14.Фразеологія української мови

Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні або у фразі, тобто в сполученні з іншими словами. У нашій мові розрізняють словосполучення лексичні, синтаксичні і фразеологічні. Лексичне словосполучення означає назву якогось одного поняття, воно виступає зрідка в термінології (антонів вогонь — гангрена, атомна вага, регре¬сивна асиміляція) та як географічна чи інша власна назва (Біла Церква, Вітрова Балка, Червоний Лиман, Паризька коуна). Синтаксичне словосполучення — це вільне граматично організоване за допомогою сурядного або підрядного зв'язку поєднання слів (батько і мати, широке поле, посіяли кукурудзу, підемо в гай).

Однак слова об'єднуються не тільки у вільні, а часто й у стійкі, або фразеологічні, словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів, або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення. Такі стійкі сполучення слів називаються фразеологічними одиницями, а їх сукупність становить фразеологію мови. До фразеології належать і усталені в мові звороти й вислови (мати на увазі, пасти задніх), і прислів'я,приказки та влучні вирази, або крилаті слова.

Єдиної класифікації фразеологічних одиниць у науці поки що немає. Л. А. Булаховський, наприклад, всі фразеологічні звороти поділяє на дві групи: ідіоми, або ідіоматичні словосполучення, і фразеологізми, або фразеологічні одиниці.

Ідіомами (від грецького слова idioma — особлива властивість) називаються стійкі специфічні для даної мови звороти, що виражають єдине поняття. Лексичне значення їх не збігається із значеннями тих слів, що входять до складу ідіоматичного звороту, воно дорівнює значенню одного слова. Так, приміром, ідіоматичний зворот замилювати очі своїм лексичним значенням дорівнює слову обдурювати, хоч дієслово замилювати й іменник очі, взято окремо, зовсім не зв'язані з подібним значенням.

До ідіом в українській мові належать, наприклад, такі вирази, як вусом не веде, гріти руки, на всі заставки, дати гарбуза, пекти раки, наче у воду опущений, байдики бити і под. В ідіоматичних словосполученнях дуже часто виявляється національна специфіка мови, тому при перекладі ідіом з однієї мови на іншу не можна добирати лексичні відповідники до кожного слова окремо, а потрібно знайти такий зворот, який своїм значенням відповідав би ідіоматичному словосполученню, інакше кажучи, ідіоми дослівно з однієї мови на іншу взагалі не перекладаються. Так, згаданий вище ідіоматичний зворот української мови замилювати очі російською мовою перекладається втирать очки, а не замиливать глаза, ідіома пекти раки російською мовою перекладається краснеть, а не печь раков тощо.

Під фразеологізмами розуміють такі стійкі мовні звороти, які становлять певну сталу змістову цілісність, хоча їх складові частини легко виділяються. До них належать прислів'я, приказки, влучні вирази, які походять з різних літературних джерел і стали крилатими словами, і под. Наприклад: Яку дружбу заведеш,

таке й життя поведеш.

В. В. Виноградов запропонував більш докладну класифікацію фразеологічних одиниць. Він поділяє їх на три основні групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення .

Фразеологічними зрощеннями називаються такі стійкі сполучення слів, які складають неподільну цілісність і значення яких у сучасній мові зовсім не можна пов'язати з тими словами,які входять до даного виразу. Наприклад: дати гарбуза, бити байдики, та ін. Отже, з погляду сучасної мови значення фразеологічних зрощень нічим не вмотивоване. Так, вираз дати гарбуза означає відмову дівчини тому, хто до неї сватається, хоч такий зміст зовсім не випливає з лексичного значення слів, які входять до цього виразу.

Залежно від того, чим викликана або чим зумовлена неподільність фразеологічних зрощень, В. В. Виноградов визначає чотири типи їх:

а) фразеологічні зрощення, в складі яких є не вживані у сучасній мові вимерлі слова, вже незрозумілі для того, хто говори ть, наприклад: байдики бити, теревені правити, на всі заставки;

б) фразеологічні зрощення, в складі яких є граматичні архаїзми, тому вони неподільні з синтаксичного погляду: бути притчею во язи цех;

в)фразеологічні зрощення, неподільні лексично, які виражають емоції: ось тобі на! чого доброго;

г)фразеологічні зрощення, які становлять таку змістову єдність,значення частин якої байдуже для розуміння цілого: пити дати,сісти в калошу, загнати на слизьке, у нього грошей кури не клюють.

Фразеологічними єдностями називаються такі стійкі і неподільні мовні вислови, загальне значення яких зв'язане з тими словами, що входять до їх складу, тобто більшою чи меншою мірою вмотивоване значенням складових частин кожного вислову: пошитися в дурні, ні пари з уст. Так, вираз ні пари з уст означає мовчати, не говорити, його значення зв'язане із значенням іменників уста і пара, бо коли з уст не виходить пара, то вони стулені. Багато фразеологічних єдностей у своїй основі є образними виразами, і їх загальне значення мотивується образним значенням слів, які до них входять, як наприклад: тримати камінь за пазухою, кров з молоком.Каламбурні вирази, досить поширені в сучасній українській мові, за своїм змістом також становлять фразеологічні єдності, наприклад: Воно б дуже добре, та нікуди не годиться. У фразеологічних єдностях не можна без порушення їх цілісності замінювати одну складову частину іншою, але один подібний фразеологічний зворот легко може бути замінений іншим синонімічним висловом або й окремим словом. Наприклад, мовні звороти тримати язик за зубами і ні пари з уст є синонімічними фразеологічними єдностями й можуть при певних умовах замінюватися один одним, а обидва вони своїм змістом дорівнюють лексичному значенню слова мовчати. Завдяки такій їх властивості В. В. Виноградов вважає фразеологічні єдності, як і фразеологічні зрощення, «потенціальними еквівалентами слів».

Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які характеризуються певною самостійністю складових частин. Одне слово у фразеологічному сполученні становить його ядро, а решта від нього залежить, його характеризує. Центральне слово фразеологічно зумовлене й не може бути замінене іншим; ті ж слова, які його характеризують, допускають взаємну заміну чи підставлення, наприклад: порушити питання, порушити справу; взяти участь у чому-небудь; взяти до уваги, взяти в шори.

Найпоширенішими фразеологічними сполученнями в сучасній мові виступають такі групи слів:

а)словосполучення, що складаються з іменника та узгодженого з ним прикметника чи дієприкметника: добрі наміри (Кажуть, що весь поміст в пеклоздобрих намірів зложився — Л. Укр.), оновлена земля;

б)словосполучення, що складаються з двох іменників, причому один з них може мати при собі узгоджений прикметник: справа честі, храм науки, плід непорозуміння, скатертю дорога; людина великого серця, чуття єдиної родини;

в)словосполучення, що складаються з дієслова та іменника з прийменником чи без нього: спустити з очей

г)словосполучення, що складаються з дієслова та прислівника: розбити вщент, закінчити вчасно.

Поділ стійких фразеологічних одиниць на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення, запропонований В. В. Виноградовим, поширився в сучасній лінгвістичній науці. Однак названі фразеологічні типи не охоплюють прислів'їв, приказок та багатьох крилатих виразів, які, безперечно, належать до фразеології мови, а тому немає підстав вважати таку класифікацію повною і закінченою.

Б. О. Ларін в основу класифікації фразеологічних одиниць поклав історичний принцип; на його думку, саме цей принцип відбиває процес поступового набуття ідіоматичності в розвитку словосполучень. У класифікації Б. О. Ларіна виділяються: змінні словосполучення, метафоричні словосполучення й ідіоми. У мовознавчій науці існують і інші класифікації фразеологізмів, однак вони теж не охоплюють всієї складності матеріалу, що в них розглядається. Це питання ще потребує дальшого вивчення.

Українська мова має дуже багату фразеологію, яка складалася протягом віків і виявляє велику стійкість. Фразеологічні вислови— продукт мовної творчості народу, вони містять стале і чітко окреслене значення, багато з них емоційно забарвлені і художньо оформлені, в них, особливо в прислів'ях і приказках, відбивається глибока мудрість народу, його вікова культура. Отже, фразеологія становить великий скарб нашої мови.

Фразеологія тісно пов'язана з життям мовного колективу, з його соціально-економічним, політичним і культурним розвитком, з усією його історією. У прислів'ях та приказках відбивається розуміння народом всіх сторін свого життя. У них висловлюється любов народу до Батьківщини (За рідний край — хоч помирай). У народній фразеології стисло виражається позитивне ставлення до праці, колективу, науки, правди, сміливості і засуджуються лінощі, неправда, хвастощі, боягузтво, сварливість тощо (Де господар добре робить там і поле буйно родить. Як дбаєш, так і маєш та ін.).

Джерела української фразеології

Фразеологія української літературної мови за своїм походженням неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження, як наприклад, прислів'я і приказки (Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться. Під лежачий камінь вода не тече) та різні жартівливі й анекдотичні вирази, що закріпилися і в літературній мові (Сім мішків гречаної вовни. Ви мовчіть, а я буду слухати.). Але, крім того, в українській літературній мові поширена фразео логія й з інших джерел, а саме:

а)Вирази виробничо-професійного походження, наприклад: Сім раз приміряй, а раз одріж; по всіх швах (з мови кравців);

б)Переклади влучних виразів політичних діячів і вчених: Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант).

в)Крилаті вирази українських письменників: Наша пісня, наша дума не вмре, не загине (Т. Г. Шевченко).

г)Переклади крилатих виразів російських письменників: Сидіння між двома стільцями (М. Є. Салтиков-Щедрін).

д)Переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Залиш надію кожен, хто сюди входить (Данте).

е)Переклади російських та іншомовних фразеологічних зворотів:Як з гуся вода. Як пити дати.(з рос.мови).Апетит приходить під час їди. (з французької). Дивитися крізь пальці.(з німецької).

є) Переклади античних ходячих висловів: Розрубати гордіїв вузол (рішуче розв'язати заплутане і складне питання).

ж)Окремі біблійні і євангельські вислови, засвоєні з церковно-слов'янської мови: Берегти, як зіницю ока.

І) українській літературній мові поширена іншомовна фразеологія переважно латинська, іноді використовується і без перекладу, хоч і рідко, наприклад: Contra spem spero (без надії сподіваюсь).

Фразеологічне багатство української літературної мови повністю ще не зібране і достатньо не вивчене, хоч ряд цінних збірок українського фразеологічного матеріалу в різні часи було опубліковано. «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса, «Галицько-руські приповідки» І. Я. Франка. «Практичний російсько-український словник приказок»,; «Українська народна приказка» «Українські народні прислів'я та приказки» й «Українські народні думи та історичні пісні», «Фразеологічний словник» Н. О. Батюк ; «Словник українських ідіом» Г. М. Удовиченка та ін.

15.Морфема. морф, аломорф, субморфи,корінь слова…. Найменші значущі частини називаються морфемами(від гр. морфе-форма). До морфем в укр.мові належать корінь, префікс, суфікс, закінчення,або флексія. Морфема — найменша частина слова, що має певне значення (за визначенням американського лінгвіста Леонарда Блумфілда, 1933). Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем. Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків. Конкретна реалізація морфеми в тексті називається морфою або (останнім часом все частіше) морфом.

При цьому, морфи, що представляють одну і ту ж морфему, можуть мати різну фонетичну структуру в залежності від свого положення в словоформі. Сукупність морф однієї морфеми, що мають однаковий фонемний склад, має назву алломорф. СУБМОРФ- сегмент слова, що формально (за фонетичним складом) тотожний окремому афіксальному морфові, але позбавлений будь-якого значення.

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Спільна частина споріднених слів, яка виражає їх основне лексичне значення, називається коренем слова: степ — степ-ов-ик, степ-оз-ий; вод-с, вод-ичк-а, вод-ян-ий; мороз — мороз-н-ий, мороз-ищ-е та ін.

Корінь завжди збігається в слові з непохідною основою (віз, ив-а, лоз-а, мор-е).

Звуковий склад кореня в різних споріднених словах здебільшого днаковий (лоз-а, лоз-ин-а), але він може і змінюватися (голов-а, голів-к-а; ход-и-ти, ходжу, no-хід). Зміни в звуковому складі кореня зв'язані з фонетичними чергуваннями, зумовленими як історичними причинами, так і сучасними закономірностями звукової системи мови.

Видозміни кореня, що виникають внаслідок фонетичних чергувань, називаються його звуковими варіантами, або модифікаціями. Наприклад, у словах сад-и-ти, сід-а-ти, саджу, сіс-ти, сяд-у, фонет. [с'а'ду], сид-і-ти корінь спільний, але він має варіанти сад, cid, садж, сіс, сяд, сид [с'ад], [с'а'ду].

У процесі історичних змін спільність кореня споріднених слів може втрачатися. Так, у словах ход-ити і йшов з походження той самий корінь, проте в сучасній мові вони сприймаються уже як слова з двома окремими коренями . З різними коренями сприймаються і такі слова, як годити і ждати, коса і чесати, дзеркало і зір, лукавий і лякати, вузол і мотузок, дзвякати і звук тощо.

Корені бувають незв'язані (вільні) і зв'язані. Незв'язаНі корені здатні виступати як самостійні слова (з певними закінченнями). Наприклад, корінь -лір- у словах лісок, лісовий, уз лісся, пролісок незв'язаний, бо він виступає й самостійно в слові ліс. Зв'язаний корінь трапляється лише в поєднанні з різними афіксами. Наприклад, корінь -дяг- існує тільки в поєднанні з різними префіксами: одяг, вдягання, надягнути. Так само корінь -зу- виступає лише у зв'язаному вигляді: взути, взуття, роззути, перезуватися. Зв'язані корені трапляються рідко, абсолютна більшість коренів незв'язані.

У кожному відмінюваному слові виділяється дві частини: одна — стала, незмінна, а друга — змінна; наприклад: трав-а, трав-и, трав-і, траву, трав-ою, трав-ами і т. д. Значення цих частин різне.

Змінна частина слова служить для вираження граматичних значень його у сполученні з іншими словами в реченні. Вона називається закінченням, або флексією (від латинського слова фlexio — згинання, п'ерехід). Незмінна, або стала, частина слова виражає його лексичне, значення. Вона називається основою слова.

Якщо слово вживається без закінчення, то воно становить чисту основу. В українській мові поширені іменники чоловічого роду з чистою основою в називному відмінку однини (борщ, рак, льон, вік, гай, гість), а деякі — також у родовому множини (пара чобіт, багато болгар, грузин); чисту основу мають іменники жіночого роду третьої відміни в називному відмінку однини (сіль, міць) та першої відміни в родовому множини (верб, меж, слив), іменники середнього роду в родовому множини (озер, слів, сіл), присвійні |викметнпки в називному відмінку однини чоловічого роду (батьків), якісні прикметники чоловічого роду в короткій формі (певен), дієслова минулого часу чоловічого роду (він ніс, брав) та деякі дієслова в наказовій формі другої особи однини (глянь, будь, дай) тощо.

В українській мові розрізняють непохідні й похідні основи. Непохідна основа зовсім не поділяється на окремі морфеми (ліс, ок-о, орог-а, нес-у, вед-у). Похідна основа, навпаки, складається з двох кількох морфем (ліс-ник, ліс-ок, ліс-н-ий, доріж-к-а, по-дорож-н-ій, no-ніс, при-ніс, при-нес-ен-ий). Похідні основи зв'язані з непохідною спільною частиною, яка виражає їх основне лексичне значення. Слова з такою спільною складовою частиною називаються спорідненими. Наприклад, спорідненими є слова: весел-ий, весел-к-а, весел-и-ти-ся; Вони творять в словниковому складі мови один лексичний ряд, або одне лексичне гніздо.