Специфічні особливості та основні критерії фармацевтичного аналізу

На різних етапах фармацевтичного аналізу, у залежність від поставлених завдань мають значення такі критерії, як вибірковість, чутливість, точність, час, витрачене виконання аналізу, витрачений кількість аналізованого ЛВ чи ЛФ.

Вибірковість методу дуже важливий під час проведення аналізу сумішей речовин, оскільки з'явиться можливість отримувати істинні значення кожного з компонентів. Тільки виборчі методики аналізу дозволяють визначати зміст основного компонента у присутності продуктів розкладу і інших домішок.

Вимоги до точності й діють чутливості фармацевтичного аналізу залежить від об'єкта й мети дослідження. При випробуванні ступеня чистоти ЛВ використовують методики, відмінні високої чутливістю, дозволяють встановлювати мінімальне зміст домішок.

За виконання постадійного контролю виробництва, і навіть під час проведення експрес-аналізу за умов аптеки значної ролі має чинник часу, яке витрачається виконання аналізу. І тому вибирають методи, дозволяють проаналізувати у найбільш короткі часові відтинки разом із то з достатньої точністю.

При кількісному визначенні ЛВ використовують метод, що б вибірковістю і високої точністю. Чутливістю методу нехтують, враховуючи можливість виконання аналізу з великою кількістю ЛВ.

Мірою чутливості реакції є межа виявлення. Термін «межа виявлення» запроваджено замість самого поняття, як «що мінімум», ним користуються також замість терміна «чутливість». На чутливість якісних реакцій впливають такі чинники, як обсяги розчинів реагують компонентів, концентрації реактивів, рН середовища, температура, тривалість досліду. Для встановлення чутливості реакцій дедалі ширше використовують показник поглинання (питомий чи молярний), який встановлюють спектрофотометричним методом. Високою чутливістю відрізняються фізико-хімічні методи аналізу.

Термін «точність аналізу» включає одночасно два поняття: відтворюваність і правильність отриманих результатів. Відтворюваність характеризує розсіювання результатів аналізу порівняно з середнім значенням. Правильність відбиває різницю між дійсним і знайденим змістом речовини. Точність аналізу в кожного методу різна і від багатьох чинників: калібрування вимірювальних приладів, досвіченості аналітика тощо. Точність результату Зважуванняі під час аналізуЛВ здійснюють з точністю до +0,2 мг. При взяття звичайній для фармакопейного аналізу 0,5 рЛВ і точності зважування ±0,2 мг відносна похибка дорівнюватиме 0,4%. За виконання кількісного визначення будь-яким хімічним чи фізико-хімічним методом можуть бути допущені групи помилок: грубі (промахи), систематичні (певні) і випадкові (невизначені).

Грубі помилки результат прорахунку спостерігача і під час якійсь із операцій визначення чи неправильно виконаних розрахунків. Результати із грубими помилками відкидаються як недоброякісні.

Систематичні помилки відбивають правильність результатів аналізу. Вони спотворюють результати вимірів зазвичай, у один бік (позитивну чи негативну) на деяке постійне значення. Причиною систематичних помилок в аналізі може бути, наприклад, недосконалість вимірювальних і фізико-хімічних приладів, досвідченість аналітика тощо. Систематичні помилки можна частково усунути внесенням поправок, калібруванням приладу тощо.

Випадкові помилки відбивають відтворюваність результатів аналізу. Вони викликаються неконтрольованими змінними

Правильність результатів визначень висловлюють абсолютної помилкою і відносній помилкою (похибкою).

Абсолютна помилка є різницю між отриманим результатом і істинним значенням. Ця помилка виявляється у тієї ж одиницях, як і обумовлена величина (грамах, відсотках).

Відносна похибка визначення дорівнює відношенню абсолютної помилки до справжнього значенням обумовленою величини. Виражають відносну похибка зазвичай, у відсотках (примножуючи отриману величину на 100). Відносна похибка визначень фізико-хімічними методами включає як точність виконання підготовчих операцій (зважування, відмірювання, розчинення), і точність виконання вимірів на приладі (інструментальна помилка).

Індивідуальні речовини можна визначати під час аналізу спектрофотометрическим методом у СФ- і видимої областях відносною похибкою ±(2-3)%,ИК-спектрофотометрией ±(5-12)%,газожидкостной хроматографією = (3-3,5)%,полярографией ±(2-3)%,потенциометрией ±(0,3-1)%. При аналізі ЛВ в багатокомпонентних сумішах відносна похибка визначення цими методами зростає приблизно двічі. Поєднання хроматографії коїться з іншими методами дозволяє виконувати аналіз Л У вЛФ відносною похибкою ±(3-7)%.

Точність біологічних методів набагато нижчі, ніж хімічних і фізико-хімічних. Відносна похибка біологічних визначень сягає 20-30 і навіть 50%. На підвищення точності в ГФ XI запроваджено статистичний аналіз результатів біологічних випробувань.

Відносна похибка визначення може бути зменшена рахунок збільшення числа паралельних вимірів. Але ці можливості мають певний межа. Зменшують випадкову помилку вимірів, збільшуючи кількість дослідів, доцільно до того часу, поки стане трохи менше систематичної. Зазвичай, у фармацевтичному аналізі для розрахунків беруть середнє із трьох паралельних вимірів. При статистичної обробці результатів визначень для одержання достовірних результатів виконують щонайменше семи паралельних вимірів.

Зв'язок фармацевтичного аналізу з іншими галузями хімії та біології.

Роль аналітичних досліджень у процесі створення, виробництва та розповсюдження ЛЗ.

Державні лабораторії з аналізу ліків відіграють суттєву роль в національних системах, які регулюють розробку, випробування, реєстрацію, виробництво та розповсюдження лікарських засобів . Їх висновки про відповідність перевірених зразків вимогам аналітичних специфікацій є підставою до дій регулюючих органів щодо реєстрації ліків, ліцензування виробників, заборони реалізації окремих серій препаратів тощо. Залежно від національної політики в галузі ліків функціонування такої системи в різних країнах може мати свої особливості і перед лабораторіями з аналізу ліків можуть ставитися різні завдання. Типи та кількість лабораторних ресурсів для підтримки роботи регулюючих органів країни значною мірою залежать від характеру виробництва та нагляду над ним цих органів, а також кількості імпортних ліків. В разі, коли переважну частку на ринку країни становить імпортна продукція, аналітичні лабораторії повинні бути добре організовані, мати найсучасніше обладнання і велику продуктивність, щоб компенсувати відсутність прямої інспекції GMP. В колишньому СРСР існувала централізована система виробництва, імпорту та реалізації лікарських засобів. Виробництво лікарських препаратів здійснювалося виключно на державних підприємствах, імпортні препарати закуповували державні організації, реалізація медикаментів проводилася через державну аптечну мережу. Асортимент вітчизняних та імпортних медикаментів був невеликий. Головним завданням такої системи було перевірити максимально можливу кількість серій лікарських засобів, які надходили в аптечну мережу, і не допустити проникнення субстандартних препаратів до споживача. Ринок лікарських засобів у розвинених країнах (Європи, Північної Америки, Японії) характеризується тим, що лікарські препарати в дуже широкому асортименті виробляються приватними фірмами, при цьому мірилом успіху є частка експорту в обсязі продукції. У більшості з цих країн існують досить детальні закони про ліки та нормативні документи, які описують правила лабораторних та клінічних випробувань, виробництва, розповсюдження та реалізації лікарських препаратів (так звані GLP, GCP, GMP, GDP та GPP). Найбільш важливими елементами забезпечення якості в цих країнах є ліцензування виробництва окремих дозованих форм при відповідності його вимогам GMP та реєстрація лікарських препаратів, які виробляються конкретним підприємством. Вважається, що аналіз окремих серій препаратів надто дорога і неефективна форма державного контролю, причому чим більша кількість лікарських засобів знаходиться на ринку країни, тим вона дорожча. За таких умов робота лабораторій значно скорочується (вони контролюють часто менше 1 % серій препаратів на ринку). Кожна виявлена серія субстандартної продукції є підставою для ретельної інспекції підприємства та виявлення проблем виробництва. Таким чином, при виробництві субстандартної продукції підприємство, крім фінансових збитків, може втратити ліцензію на виробництво лікарських засобів. Однак слід відмітити, що останнім часом, у зв'язку з загостренням проблеми виробництва і продажу фальсифікованих лікарських засобів, і в розвинених країнах починають здійснювати більш масштабні програми відбору зразків і їх лабораторної перевірки. Поєднання раціонального використання регулярних інспекцій фармацевтичних підприємств та методів аналітичного контролю гарантує більш ефективний та дешевий шлях до високої якості лікарських засобів, ніж аналіз окремих серій в державних лабораторіях. Тому органи контролю розвинених країн (США, Німеччина, Великобританія) основні зусилля спрямовують на інспектування виробництва ліків, причому, не тільки у своїх країнах, але й у країнах-експортерах. Після розпаду СРСР Україна повинна була створити свою національну систему контролю якості лікарських засобів з урахуванням кардинальних змін умов фармацевтичного ринку. В 1992 році були створені нові національні органи з реєстрації, ліцензування, стандартизації та контролю якості лікарських засобів, у т. ч. Державна Інспекція з контролю якості лікарських засобів МОЗ України. З самого початку роботи Державної інспекції важливим напрямком її роботи стало створення системи лабораторій з аналізу лікарських засобів. Організація і структура системи лабораторій Державної інспекції МОЗ України Першим кроком у створенні лабораторної служби Державної інспекції була організація на базі УНДІФТ, відповідно до наказу МОЗ від 05.01.93 р. № 3, Державної лабораторії з аналізу якості лікарських засобів в статусі робочого органу Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ. Завдяки напруженій роботі керівників і співробітників новоствореної лабораторії і співпраці з Фармакологічним Комітетом за перші два роки роботи вдалося створити потужну, добре організовану, укомплектовану кваліфікованими фахівцями і оснащену найсучаснішим обладнанням лабораторію. У квітні 1996 р. Верховна Рада України прийняла "Закон про лікарські засоби", яким було закріплено багато прогресивних положень з питань розробки, випробувань, реєстрації, виробництва та контролю якості лікарських засобів. В цьому Законі було також визначено статус, структуру і права Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів. В постанові Верховної Ради України про введення в дію цього Закону було визначено, що контрольно-аналітичні лабораторії обласних об'єднань "Фармація" передаються створеним державним інспекціям з контролю якості лікарських засобів в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Таким чином створювалася вертикальна система державних інспекції у всіх регіонах, які мали в своєму підпорядкуванні невеликі лабораторії. Перед Державною інспекцією МОЗ повстало завдання створити систему лабораторій, уніфікувати їх роботу, налагодити ефективний контроль за їх діяльністю. З цією метою наказом МОЗ України від 25.02.988 № 47 була створена самостійна Центральна лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, в яку перейшли більшість співробітників Державної лабораторії з аналізу якості лікарських засобів ІФТ АМН України. На Центральну лабораторію наказами Державної інспекції МОЗ від 08.09.98 р. № 01-Л та № 02-Л було покладено обов'язки методичного керівництва лабораторіями і організацію процедури їх акредитації. Цими наказами були затверджені "Порядок проведення аналізу якості лікарських засобів в лабораторіях, підпорядкованих (акредитованих) Державній інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ" та "Порядок акредитації лабораторій з аналізу якості лікарських засобів в системі державного контролю якості лікарських засобів". Критеріями для акредитації були вимоги GLP для державних лабораторій з контролю ліків ВООЗ. На протязі 1999-2001 років переважна більшість лабораторій, пройшли процедуру акредитації в системі Держстандарту і Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України. Процес акредитації продовжувався, як правило, 1,5-2 роки і включав тривалий підготовчий етап, перший візит експертів, проведення корегуючих дій, другий візит експертів і видачу сертифіката акредитації. Процедуру акредитацію пройшли також лабораторії, які не підпорядковані Державній інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України, але активно співробітничають з нею: Лабораторія фармакопейного аналізу Державного науково-експертного фармакопейного центру, Науково-дослідна лабораторія з контролю якості лікарських засобів НФАУ, Лабораторія з контролю якості лікарських засобів УНГЦ АМН України, ЗАТ "Об'єднана міжнародна лабораторна група". Нагляд за роботою акредитованих лабораторій Державна інспекція здійснюється шляхом періодичних перевірок та регулярної участі лабораторій у програмах професійного тестування (міжлабораторних дослідженнях). Таким чином, сьогодні в структурі Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України створена потужна дворівнева система лабораторій, яка дозволяє найбільш ефективно використовувати наявні ресурси. На регіональному рівні працюють 30 лабораторій територіальних державних інспекцій, які проводять аналіз великої кількості зразків простими і недорогими методами з метою виявлення фальсифікованих та неякісних лікарських засобів. На національному рівні працює Центральна лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, яка має висококваліфікованих фахівців з великим досвідом роботи, сучасне обладнання і можливість проводити аналіз лікарських засобів за всіма показниками АНД згідно методів провідних фармакопей світу. При необхідності Державна інспекція має змогу залучити до роботи також акредитовані лабораторії вищих навчальних закладів та наукових інститутів АМН України.