3. Скорочення. Цю альтернативу рідше за все вибирають ке­рівники. І найчастіше цю альтернативу називають стратегією ос­таннього засобу.

Рівень цілей тут встановлюється нижчий від досягнутого в минулому. Фактично, скорочення може означати здоровий шлях раціоналізації і переорієнтації виробництва. У рамках цієї аль­тернативи може бути кілька варіантів:

• ліквідація;

• відсікання зайвого;

• скорочення і переорієнтація.

Розглянемо коротко зміст кожного варіанта розвитку.

Ліквідація. Найбільш раціональним є повний розпродаж ма­теріальних запасів і активів організації (з метою розрахунку з кредиторами і започаткування нової справи).

Відсікання зайвого. Іноді фірми вважають вигідним відокре­мити від себе деякі підрозділи чи види діяльності. Можливий варіант продажу фірми з метою погашення боргів і одержання грошей для вкладення в більш вигідну справу.

Скорочення і переорієнтація. При застої багато підприємств вважають за необхідне скоротити частину своєї діяльності в спро­бі збільшити прибуток, тобто спочатку фірма зазнає неминучих змін.

Сучасне поняття ділової стратегії ґрунтується на уявленні про неї як про один з процесів управління організацією з ураху­ванням перспективи розвитку подій і адекватної поведінки самої організації. При цьому мається на увазі, що стратегія повинна:

• відбивати управлінську філософію фірми;

• орієнтувати виробничу діяльність на запити споживачів;

• враховувати впливи зовнішнього і внутрішнього середовища організації;

• складатися з різноманітного етапу розробки й етапу реалізації;

• відповідати виклику оточення і дозволяти домагатися конкурентних переваг;

• спиратися на людський потенціал як основу організації;

• відбивати природоохоронні заходи фірми й екологічні наслідки прийнятих рішень.

Зазначені принципи у своїй сукупності дозволяють підпри­ємству виживати і досягати своєї мети у довгостроковій перспек­тиві.

У той же час стратегія розглядається як довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку підприємства, що сто­сується сфери, засобів і форм його діяльності, системи взаємин усередині організації, а також її позиції в навколишньому середо­вищі.

Вертикальна інтеграція, чи зв'язна вертикальна диверсифікованість – це процес придбання або включення до складу підприємства нових виробництв, що входять у технологічний ланцюжок випуску продукту на ступінях до чи після виробничого процесу. Вертикальна інтеграція полягає в тім, що підприємство віддає перевагу створенню необхідних для виробничого процесу товари і послуги самостійно, усередині підприємства замість того, щоб купувати їх на ринку в інших виробників.

Горизонтальна інтеграція, чи зв'язана горизонтальна диверсифікованість - це об'єднання підприємств, що працюють і конкурують в одній області діяльності. Головною метою горизонтальної інтеграції є посилення позицій фірми в галузі шляхом поглинання визначених чи конкурентів установлення контролю над ними. Найчастіше важливою причиною горизонтальної диверсифікованості є географічне розширення ринків; у цьому випадку поєднуються компанії, що роблять однотипну продукцію, але виступають на різних регіональних ринках.

При опрацюванні питання “Банкрутство і ліквідація підприємства” необхідно користуватися Законами України “Про банкрутство” та “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Студент повинен вміти класифікувати чинники, що можуть призвести до банкрутства фірми, виділивши його причини і симптоми, а також проаналізувати масштаби і тенденції банкрутства підприємств в Україні. Після вивчення цього матеріалу слід обговорити конкретні форми ліквідації підприємств-банкрутів, застосовувані в Україні, а саме:

• фізичне припинення діяльності;

• розпродаж майна “з молотка”;

• перепрофілювання діяльності зі зміною власника.

Самостійно знайти і вивчити Шведську, Німецьку та Японську моделі підприємств. Чим вони особливі, їхні недоліки та переваги.

Термін "шведська модель" виник в зв'язку зі становленням Швеції як одного з найбільш розвинених у соціально-економічному відношенні держав. Він з'явився в кінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі стали відзначати успішне поєднання в Швеції швидкого економічного росту з обширною політикою реформ на фоні відносної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і безтурботної Швеції особливо сильно контрастували тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в навколишньому світі.

Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст в залежності від того, що в нього вкладається. Деякі відзначають змішаний характер шведської економіки, що поєднує ринкові відносини і державне регулювання, переважну приватну власність у сфері виробництва і усуспільнення споживання.

Інша характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відносин між працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиліть важливою частиною шведської дійсності була централізована система переговорів про укладення колективних договорів в області заробітної плати за участю потужних організацій профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика профспілок грунтувалася на принципах солідарності між різними групами трудящих.

Ще один спосіб визначення шведської моделі виходить з того, що у шведській політиці явно виділяються два домінуючі цілі: повна зайнятість і вирівнювання доходів, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і виключно великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

Нарешті, в самому широкому сенсі шведська модель - це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття "шведська модель" не має однозначного тлумачення.

Основними цілями моделі, як вже зазначалося, протягом тривалого часу були повна зайнятість і вирівнювання доходів. Їх домінування може бути пояснено унікальною силою шведського робочого руху. Понад півстоліття - з 1932 р. (за винятком 1976-1982 рр..)-При владі перебуває Соціал-демократична партія Швеції (СДРПШ). Протягом десятиліть з СДРПШ тісно співпрацює Центральне об'єднання профспілок Швеції, що посилює реформістське робітничий рух у країні. Швеція відрізняється від інших країн прийняттям повної зайнятості в якості головної і незмінної мети економічної політики, а шведський народ в цілому - активний її прихильник.

Прагнення до рівності сильно розвинене в Швеції. Коли лідер соціал-демократів Пер Альбін Ханссон в 1928 р. висунув концепцію Швеції як "вдома народу", де говорилося про спільність інтересів нації в створенні спільного дому, великі групи населення поза робітничим рухом змогли прийняти його погляди. У Швеції соціал-демократичні ідеї привертають значну частину середніх шарів.

До числа специфічних чинників, притаманних саме Швеції, треба віднести незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814., Неучасть в обох світових війнах, рекордне за тривалістю перебування при владі Соціал-демократичної робітничої партії, історичні традиції мирних способів переходу до нових формацій, зокрема від феодалізму до капіталізму, тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки, домінування реформізму в робітничому русі, яким затвердили ці принципи у своїх відносинах з капіталом (їхнім символом стали угоди між керівництвом профспілок і підприємцями в Сальтшебадене в 1938 р.), пошук компромісів на основі врахування інтересів різних сторін .

На економічний розвиток певний вплив зробили культура та історичні передумови. Невід'ємною частиною шведських традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів в Швеції відомі підприємства з виробництва зброї і коштовностей. Перша в світі компанія -

"Струра Коппарберг" (заснована більше 700 років тому) з'явилася в Швеції і досі входить в дюжину найбільших експортерів країни.

Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності шведської промисловості і економічного зростання. Зокрема, інфляція - загроза як рівності, так і конкурентоспроможності шведської економіки. Отже, повинні використовуватися такі методи підтримки повної зайнятості, які не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку. Як показала практика, дилема між безробіттям та інфляцією стала ахіллесовою п'ятою шведської моделі.

З середини 70-х років у зв'язку із загостренням конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибокою економічною кризою положення країни помітно ускладнилося, і шведська модель стала давати осічку. Зокрема деякі галузі промисловості, що потрапили в глибока структурна криза, стали одержувати державну допомогу, причому в дуже великому масштабі. Але, не дивлячись на похмурі прогнози багатьох економістів, Швеція змогла вийти з кризи. Триваючий з 1983 р. безперервний економічний підйом показав, що шведська модель змогла пристосуватися до нових умов і показала свою життєздатність.

Шведська модель виходить з положення, що децентралізована ринкова система виробництва ефективна, держава не втручається у виробничу діяльність підприємства, а активна політика на ринку праці повинна звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Сенс полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора і як можна більшій перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на основи виробництва. При цьому наголос робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди.

Це привело до дуже великої ролі держави у Швеції в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні витрати, які досягли рекордних рівнів. У реформістської ідеології така діяльність одержала назву "функціональний соціалізм"