Висновки

У результаті вивчення літератури з теми нашого дослідження ми виявили, що:

1. Під екологічною компетентністю розуміють:

• здатність особистості приймати рішення і діяти так, щоб наносити довкіллю якомога меншої шкоди;

• прояв екологічної культури особистості у її «зоні відповідальності» («Зоною відповідальності» є та частина довкілля, у якій кожна конкретна людина здійснює власну діяльність і тому може реально впливати на її стан);

• характеристику, що дає змогу сучасній особистості відповідально вирішувати життєві ситуації, підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам сталого розвитку;

• здатність особистості до ситуативної діяльності у побуті і природному оточенні, коли здобуті екологічні знання, навички, досвід і цінності актуалізуються в уміння приймати рішення і виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля;

• здатність застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, керуючись пріоритетністю екологічних цінностей і непрагматичною мотивацією взаємодії з довкіллям на основі усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем і відповідальності за екологічні наслідки власної професійної і побутової діяльності;

• показник сформованості екологічної культури особистості.

Концептуально важливо й те, що екологічна компетентність – характеристика, набута в процесі навчання і виховання.

2. Зміст шкільної екологічної освіти визначають сучасні підходи до розуміння проблем довкілля, а також актуальні проблеми підготовки учнів до життя; екологічна компетентність як мета відповідного навчально-виховного процесу відображає проблематику, водночас актуальну не лише у сфері гармонізації взаємодії людства і природи, а й сучасні світові тенденції освітньої галузі.

Для формування екологічної компетентності учнів початкових класів істотними є сформульовані В. Загвязинським принципи: розвивальний і виховний характер навчання; природовідповідність; систематичність у оволодінні досягненнями науки і культури, системний характер навчальної діяльності, теоретичних знань і практичних умінь молодшого школяра; активність, самостійність і свідомість школярів у навчальній роботі, взаємозв'язок і єдність репродуктивної і творчої діяльності, навчальної і дослідницької роботи, освіти й самоосвіти; єдність конкретного і абстрактного, раціонального і емоційного, репродуктивного і продуктивного як вираження комплексного підходу; створення позитивного емоційного клімату, мотиваційне забезпечення діяльності і системи ставлень; раціональне поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи, що забезпечують розвиток особистості, її індивідуальну самореалізацію [14, с. 48-49].

3. В процесі формування екологічної компетентності ефективним і доцільним є використання інтерактивних технологій:

- робота у ігрових групах – граючись діти навчаються, а також навчаючись граються;

- обговорення проблем методом „криголому”, „Мозкового штурму”, „Акваріуму”, „Мікрофон”;

- вправи на усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем;

- роботи в малих групах;

- рольові ігри-експромти;

- дискусії.