36. Психологічні методи Дослідження закономірностей процеса виховання, розвітку, Формування особини, способів ее діяльності.

Мета виховання: формування моральних якостей особистості (чесність, правдивість, доброта, відповідальність, прагнення до визнання тощо).

Предмет психології виховання: закономірності виховного впливу на основі врахування особливостей емоційно-почуттєвої сфери особистості:

1) цілеспрямованість;

2) плановість;

3) комплексність (взаємодія сім'ї і школи, педагогічного колективу, учнів);

4) взаємодія напрямків виховання: морального (уявлення, принципи, норми), трудового (фізична та розумова діяльність), фізичного (фізична культура як знання свого організму та фізична досконалість), естетичного (діалектична взаємодія категорій "прекрасне", "потворне", "комічне", "трагічне", "низьке", "високе"), екологічного (збереження та відтворення природи) та ін.;

5) накопичення досвіду мотивованої поведінки;

6) формування емоційно-вольової сфери;

7) педагогічний оптимізм;

8) повага до вихованця та вимогливість;

9) зацікавленість у долі вихованця, знання його вікових та індивідуальних особливостей;

10) розкриття мотивів учинків і зовнішніх обставин.

Типові ознаки процесу виховання:

1) спланованість;

2) безперервність;

3) прогностичність;

4) результативність;

5) зв'язок слова і конкретних дій;

6) єдність загальної мети окремих виховних завдань;

7) зв'язок виховання, самовиховання, перевиховання;

8) організація спілкування і діяльності;

9) опора на мотиваційну, інтелектуальну та емоційно-вольову активність суб'єктів виховання.

Основні глобальні суспільні чинники формування особистості:

1) сім'я як основний фактор щоденного впливу;

2) суспільний побут і суспільна свідомість;

3) окремі особистісні зразки або анти зразки.

Деякі історичні Моделі виховання, елементи яких часто використовуються в повсякденній практиці виховання:

1) спартанське виховання: домінування фізичного розвитку, виховання вольових якостей;

2) афінське виховання - домінування розумового і вольового розвитку в поєднанні з моральним, естетичним і фізичним;

3) давньоримське виховання М. Квінтіліана (42-118): урахування здібностей у вихованні; формулювання вимог до вчителя -доброзичливість, освіченість, мовленнєва культура; співпраця педагога з батьками; ідея формування вільної людини, яка має займатися активним громадським життям; вимога радісного навчання, оскільки надмірна вимогливість спричиняє огиду.

4) лицарське виховання: "Душу - Богу, життя - королю (державі), серце - жінці, честь - собі";

5) система виховання джентльмена, яка є однією з небагатьох, що передбачає формування конкретних життєвих умінь і навичок (Дж. Локк): формування моральних чеснот (доброзичливості, терплячості тощо) і практичних умінь (танці, спів, гра в шахи, їзда на коні тощо);

6) цивільне виховання" (Ж.-Ж. Руссо): максимальне невтручання в процес дитячого розвитку (раціоналізм концепції: діти самостійно з'ясовують між собою стосунки під прихованим наглядом дорослих);

7) прусське виховання: формування вольових якостей, психології виконавця, яка базується на негайному виконанні розпоряджень дорослих, вірі в їхнє в право на істину;

8) комуністичне виховання: формування моральних якостей "нової людини"; домінування гуманістичних ідей, які однак, мало враховували право особистості на вияв власної індивідуальності;

9) особистісно-зорієнтоване виховання: антипод директивної педагогіки, ставлення до дитини як до суб'єкта виховання, діалог, партнерство у взаєминах, повага, вимогливість і доброзичливість.

Особливе місце серед цих теорій належить народним уявленням про виховання, або етнопедагогіці (М. Стельмахович), основне призначення якої полягає в національній само ідентифікації, де важливою умовою є формування належності до України як громадянина, відповідальності за її долю, збереженні й посиленні родинних зв'язків між минулими, теперішніми та майбутніми поколіннями, що є основою державної стабільності та безпеки.

Механізми морального розвитку (інтеріоризація норм і правил поведінки ):

1) імітація - усвідомлене прагнення до копіювання певної моделі поведінки дорослого на основі емоційно значущих стосунків;

2) ідентифікація - засвоєння чужих моделей поведінки, установок, цінностей як власних;

3) почуття сорому - механізм заборон и на реалізацію певних власних поведінкових, діяльнісних норм;

4) почуття провини - переживання невідповідності власної поведінки на основі її порівняння з обраними для себе зразками.

Їх основу складають різні історичні форми ініціації - ознаки зразкового і свідомого виховання (небезпечні завдання на полюванні - на хоробрість, лежати в гарячому піску - на витривалість, вибиття зубів - на тамування болю, биття палицями, випробування вогнем - на стриманість тощо) (В.І. Кравець, 2006).

Методи виховного впливу (за Е.Ш. Натанзон ):

1) покращення взаємин між суб'єктами навчально-виховного процесу: вияв доброзичливості і уваги; прохання; заохочення (схвалення, похвала, нагорода, довіра, задоволення певних інтересів і потреб, позитивне ставлення, авансування особистості, обхідний рух), прощення, розчарування, порука;

2) накопичення досвіду суспільної поведінки: організація успіху, переконання, моральна підтримка і зміцнення віри у власні можливості, участь у цікавій діяльності, формування моральних почуттів, моральні вправи;

3) гальмівні: констатація вчинків, незвичний (парадоксальний) подарунок, самопідготовка, осуд, покарання (вправа, обмеження в діях, умовність, зміна ставлення, наказ, попередження, тривожність стосовно можливого покарання, обурення);

4) прихованої дії: паралельний вплив, ласкавий докір, натяк, показна (несправжня) байдужість, іронія, незвичайний наказ, показне (несправжнє) схвалення, карикатура, розвінчування, показне (несправжнє) недовір'я.