Експрес аналіз лф

ЕКСПРЕС-АНАЛІЗ ЛІКІВ — метод, який базується на використанні простих методик аналізу при мінімальній затраті речовини, яка аналізується, реактивів та часу проведення аналізу. Дає можливість проводити аналіз без вилучення виготовлених ліків. Е.-а.л. поділяється на якісний та кількісний.

Якісний Е.-а.л. в умовах аптеки здійснюють хімічними, фізичними або фізико-хімічними методами (флуориметрія, хроматографія та ін.). Його виконують без попереднього виділення лікарських речовин, якщо інгредієнти не заважають ідентифікації одного в присутності інших. Для проведення якісного Е.-а.л. використовують кольорові або осадові хімічні реакції на відповідні катіони, аніони або функціональні групи органічних речовин. Е.-а.л. виконують крапельним методом, при якому їх витрачається від 0,001 до 0,01 г за масою або 1–5 крапель за об’ємом. Кольорові реакції виконують на фільтрувальному папері або у порцелянових чашках, а осадові — на предметному склі. Чутливість реакцій, які виконуються на фільтрувальному папері, підвищують за допомогою таких фізичних явищ, як поверхневий натяг, капілярність, адсорбція, дифузія. Так, напр., різні речовини з одним і тим же реактивом за рахунок різниці у швидкості дифузії утворюють на папері забарвлені кільця, які відрізняються за кольором і розташовуються на різній відстані від центру. Вибірковість кольорових реакцій можна підвищити обробкою фільтрувального паперу парами летких речовин. Якщо не можна виконати Е.-а.л. без розділення компонентів, то інгредієнти попередньо розділяють, виходячи з їх розчинності у воді та органічних розчинниках. Додавання розчинів кислот, лугів та буферних розчинів дозволяє послідовно вилучати з суміші речовини, які відрізняються за кислотно-основними властивостями. Вилучені лікарські речовини ідентифікують за допомогою специфічних реакцій.

Кількісний Е.-а.л. виконують титриметричними або фізико-хімічними методами. Титриметричний Е.-а.л. відрізняється від макрометоду витратами ЛП, які аналізуються (0,05–0,1 г за масою або 1–3 мл за об’ємом, що дозволяє контролювати якість тих ліків, які відпускаються хворому. Переважно використовують методи прямого визначення одного інгредієнта в присутності інших без попередньої екстракції, випаровування, фільтрування). У разі потреби інгредієнти розділяють загальноприйнятими способами. Наважку порошку або об’єм ЛП (розчини, очні краплі та ін.) беруть з таким розрахунком, щоб на аналіз витрачати до 2 мл титрованого розчину. Кількісний Е.-а.л. проводять також із використанням рефрактометрії, інтерферометрії, флуориметрії, фотоколориметрії або візуальної колориметрії, диференціального фотометричного методу тощо.

Способи встановлення біологічної доступності ліків.

 БІОЛОГІЧНА ДОСТУПНІСТЬ — фармакокінетичний параметр, що характеризує ефективність ЛП шляхом визначення тієї частки лікарської речовини, яка надходить до системного кровообігу. При внутрішньосудинному введенні Б.д. лікарської речовини становитиме 100%, при інших шляхах (парентеральному, ректальному та інших) вона значно нижча і майже ніколи не досягає 100%. Б.д. як метод дослідження отримала загальне визнання у другій половині ХХ ст., після відкриття феномена терапевтичної нееквівалентності ліків з однаковим складом, в ідентичних лікарських формах, але виготовлених на різних заводах. На сьогодні Б.д. має державну значимість при розробці, виробництві та використанні ЛП і як метод лежить в основі параметрів визначення біоеквівалентності по суті аналогічних ЛП.

Існує кілька методів визначення Б.д. ліків, які тісно пов’язані зі швидкістю і ступенем всмоктування (див. Абсорбція ліків) та надходження діючих речовин у системний кровообіг і їх доставкою до місця лікарської дії. Однак вміст лікарської речовини (або активного метаболіту) в крові та її терапевтична концентрація на місці дії можуть значно відрізнятися, внаслідок чого потрібна концентрація може бути досягнута лише після багаторазового введення ЛП. Проте кількісна характеристика Б.д. для більшості лікарських речовин може бути встановлена лише на основі їх концентрації в крові (або в сечі при екскреції), оскільки визначення цього показника безпосередньо в місці дії технічно, як правило, неможливе. Розрізняють абсолютну і відносну Б.д. ліків. Абсолютна Б.д. визначається порівнянням ступеня та швидкості надходження субстанції досліджуваного ЛП в системний кровообіг (за умови позасистемного введення) зі стандартом після його внутрішньосудинного введення. Відносна Б.д. визначається порівнянням ступеня та швидкості всмоктування ЛП (напр. таблеток) з так званим стандартом порівняння (напр. капсул) при однаковому або різних шляхах їх уведення (напр. для таблеток та свічок) за умови, що вони містять одну й ту ж активну речовину в однаковій кількості. Визначення «відносна Б.д.» широко використовується для підтвердження еквівалентності терапевтичної дії по суті аналогічних препаратів референтному та порівняння терапевтичної ефективності досліджуваних препаратів.

Останнім часом запропоновані математичні методи кількісної оцінки Б.д., які включають такі основні фармакокінетичні показники: функцію швидкості всмоктування a (t) і функцію екскреції e (t) лікарської речовини, кількість лікарської речовини, що надійшла до системного кровообігу A (t) та екскретувала за цей же термін Ae (t). Цей процес ілюструється загальною схемою, яка, однак, не відображає інших численних процесів, що відбуваються в організмі.

Загальна схема основних процесів Б.д. лікарської речовини

Фактор F, який характеризує ступінь Б.д. лікарської речовини при позасудинному введенні ліків, вираховують за такими рівняннями:

F = (D_iv ‧ АUС)/(D _‧ АUС_iv)

та F = (D_iv ‧ A_r(∞)/(D _‧ A_r,iv(∞),

де D — доза, що характеризує загальний кліренс лікарської речовини і є відношенням D_iv до площі під кривою АUС_iv в координатах концентрація — час. За цим методом досить провести два повних фармакокінетичних дослідження (одне — після введення досліджуваного препарату, друге — після внутрішньосудинного введення) та визначити площі під кривими АUС і АUС_iv або кількості речовини, що екскретувала з сечею A_r(∞) і A_r,iv(∞), щоб вирахувати фактор F. Отже, інтенсивність і тривалість фармакологічної дії ліків залежать від їх фармакокінетичних характеристик (всмоктування, розподіл, біо­трансформація, механізм екскрекції, які, в свою чергу, тісно пов’язані з поняттям Б.д. Напр. ступінь і швидкість всмоктування є невід’ємними характеристиками Б.д.; розподіл речовини і доставка до місця її дії залежить від проникнення крізь численні бар’єри організму; інтенсивність та швидкість біотрансформації речовини визначається переважно ефектом її першого проходження через печінку при позасудинному шляху введення, а термін дії — від показника швидкості екскрекції з організму незміненої речовини або активних її метаболітів).

Складність якісної та кількісної оцінки Б.д. ЛП пов’язана з великою кількістю чинників, які впливають на ці характеристики. Їх поділяють на екзогенні (фармацевтичні або технологічні) та ендогенні (фізіологічні, генетичні та ін.). До екзогенних чинників, що впливають на Б.д., належать: фізичні властивості речовин (дисперсність, фільність, поліморфізм, оптичні та інші характеристики), природа і кількість допоміжних речовин, що входять до складу ліків, вид лікарської форми, технологія виготовлення та деякі інші (доза, шлях, швидкість введення ліків, застосування інших ліків, недотримання рекомендацій щодо лікувального харчування тощо), які слід враховувати на етапах розробки, виробництва та застосування ліків. На Б.д. ліків впливають також фізіологічні (стать, вік, маса), генетичні та етичні показники хворого, наявність супутніх захворювань тощо. Складність врахування і дотримання вказаних чинників зумовлює необхідність проведення досліджень з визначення Б.д. і біологічної еквівалентності ліків не на хворих, а на здорових людях, що дозволяє нівелювати повністю або частково вплив багатьох чинників під час експерименту, отримати більш достовірні та відтворені дані. Врахування чинників, що впливають на Б.д. ліків, дозволяє оптимізувати режим їх виробництва, прийому та підвищити ефективність фармакотерапії в цілому.

Однак дослідження Б.д. на живих організмах трудомісткі, дорогі й не завжди можуть застосовуватись у звичайних виробничих умовах. Тому за рекомендаціями ВООЗ протягом останніх років розробляються тести Б.д. in vitro, за допомогою яких можна прогнозувати потенціальну ефективність і характер дії ліків та контролювати їх якість під час виробництва. Одним із таких тестів є «Розчинність». Встановлено, що швидкість розчинності майже усіх фармакотерапевтичних груп лікарських речовин відображає їх приблизну Б.д. Одночасно проводяться широкі дослідження з порівняльної оцінки методів кореляції досліджень in vitro та in vivo, розробляються тести «Розчинність» для індивідуальних ЛП в формі мазей, супозиторіїв; у фармакопеї або НТД вводиться тест «Вивільнення» (для пролонгованих ЛП і трансдермальних систем) тощо.