12. Охарактеризовать особенности разработки и действия Евронорм.

Діяльність ЄС в галузі стандартизації спрямована на виконання положень Римського договору 1957 року о створенні єдиного європейського ринку. Договір предбачає зближення законо­дав­чих, розпоряджувальних та адміністративних рішень країн–членів. Для започаткування робіт по зближен­ню національних стандартів в рамках подолання технічних перешкод в торгівлі була характерна спроба їхньої гармонізації. Але, дуже скоро визначилась неспроможність рішення проблеми таким чином, що призвело до здійснення перехіду на створення єдиних європейських норм – євронорм. Головною дією, що реально подолала всі технічні перешкоди в торгівлі, було визнано прийняття Директив ЄС прямої дії, що встановлювали законодавчі положення і вимоги до параметрів конкретних видів товарів та процесів (процедур). Якщо вони мають посилання на євронорму або технічний регламент, це призводить вказані нормативні документи в чин обов’язкових до виконання.

Таким чином, було створено перехід від гармонізації окремих національних стандартів і технічних регламентів до гармонізації законодавчих положень (технічного законодавства). Рада ЄС визначила головний принцип гармонізації стандартів і сертифікації – гармонізація законоположень обмежується встановленням вимог безпеки в рамках директив. Це означає, що для певної продукції повинні бути забезпечені умови вільної торгівлі в межах ЄС; на органи, що відповідні за стандартизацію промислових товарів, полягає задача по розробці таких технічних регламентів, які б примушували виробників виробляти продукцію, що відповідає загальним вимогам директив. Примітно, що самі по собі технічні регламенти і євронорми не забов’язують виробників чітко виконувати іх вимоги. Але, на адміністрацію підприємств покладен обов’язок підтверджувати відповідність продукта загальним вимогам директив. Тому, якщо підприємство на виконує вимог євронорм (технічного регламента) і не може декларувати відповідність продукції іх вимогам, на нього покладена необхідність доказів відповідності вироба загальним вимогам директив через сертифікацію.

Для упорядкування та прискорення розробки директив по стандартизації встановлені наступні вимоги:

• гармонізація законодавств країн-членів ЄС, походячи з вимог безпеки, охорони здоров’я та захисту навколишнього середовища;

• передача визначення технічних норм, що забезпечують ці параметри Європейському комітету по стандартизації та Європейському комітету по стандартизації в електротехніці;

• визнання національними урядовими органами відповідності загальним вимогам директив тих виробів, що виготовлені за Європейським (євронорми) або національним стнадартом (технічним регламентом).

Якщо виробник випускає продукцію по будь-якому іншому нормативному документу, то він повинен доказувати відповідність свого товара вимогам директив сертифікатом відповідності, що затверджені в ЄС, або шляхом сертифікаційних випробувань в відповідних організаціях.

Після того, як комісія ЄС прийшла до висновка, що в багатьох випадках труднощі в товарооб­міні виникають через те, що немає знань щодо існування або розробках відповідного стандарта в іншіх країнах ЄС, було прийнято Директиву ЄС “Методи і процеси інформування в галузі стандартів та технічних регламентів”. Після її доробки та введення в дію створилась процедура щодо взаємного інформування, основні принципи якої наступні:

• кожна країна-учасник ЄС повинна інформуванти відповідну інстанцію о програмах підготовки проектів нормативних документів. При цьому по питанням регламентів необхідно звертатися в Комісію Європейського Союза, по стандартам – в центральні секретаріати Європейського комітета по стандартизації (СЄН) та Європейського комітета по стандартизації в електротехніці (СЄНЛЕК);

• кожна з вказаних центральних інстанцій накопичує та обробляє інформацію та доводе її до національних органів по стандартизації країн – членів та регіональних органів по стандартизації;

• кожна країна – член ЄС забов’язана повідомляти отриману інформацію особам, що зацікавлені.

Крім Євронорм СЄН розробляє документи по гармонізації (HD) та попередні стандарти (ENV), направлені як на подолання технічних прешкод в торгівлі, так і на прискорення втілення прогресивних технічних вимог в виробництві нових товарів.

Документи по гармонізації пояснюють зміст тих адміністративних та правових норм, які порушують одноманітність використання міжнародних стандартів в країнах – членах ЄС.

Попередні стандарти – це тимчасові документи, які доводяться до широкого кола його потенціальних споживачів, а також тих, хто спроможен їх використовувати. Інформація, що надійшла в прцесі використання попереднього стандарта, відгуки на нього є підставою, для подальшого рішення о доцільності прийняття стандарта.

Так, зараз країни, як члени ЄС, так і ні, дуже активно використовують наступні попередні стандарти в галузі будівництва. Це:

• ENV 1991 - Eurocode 1 - Підстави для розрахунку навантажень та впливів;

• ENV 1992 - Eurocode 2 - Розрахунок бетонних конструкцій;

• ENV 1993 - Eurocode 3 - Розрахунок сталевих конструкцій;

• ENV 1994 - Eurocode 4 - Розрахунок сталево–бетонних (композитних) конструкцій;

• ENV 1995 - Eurocode 5 - Розрахунок дерев’яних конструкцій;

• ENV 1996 - Eurocode 6 - Розрахунок конструкцій з цегли та каменю;

• ENV 1997 - Eurocode 7 - Розрахунок геотехнічний;

• ENV 1998 - Eurocode 8 - Опір споруд сейсмічним навантаженням;

• ENV 1999 - Eurocode 9 - Розрахунок конструкцій з алюмінія (проект);

Для деяких країн - членів ЄС частина Єврокодів вже зараз є національними нормами. Багато країн, що не є зараз членами ЄС фактично прийняли необхідні для себе Єврокоди, як норма­тив­ні документи у галузі будівництва, багато країн дуже активно спробують гармонізувати їх із своїми власними національними нормами.

Прийнятий СЄН європейський стандарт видається в двох вартиантах: як євронорма та як національний стандарт у країнах – членах СЄН. В другому варианті стандарт може вміщувати додатка у вигляді рекомендацій та пояснень, що допомогають його розуміти та використовувати.