіпотези. За змістом припущень про предметну область проблеми можна виділити описові та пояснювальні гіпотези.