18. Емпіричне та теоретичне дослідження соціальних процесів. Функціональний аналіз соціальних процесів

Залежно від загальної спрямованості соціологічне дослідження умовно поділяють на емпіричне (конкретне, прикладне) і теоретичне (фундаментальне). Соціологи, розв’язуючи конкретні проблеми, проводять емпіричні прикладні дослідження, мета яких — установлення та узагальнення характерних для досліджуваних соціальних явищ, процесів фактів через пряму чи опосередковану їх реєстрацію, з використанням спеціальних соціологічних методів та методик. Наукові працівники у своїх тео ретичних фундаментальних дослідженнях виявляють і аналізують загальні соціальні закономірності, тенденції розвитку процесів у різних сферах соціальної діяльності, розв’язують методологічні проблеми.

Визначальною ознакою теоретичних досліджень є віддзеркалення дійсності через ідеалізацію її логічної конструкції. Вони спрямовані на вдосконалення й розвиток концептуальних засобів науки, побудову теорії. Прикладні емпіричні дослідження, спираючись на конкретні кількісні дані, отримані різними способами (опитуванням, спостереженням тощо), лише прикладають до об’єктивної дійсності вже готові розумові концепції. Вони спрямовані на конкретний об’єкт.

Між практично і теоретично орієнтованими дослідженнями є багато спільного. Будь-яке дослідження передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування дослідження на виявлення ще невідомого. Практичні та теоретичні дослідження орієнтовано на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язані насамперед з теоретичним усвідомленням їх, то в практичному — виявляється тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі проаналізованих фактів.

Теоретичне і практичне дослідження тісно взаємозв’язане. Так, теоретичне дослідження на основі методологічного розв’я зання питань, використання одержаного матеріалу дає можливість розробляти конкретні рекомендації. У практичному дослідженні проблему не завжди можна розв’язати в межах наявних знань про предмет чи явище. Її розв’язання може потребувати поглиблення цих знань, тобто проведення теоретичних досліджень. Вивчаючи практичні й теоретичні аспекти проблеми, соціологічні дослідження набирають комплексного, теоретико-прикладного характеру. Отже, існують дві основні функції соціологічних досліджень:

дослідна, евристична — зв’язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у конкретних сферах діяльності, нагромадженням нових знань про них;

структурно-функціональний аналіз, принцип системного дослідження соціальних явищ і процесів як структурно розчленованій цілісності, в якій кожен елемент структури має певне функціональне призначення. У марксистській соціології структурними утвореннями суспільства виступають суспільно-економічна формація: матеріальне я духовне виробництво; базис і надбудова; економічні, соціальні, політичні стосунки; соціально-економічні, політичні і культурні інститути і т.д. Поняття функції має при цьому два значення: службова роль («призначення») одного з елементів соціальної системи по відношенню до іншого або до системи в цілому (наприклад, функції держави, права, мистецтва, утворення і т.д.); залежність в рамках даної системи, при якій зміни в одній частині опиняються похідними (функцією) від змін в іншій її частини (наприклад, зміни в співвідношенні міського і сільського населення як функція індустріалізації; підвищення задоволеності роботою як функція змістовності праці і т.д.). У цьому сенсі функціональна залежність може розглядатися як вигляд детермінізму . Дослідження функціональних зв'язків і залежностей як першого, так і другого типа є одному із завдань спеціальних соціологічних теорій, що грунтуються на синтезі теоретичного аналізу і емпіричних досліджень.

З.-ф. а. у марксистській соціології органічно пов'язаний з принципом історизму, соціально-економічного детермінізму, розгляди явищ в їх внутрішній суперечності і ін. принципами, в своїй сукупності створюючими діалектико-матеріалістичну методологію вивчення соціальних явищ.

  Структурно-функціональний напрям в сучасній буржуазній соціології грунтується на зіставленні функционалізму і історизму. В рамках цього напряму (Т. Парсонс ) розвивається абстрактна теорія соціальних систем, що володіють чотирма основними функціями: адаптивною, целедостігающей, інтеграційною і функцією регулювання прихованої напруги системи. При цьому як основні структурні утворень соціальної системи розглядаються не соціально-економічні структури, а цінності і норми. Головним механізмом, що забезпечує нормальне функціонування системи, виявляється процес соціалізації індивідів, в ході якого засвоюються норми, що існують в суспільстві, і цінності, а різні форми девіантної (що відхиляється) поведінки регулюються за допомогою соціального контролю . Такий підхід ігнорує суперечність суспільства, процеси класової диференціації і класової боротьби. З.-ф. а. у сучасній буржуазній соціології абсолютизує процеси стабільності, рівноваги і стійкості в суспільстві, перебільшує роль ціннісних і нормативних механізмів регуляції людської діяльності і направлений головним чином на дослідження механізмів, що забезпечують згоду в суспільстві. У ідеологічному плані подібні концепції виступають як пряма або непряма апологія буржуазних суспільних стосунків.