17. Історичні зміни у морфемній будові слова (опрощення, перерозклад, ускладнення). Морфологічні явища (елізія, нарощення твірної основи, накладання морфем)

Опрощення (акад. Богородицький) – це процес, який перетворює похідну основу в непохідну. Похідне слово втрачає значення окремих первісних морфем і на сучасному етапі морфемного аналізу кілька колишніх морфем сприймаються як одна, оскільки межі між словами заростають і слово набуває цілісного немотивованого значення.

Колишній морфемний склад слів, що зазнали опрощення, може бути виявлений за допомогою етимологічних словників.

Нові гнізда можуть з'являтися у мові внаслідок переродження старих. Поштовхом для цього стає зрощення морфем. Дві морфеми переходять в одну, слово втрачає здатність членуватися на морфеми, сприймається як непохідне.

Наприклад:

Жир – жиръ – жити; знак - знакъ – знати; мило - милъ – мити (колишні суфікси ръ, къ, лъ злилися з коренем).

Закон (загальне правило) – конъ (край, початок) – zаконъ (початкове рішення) (раніше це слово було похідним).

Кубок – кубъ – кубокъ.

Причини опрощення:

1. Вихід з ужитку тих слів, від яких утворилися опрощення слова. Таким чином, зникає семантичний зв'язок між твірним і похідним словами

Балка – бала (болото) – балка; батіг – бат (палка) – батіг; загашник – гакі (штани) – загашник.

2. Втрата внутрішньої форми слова і семантичних зв'язків з колись спорідненими словами

Мішок – від мех (матеріал, з якого його робили) – мішок; лапоть – від лапа – лапоть.

3. Опрощене слово зазнало певних фонетичних змін

Область – раніше було вобласть.

Наслідки опрощення: поява нових кореневих морфем, на базі яких формуються нові словотвірні гнізда.

Наприклад:

Мило (мильний, намилитися); мити (перемити, митися).

Народ (народний, народознавець); рід (рідний, народження).

Ускладнення – непохідна основа перетворюється на похідну (починає членуватися на морфеми). Найчастіше піддаються іншомовні слова.

Причини ускладнення:

1. Подібність кінцевих сегментів запозичених слів до службових частин української мови. Дія закону аналогії на цій основі

Зонтик – від голандського zonnedek – зонтик; фляжка – від польського flaszka – фляжка.

2. Наявність поряд із неподільним запозиченим словом споріднених, між якими встановлені словотвірні відношення

Пленум - plenum – пленарний.

Перерозклад (Б. де Куртене, в кінці ХІХ ст.) – вивчав історію індоєвропейського відмінювання, відкрив закон скорочення основ на користь закінчення. У процессі історичного розвитку кінцеві тематичні голосні основи а відійшли до відмінкових закінчень, тобто змінилася межа між морфемами із збереженням загальної кількості морфем.

Наприклад: головами (голов – корінь, ами - закінчення) – головами (голов – корінь, а – кінцевий тематичний голосний, ми - закінчення).

Найчастіше відбувається між твірною основою і твірним суфіксом при словотворенні (лісник – від лісник).

Перерозклад між твірним префіксом і твірною основою зустрічається рідше (недобачати – від недобачати).

Наслідки спостерігаються частіше при утворенні складних суфіксів, префіксів під впливом аналогії.

Елі́зія (від лат. elisio - виштовхування, вижимання) у лінгвістиці - випадання звуку (голосна, приголосна або склад) у слові або фразі з метою полегшення вимови для мовця. Іноді звуки можуть бути опущені з метою поліпшення благозвучності. Як правило елізія незумисна, але може бути зумисною. Суб'єктивно елізія сприймається як невиразна вимова або як пропущений звук.

Приклади осмисленої елізії можна знайти в давньоримській поезії, де вона використовувалася як стилістичний засіб. У деяких випадках, наприклад коли одне слово закінчується на голосну, а наступне починається таож з голосної, слова можуть об'єднуватися. До елізії часто вдавався Катул. Наприклад, перший рядок з Catullus 3: Lugete, O Veneres Cupidinesque читається як Lugeto Veneres Cupidinesque.

Якщо скорочена в результаті елізії форма вживається досить часто, вона може стати заміною для первинної (повної) форми. В англійській мові це явище називається стягненням (англ. соntrасtіоn), наприклад саn't від cannot. Стягнення відрізняється від елізії тим, що стягнені форми, на відміну від елізії, морфологічно описані.

Синонімом елізії є синкопа (лінгвістика), але синкопа — це, насамперед, випадання голосної між приголосними. Іншою формою елізії є афереза, тобто випадання початкової голосної в слові (як правило, ненаголошеної).

Протилежним до елізії явищем є епентеза, тобто введення додаткового звуку для зручності вимови.

Нарощення – це процес, протилежний усіченню, який виникає, якщо неможливе усічення твірного слова, тоді при творенні похідного слова актуалізується нарощення суфікса або до твірної основи додається звук чи сполучення звуків. Ці структурні елементи, що з'являються між морфемами і виконують з'єднувальну функцію, називаються інтерфіксами.

Основи на голосний не характерні для української мови, тому після твірної основи іншомовного невідмінюваного іменника перед суфіксом вживається інтерфікс-приголосний.

Наприклад: арготизм (арго + т + изм), кіношник (кіно + ш + ник).

Такого процесу не оминають і українські слова.

Наприклад: вчорашній (вчора + ш + ній), домашній (дома + ш + ній).

У похідних словах від твірної основи, що закінчується на приголосний (чи групу приголосних), з'являється інтерфікс-голосний, щоб уникнути збігу приголосних.

Наприклад: вузівський (вуз + ів + ський), ялтинський (ялт + ин + ський).

У більшості досліджень ці компоненти розглядають як складний суфікс, що не членується окремо на елементи морфемного аналізу.

Наприклад: африканський, сочинський, купейний.

Морфемна фузія – морфонологічне явище, що призводить до стирання меж між морфемами і ускладнює й виділення. Може бути незакріпленим, а відбуватися у вимові (смієшся - смієсся).

Одним із різновидів морфемної фузії є накладення (інтерференція) морфем, коли твірне слово та дериватор мають спільні звуки і звукосполучення.

Інтерференція (аплікація) може бути повною або частковою.

Повна настає тоді, коли структура форманта повністю збігається з структурою кінця твірного слова

(Курськ+ськ+ий курський

Морфо+фоногія морфонологія

Трагіко+комедія трагікомедія).

Подібні зміни відбуваються, щоб уникнути повторів одних складів, полегшити вимову (фонетичне явище гаплологія).

Часткове накладення настає тоді, коли у структурі твірного і похідного слів спільним є 1 або кілька звуків

(Одеса+ськ+ий Одеський

Черкаси+ськ+ий Черкаський

Регбі+іст Регбіст

Пальто+ов+ий Пальтовий).

Специфічним для української мови є накладання звуків при творенні прикметників і абстрактних іменників за допомогою суфіксів ськ, ств, коли твірна основа закінчується на

Г ж з -зьк-, -зтв-

К ц с -ськ-, -ств- -цьк-, -цтв-

Х ш с -ськ-, -ств-

(Рига+ськ+ий ризький

Козак+ств+о козацтво)

Накладання морфем буває при збігові дієслів суфіксів -ува-, -ва-, -а- з іменниковим суфіксом -ач- (позивач, відвідувач).

При морфемному розборі варто членувати на дієслівні суфікси і іменні.

Труднощі. Відмінність між відрізками –цтв-, -ств- зумовлена чергуванням на морфемній основі та приєднуванням до неї -ств- (лісництво, учительство).

Функціонує -ач- і -ч- (як його аломорф), що виникає з кінцевого тематичного твірного суфікса -а- і початкового голосного суфікса (тягач, тяга+ач).