1.2 Традиційні коріння японської моделі управління

Японську систему управління можна як синтез імпортованих ідей культурних традицій. Тому, аби зрозуміти природу сучасної управлінської думки Японії, необхідно торкнутися деяких чорт традиційної культури цієї країни.

Щоб осягнути особливості усталених тут форм спільної прикладної діяльності необхідно звернутися як до загальним принципам управління, до закономірностям розвитку великого громадського виробництва та науково технічного прогресу, до історико-культурним і етнічним витоків, який наклав суттєвий відбиток на характері і форми організаційної управлінської діяльності.

У цьому, багато авторів, зокрема одна з найбільших дослідників у сфері японського менеджменту У.Оучи, звертають уваги те що, що японці є велику етнічну однорідність, що виражається в спільності мови, літератури, історії, традицій, системи цілісних орієнтацій, вірувань. Що стосується різних видів діяльності, у самій середовищі працюючих людей склалося перевагу групових цінностей перед індивідуальними, ототожнення інтересів індивідуума з його інтересами групи; перевагу гармонії і компромісу перед дозволом протиріч через конфлікт; принцип самовдосконалення та внутрішнього боргу, повага до старшим, необхідність трудитися з повним віддачею зусиль і здібностей. Саме це риси як стверджують, стали джерелами таких найважливіших елементів управління, як, система японського патерналізму, системи довічного найму, системи колективного прийняттярешений.[4]

Перевагу групових інтересів перед індивідуальними є складовою традицій великої родини (>ие) і клану (ба). У Японії велика сім'я є особливою соціальним інструментом, деякі вчені характеризують (>ие) як домогосподарство, що становить найменшу економічну одиницю.

У основі відносин, всередині великої родини, лежать традиційні конфуціанські догми. Насправді помітні пряме втілення конфуціанських традицій під управлінням підприємством: цекорпоративистское свідомість, ідея «фірма – одна сім'я», збіг посадових і вікових ієрархій, диференціація заробітної плати залежності від віку істажа.[5]

Зарубіжні дослідники системи японського управління вважають, що теоретична концепція управління японськими підприємствами виходить з деяких релігійних принципах, хто був запозичені із різних релігій, поширених на Японських островах (>Конфуцианство, Дзен). Вважається, що зКонфуцианства була запозичена концепція, через яку, при управлінні трудовими ресурсами необхідно залучити до певних пропорціях гуманізм і авторитаризм, і будувати принципи управління з образу ідеальноїконфуцианской сім'ї, наступній п'яти принципам: шанобливість дітей до рідних, вірність, послух, доброта, відданість свого господаря.Конфуцианство суворо визначило межі політичної та його економічної діяльності. Воно вимагало беззастережного виконання певних правил, що регламентують сферу громадського життя і поведінки людей. Основою у відносинах покупців, безліч метою морального самовдосконалення, було поняття «>жень» (гуманність) і «>сяо» (сини шанобливість). «>Жень» і «Сяо» вимагали дотримання певних морально-етичних норм: беззаперечного підпорядкування старшим за віком й становищу, шанування предків, суворого дотримання сімейних та інші традицій.Четко регламентовані правила визначали відносини між господарем і слугою, батьком й дітьми, старшими і молодшими та між друзями. З іншого боку правилами визначалися взаємовідносини усередині якого і між різноманітними групами, соціальної та його економічної спільністю, державою. Стверджують, що коли і японці запозичували конфуціанство від Китаю, вони змінили порядок принципів, відданість хазяїну стало перше місце. Звідси дослідники роблять висновок у тому, що це принцип є основою і довічного найму, і прагненні трудитися з повним віддачею сил.

Сенсдзен — інтуїтивне насичення природу речей, тобто саторі. Його першу умову — “прозріння розуміння власної природи”, що дозволяє людині визначити напрям свого руху, точки концентрації своїх зусиль. “Дзен, — пише швейцарський психологК.Г.Юнг, вимагає розуму і снаги волі, як все велике і, чому має здійснитися”. Безкінечна віра у здатність людини поринути у самі основи життя, до глибин речей і як сутьдзен.[6]

Для японського суспільства до протязі століть характерний свого роду культ праці, перетворення праці та служби, не розрахованих реклами і похвалу, в релігійний ідеал. І не знахідка для менеджера той комплекс прийомів, з допомогою яких виховується здатність повністю віддатися справі, зосередитися у тому, що відбувається “тут і тепер”? З давніх часівдзен розглядає повсякденну працю як а то й основного, то, у разі, однієї з умов досягнення просвітління. З іншого боку,дзен передбачає, що збагнене шляхом спокійних роздумів обов'язково має бути втілений у життя. У спілкуванні для людей важливим ставати прагнення самому зрозуміти співрозмовника, подивитись світ її очима, хоча б мить пожити життям.

Висновок: в які у Японії методах організації управлінської діяльність у умовах науково технічного прогресу, тісно переплітаються традиційні, національні i сучасні форми організації праці. Далі, у пункті, розглянемо як філософія японського управління, має свої традиційні коріння, впливає управління трудовими ресурсами й реалізується у ньому.