10. Необходимость создания и существования международной организации iso

Міжнародна організація з стандартизації була створена в 1946 році 25 національними ор­га­ні­за­ціями по стандартизації. СРСР був одним із засновників, постійним членом керівних органів. Україна зараз також є членом іso, але правонаступником колишнього СРСР стала Росія.

Коли організацію було створено, враховувалась необхідність того, щоб абревіатура була одна­ковою на всіх мовах. Для цього було вирішено використовувати грецьке слово isos – рівний, тому ця організація має кратку назву – ISO.

Сфера діяльності ISO розповсюджується на стандартизацію в усіх галузях, крім електротехніки та електроніки, ці питання надходять до Міжнародної електротехнічної комісії – МЕК. Крім стандартизації, ISO займається ще й проблемами сертифікації.

ISO визначає свої цілі наступним чином: сприяння розвитку стандартизації та суміжних видів діяльності в світі з ціллю забезпечення міжнародного обміну товарами та послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науково-технічній та економічних галузях.

Близько 4% від всього обсягу стандартів, що розроблені під егідою ISO належать до будівельної галузі (машинобудівництво – 24%, хімія – 13%, неметаличні матеріали – 12%, інформаційна техніка – 8%, сільське господарство – 8% тощо).

Сьогодні в складі ISO налічується близько 120 країн, що представляють свої національні організації по стандартизації. Крім комітетів–членів в ISO країна може бути членом–кореспондентом або членом–абонентом (для розвиваючихся країн). Комітети–члени мають право приймати участь в роботі будь-якої комісії або технічного комітета ISO, голосувати по проектам стандарів. Інші члени ISO мають певні пільги при сплачуванні членських внесків, при цьому вони повністю інформуються про стан подій у міжнародній стандартизації у рамках ISO.

Сильні національні організації є опророю ISO. Тому ISO визнає тільки ті організації по стандартизації, які мають належний досвід і компетентність, що є необхідною підставою при розробці міжнародних стандартів. Одночасно, національні організації втілюють в життя своєї країни всі досягнення ISO, відстоюючи в цій організації інтереси своєї країни в відповідних технічних комітетах.

11. Порядок разработки международных стандартов.

Організаційно ISO складається з керівних та робочих органів. Керівними органами є: Ге­не­раль­на асамблея (вищий орган), Рада, Технічне керівне бюро. Робочі органи: технічні комітети (ТК), під­коміте­ти (ПК), технічні консультативні групи (ТКГ). Раді ISO підпорядковано сім комітетів, діяль­ність яких спрямована на методичну, інформаційну, наукову та практичну допомогу чле­нам ISO щодо розвитку стандартизації, захисту прав споживачів, видання периодичних видань у галузі стандартів.

Безпосередньо роботу по створенню стандартів виконують технічні комітети, підкомітети та робочі групи за конкретними напрямками діяльності. За даними на 1996 рік міжнародну стандартизацію у рамках ISO виконували 2832 робочі групи, в тому числі 185 ТК, 636 ПК, 1975 РГ та 36 цільових групи.Ведення всіх секретаріатов ТК та ПК забезпечують 35 комітетів-членів.

Схема розробки міжнародного стандарта проходить наступним чином:

• зацікавлена сторона в особі комітета–члена, технічного комітета, комітета Генеральної асамблеї (або організації, яка не є членом ISO) направляє до ISO заявку на розробку стандарта;

• Генеральний секретар по узгодженню із комітетами–членами надає пропозицію в Технічне керівне бюро о створенні відповідного ТК. Цей ТК буде створен тільки за умовами: якщо більшість комітетів-членів голосує позитивно, та не меньш, ніж п’ять із них мають намір стати членами цього ТК, а Технічне керівне бюро преконано в необхідністі розробки цього міжнародного стандарта. Всі питання, що виникають в процесі роботи вирішуються на підставі консенсусу комітетів-членів, що активно приймають участь в діяльності ТК.

• Розробляється проект стандарта. Розробка проекта стандарта в технічних органах ISO завжди пов’язана із необхідністю подолання відповідного тиску представників деяких країн (часто це великі виробники та експортери товарів) за технічними вимогами до норм, які повинні увійти до змісту майбутнього міжнародного стандарта. Найвищим досягненням для національного комітета-члена є прийняття національного стандарта в якісті міжнародного. Але, потрібно відзначити, що при плануванні робіт в ISO для включення в програму стандартизації враховуються наступні критерії: вплив стандарта на розширення міжна­род­ної торгівлі, забезпечення безпеки людей, захист навколишнього середовища. На цих підста­вах і повинно бути надано обгрунтування пропозиції.

• Після досягнення констенсусу в відношенні проекта стандарта ТК передає його до Центрального секретаріату для реєстрації та розсилки всім комітетам-членам на голосування. Якщо з проектом погоджуються 75% членів, що голосували, він друкується як міжнародний стандарт.

Міжнародні стандарти ISO не мають статуту обов’язкових для всіх країн–учасниць. Кожна країна має право приймати чи не приймати ці стандарти. Рішення питання щодо прийняття міжнародного стандарта ISO пов’язано із участю відповідної країни в світовому розподілі труда та станом її міжнародної торгівлі. Стандарт ISO у випадку його використання впроваджується в національну систему стандартизації, може бути прийнятий в двох- та багатосторонніх торгівельних відношеннях.

За своїм змістом стандарти ISO відрізняються тим, що тільки близько 20% з них містять вимоги до конкретної продукції. Значна кількість нормативних документів торкається вимог безпеки, взаємозаміни, технічного сумісництва, методів випитування продукції, а також інших загальних та методичних питань. Таким чином, використання більшості міжнародних стандартів ISO предбачає те, що конкретні технічні вимоги до товара встановлюються в договорних відносинах.

В технічній роботі ISO приймають участь більш, ніж 30 тисяч експертів з різних країн світа. ISO має дуже великий світовий авторитет, як чесна та безстороння організація із відповідною вагою серед інших значних міжнародних організацій.