10.Лексикологія

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

Історія

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

Розділи лексикології

• власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.

• семасіологія — наука про значення слів.

• ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.

• етимологія — наука, яка досліджує походження слів.

• фразеологія — наука про стійкі словосполучення.

• ономастика — наука про власні назви. Ономастика в свою чергу поділяється на розділи:

  • антропоніміка — наука про імена людей.

  • топоніміка — наука про назви географічних об'єктів.

    • гідроніміка — наука про назви водоймищ.

  • теоніміка — наука про назви божеств.

  • астроніміка — наука про назви астрономічних об'єктів.

  • зооніміка — наука про назви тварин (клички тварин).

• лексикографія — наука про укладання словників.

Слово, як одиниця мовної системи

Засади на яких будується слово:

• Графічна засада (написання послідовних знаків)

• Фонетика ( сукупність складів об’єднаних наголосом)

• Структура ( певна звукова послідовність)

• Морфологія ( є носієм морфологічного значення)

• Синтаксис (мінімальний потенціал речення)

• Семантична засада ( одиниця, яка позначає одне поняття)

• Психолінгвістика ( мовна одиниця, яка збереглася у пам яті людей як окреме поняття) 

• Слово - це основна структурно-семантична одиниця мови, яка служить для найменування предметів та їх властивостей, явищ, відношень дійсності, і має сукупність семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - його цілісність, відокремленість та вільна відтворюваність у мовленні.

У слові розвиваються такі структури: фонетична, морфологічна, семантична. Розрізняють лексичне та граматичне значення слова. Сукупність граматичних значень, виражених певними мовними засобами, утворює граматичну форму слова. В плані вираження у слові виділяється лексема, у плані змісту - семантема. Слово в певній граматичній формі становить словоформу. Слово - носій комплексу значень різного ступеня узагальнення, які належать до різних рівнів мови. На основі власних семантичних і граматичних ознак слово належить до певної частини мови, виражає в своєму складі зумовлені системою цієї мови граматичні значення (наприклад, прикметники в українській мові виражають значення роду, числа, відмінка). В значеннях слова закріплюються результати пізнавальної діяльності людей. У слові формуються, виражаються й передаються поняття. Слово є будівельним матеріалом для речення.

 Ще на початкових етапах лінгвістики зверталася увага на план вираження і план змісту слова. В епоху середньовіччя в Європі слово досліджувалося в основному з семантичного боку, вивчалося його відношення до речей та понять. У 19 сторіччі основна увага приділялася аналізу змістового аспекту слова. Одночасно поглиблювалася теорія граматичної форми слова. 

Визначення слова можливе, якщо враховуються три обставини, які мають загальне методологічне значення:

1) визнання відсутності чітких меж між фактами мови, наявності проміжних та синкретичних явищ: слово може перетворюватися в морфему, словосполучення - в складне слово. Сам клас слова не є однорідним: існують слова самостійні й службові. В системі одиниць, охоплених поняттям «слово», розрізняють «ядро» - повнозначні, самостійні слова, а також слова «периферійні» - службові. Ознаки окремості слова, загальні для всіх мов, мають різне вираження в різних мовах; наприклад, до фонологічних ознак в одній мові належить наголос, у другій - складова структура, а в третій - зміна фонем у кінцевій позиції і т. ін.

2) У мовній системі та в реалізації у мовленні слово має різний обсяг та набір ознак. У мовленні слово може змінювати й навіть втрачати деякі ознаки, які воно потенційно має. Слово може зазнавати позиційних змін, що також не позбавляє його самостійності.

3) Важливим для виокремлення та визначення слова є фактор системності. Слово одночасно належить до мовної системи і до мовлення. Складність ідентифікації слів та встановлення їх системи частково зумовлена великою кількістю варіантів слів. 

Відзначені вище ознаки слів властиві не всім словам у всіх мовах. Розрізняють кілька типів слів. За способом номінації розрізняють чотири типи слів: самостійні, службові, займенникові, вигуки.

За фонетичною ознакою розрізняють слова: ненаголошені, наголошені, з кількома наголосами, складні.

 

За морфологічною ознакою розрізняють слова: відмінювані, невідмінювані, прості, похідні, складні.

За вмотивованістю: немотивовані та мотивовані.

 За семантико-граматичною ознакою слова об'єднуються в частини мови.

З точки зору структурної цілісності розрізняють слова цілісні й членовані.

У семантичному аспекті розрізняють слова однозначні й багатозначні, абсолютні й відносні, дієслова, які вимагають додатку, та перехідні. У реченні слово вступає в тонкі семантичні зв'язки з іншими словами та елементами будови речення (інтонація, порядок слів, синтаксичні функції).

Слова диференціюються за історичною перспективою (архаїзми, неологізми), за сферою вжитку (терміни, професіоналізми, арготизми, діалектизми та ін.).

За словотворчими зв'язками виділяються однокореневі слова, за семантичною співвіднесеністю - антоніми, синоніми, гіпероніми та гіпоніми, за звуковою та семантичною ознакою - пароніми.

Лексема і словоформа. Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Словоформа — це окреме слово в певній граматичній фор­мі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лек­сема, але чотири різні словоформи.

Структура лексеми

Уплані вираження є однозначною величиною. У плані змісту та сама лексема може мати багато значень. Із кількістю значень лексеми пов язується моносемія і полісемія.Структура лексеми : звуковий комплекс – семема 1 – значення 1; семема 2 – значення …..

Семема – формально змістова одиниця, яка реалізацією лексеми у у процесі мовлення. Структура семами – звуковий комплекс – значення.

Омоніми

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле­тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'яз­ково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди зби­ралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».

Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцін­ка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» {прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: бал­ка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають од-

   накові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором»

     (обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами).

    Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має ц    форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь     мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і,    форми однини й множини); злити1 «викликати злість», зли­ти«полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).

Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови:

   а) іменників і відіменникових прислівників: кружка «довкола» і кружка «родовий відмінок іменника кружбк»;                 боком «не прямо» і боком «орудний відмінок іменника бік»;

б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип «рипін­ня» (рип дверей) і рип2 «різкий звук від тертя» (двері рип); стук «удар» (почувся стук) і стук «різкий звук удару» (щось у вікно стук);

в) інші випадкові збіги: мати' «рідна людина» і мати2 «володіти чимось»; коли «у який час» і коли «наказовий

спосіб дієслова колоти»; їм «перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти» і їм «давальний відмінок

займенника еони».

   До омонімічних явиш у мові належать також: омофони — при однаковій вимові мають різне написання: ''   кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — ро­ман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омо­німи — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;

омографи — при однаковому написанні мають різну вимо­ву (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;

омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запози­чень. Є два випадки звукових збігів таких слів:

а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул «дрібні частинки у водоймах» і мул (назва тварини, за­ позичена з латинської мови); клуб «маса кулеподібної форми» і клуб (назва організації, запозичена з англійсь­ кої); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);

б)  звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр «міра довжини» (з грець­ кої), метр «віршовий розмір» (з грецької) і метр «учитель» (з французької); кран «трубка із закривкою» (з голландської) і кран «механізм для піднімання вантажів» (з німецької),

Чимало омонімів виникло на ґрунті української мови:

внаслідок словотвору; наприклад, розчинити (споріднене з розчин) {розчинити (споріднене з відчинити, зачинити); закувати (від кувати «бити молотом») і закувати (від ку-ку); загин (від загнути) і загин (від загинути); ро­маніст1 «той, хто пише романи» і романіст «той, хто займається романською — французькою, італійською, іспанською і т. д. — філологією»;

внаслідок переходу в іншу частину мови: лютий (прик­метник) і лютий (назва місяця); учительська (прикмет­ник) і учительська (іменник); жаль (іменник) і жаль (предикативний прислівник);

внаслідок історичних фонетичних змін: безгрішний (від гріх) і безгрішний (від гроші, звичайно — безгрошовий); слати

(шлю) і слати (від стелити — випав приголосний т у групі приголосних стл); жати (від прадавнього жемти — жму) і жати (від прадавнього женти — жну);

внаслідок розпаду багатозначності слова у зв'язку з дифе­ренціацією значень; колись ключ до дверей (пор. ключка «гак із довгим держаком») і журавлиний ключ були одна­кові за формою — і слово ключ було одне, але тепер, коли вже немає подібності між обома ключами, це слово пере­творилося на два слова з різним значенням: ключ1 «знаряд­дя для замикання замка» і ключ2 «ряд однорідних предметів, що рухаються один за одним, утворюючи кут»;

внаслідок залучення до словника діалектизмів, архаїзмів, історизмів: гостинець «подарунок» і гостинець «великий шлях» (діалектизм); чайка «птах» і чайка «козацький чо­вен»; око «орган зору» і око «давня міра ваги».

Існування омонімів звичайно не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідко трапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути сплутування їх. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з них або пересуває на периферію. Коли в українській мові виникли омоніми жати (жну) і жати (жму), то останній став рідше вживатися; натомість частіше використовується діє­слово тиснути. У давньоукраїнській мові почали однаково зву­чати назва зброї лук (від лмкъ) і назва рослини лук (від давньо­грецького look); потім остання з них була витіснена запозиче­ним із німецької мови (точніше — з ідиш) іменником цибуля.

Омоніми в художній літературі, в усному мовленні вико­ристовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мов­ленню гумористичного забарвлення, наприклад:

Через досвіду й сумління брак йде з фабрики суцільний брак, та бракеру твердості бракує, і тому він браку не бракує.

                (Є. Бандуренко)

У народному гуморі, наприклад, побутує такий гуморис­тичний діалог: «Таж їж». — «Я ж їм». — «А ти не їм, а собі».

Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омо­німи — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лек­сичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.

Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має значення: 1) «центральний орган кровообігу»; 2) «символ почуттів»; 3) «центр чого-небудь»; 4) рідко — «гнів». А україн­ське слово серце, крім того, ще означає: 5) «ласкаве звертання до кого-небудь»; 6) «рухлива частина дзвона»; 7) «серединний стрижень у стовбурі дерева». Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «привітний»; «теплий», «м'який» (про клімат). Так само англійське magazine — це «журнал як періо­дичне видання», «склад зброї», «пороховий погріб», але не «ма­газин» у нашому розумінні.

Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі.

11.Синоніми — це такі слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням (від грецького вупопутоз — однойменний). Наприклад: шлях, дорога, путь, тракт, траса; вказівка, настанова, директива; сміливий, відважний, хоробрий, доблесний; безстрашний, мужній; вражати, дивувати, приголомшувати, потрясати.

Слова-синоніми своїм загальним значенням, яке для них є спільне, об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним гніздом. або синонімічним рядом. В синонімічному гнізді слова розрізняють за різноманітними ознаками, які чимсь доповнюють основне значення кожного синоніма. Отже, синоніми— це не тотожні слова, кожен член синонімічного ряду виражає якесь додаткове значення до загального. Таким чином, за своїм загальним значенням синоніми об'єднуються в одну групу, а за додатковим відрізняються один від одного.

Наприклад, слова говорити, балакати, шептати, базікати, варнякати, цвенькати, цокотіти, воркотати, шамкати об'єднуються в одному синонімічному гнізді, бо їх загальне значення спільне. Але кожне з перелічених слів відрізняється від інших емоційним забарвленням. Дієслово говорити з емоційного погляду нейтральне. Слово балакати вживається переважно в зниженому значенні (Балакає казна-що — Н. тв.), а шептати — означає говорити притишено: Слово базікати вживається для означення того ж поняття говорити, що й інші, але з відтінком, який указує на несерйозність розмови, на переливання з пустого в порожнє. Близьке до нього за своїм значенням дієслово варнякати, що означає говорити всякі дурниці, хоч і повільнішим темпом, ніж базікати.

Синоніми за їх основними ознаками можна поділити на такі групи:

І. Синоніми, які відрізняються між собою емоційним забарвленням: їсти, жерти; обличчя, пика; говорун, патякало; плакати, ревіти. Це одна з найважливіших ознак слів, об'єднуваних в одному синонімічному гнізді. Синоніми з емоційним забарвленням широко використовуються в мові художньої літератури. Так, до слова іти, яке з емоційного погляду нейтральне, у П. Мирного можна знайти так емоційно забарвлені синоніми: дибати (Пріськадибала та дибала, поспішаючи додому), похилити (Христя, розпрощавшись, похилила луками додому), сунути, чесати (Панич суне гуляти і вже нікого і-питає, прямо в садок чеше), майнути (Мотря майнула аж у волость), чимчикувати (Вона ... чимчикувала широким шляхом н,і місто), плестися (Він плівся за Христею)

2. Синоніми, які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками, у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда: хуртовина, завірюха, метелиця, хуга, віхола, зав'юга; відомий, видатний, визначний, славетний.

3. Стилістичні синоніми, тобто такі, використання яких неоднакове у різних стилях літературної мови. Такі синоніми з одними словами сполучаються, а з іншими — ні, в одному жанрі мови поширені, а в інших — зовсім не вживаються. Наприклад, слова товар і крам належать до одного синонімічного гнізда, але в такому виразі( як виробництво товарів широкого вжитку, слово крам не може замінити слова товар, хоч у реченні На базарі було багато різних товарів можуть бути використані обидва ці синоніми (На базарі було багато різного краму).

Проте поділ синонімів на групи умовний. Досить часто стилістичне розрізнення їх зв'язується з соціальним сприйняттям та оцінкою дійсності. Синоніми дуже часто виникають внаслідок того, що до слова, відомого і вживаного в мові здавна, в певних стилях починає використовуватися іншомовний рівнозначник, наприклад: поступ — прогрес, оплески — аплодисменти, промисловість — індустрія, розви-ток — еволюція, вивіз — експорт, життєпис — біографія, гасло — лозунг, літак—аероплан.Такі пари слів, тотожні своїм лексичним значенням, диференціюються лише стилістичними функціями. їх часто називають абсолютним, або безвідносними, синонімами.

Нові синоніми аналогічного типу виникають у літературній мові і тоді, коли з тих чи інших стилістичних міркувань у ній починають використовуватись слова, запозичені з діалектної або архаїчної лексики, паралельні до загальновживаних слів: чорногуз — лелека — бусол — гайстер; кажан — лелик; лоб — чоло; сказати — ректи.

Лексичні рівнозначники, або паралелізми, вживання яких не зумовлене стилістично, не збагачують словникового складу літературної мови, а тому для їх закріплення в ній немає жодних підстав. З цієї причини один з паралелізмів звичайно поступово виходить з ужитку. Так, в українській літературній мові були поширені цілком тотожні за значенням слова рік і год, цукроварня і сахарня тощо.

Синоніми утворювалися в процесі довготривалого історичного розвитку і поступового збагачення словникового складу мови. Чим багатша в мові синоніміка, тим точніше цією мовою можна передавати всі багатства людського мислення, всі відтінки людських почуттів. Українська мова належить до мов з багатою синонімікою.

Уміле користування синонімами допомагає вибрати з синонімічного гнізда слово, яке найточніше і найвиразніше передає висловлювану думку або почуття та їх найтонші нюанси, а також дає змогу уникати частого повторення однакових та утворюваних від одного кореня слів і цим сприяє виразності мови.

Всі розглянуті синоніми належать до словникових лексичних . Вони, незалежно від тексту, об'єднуються спільністю свого основного значення в пені синонімічні ряди чи групі (думати, мислити; коханий, любий, милий; радісно, весело). До таки, синонімічних рядів можуть входити не тільки окремі слова, а іноді й фразеологічні вирази, наприклад: втекти — п'ятами накивати, рано — ні світ ні зоря тощо Крім словникових синонімів, українська літературна мова знає ще й синоніми текстуальні, або контекстні, тобто такі, що утворюють синонімічні співвідношення лише в певному словесному контексті. Наприклад, провалитись і не скласти не становлять словникових синонімів, бо вони не мають нічого спільного в своєму значенні, але в реченні Віктор провалився на екзамені дієслово провалився означає те саме, що й не склав, отже, воно виступає тут текстуальним синонімом до останнього.

Антоніми

Слова з протилежним значенням називаються антонімами (від грецьких слів — апН — проти і опота — ім'я), наприклад: мир — війна; щастя — горе; початок — кінець; добрий — злий; високий — низький; говорити — мовчати; голосно — тихо. В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежним значенням, якщо вони мають яку-небудь лексичну спільність. Так, прикметники чорний і білий утворюють антонімічну пару, виражаючи протилежні значення, в цю пару їх об'єднує спільне поняття кольору. Антонімічні слова верх і низ об'єднуються в пару спільним поняттям простору, іти і стояти — спільним поняттям руху і т. ін. Слова, які не мають будь-якої лексичної спільності, не можуть об'єднуватися в антонімічні пари, наприклад: холодно і низько, день і кінь, білий і швидкий тощо.

Антоніми утворюються поєднанням лише двох слів; цим вони відрізняються від синонімів, кількість яких в одному ряді не обмежується. У сучасній українській мові антоніми можуть бути виражені такими частинами мови:

а) іменниками: молодість — старість, праця — відпочинок;

б) прикметниками: здоровий — хворий, холодний — теплий;

в) займенниками: всякий — ніякий, всі — ніхто;

г) дієсловами: хвалити — гудити; працювати — байдикувати;

д) прислівниками: вперед — назад; високо — низько;

е) прийменниками: над — під; до — від.

Проте прийменники як слова, що майже повністю втратили лексичне значення, об'єднуються в антонімічні пари лище в сполученні з певними повнозначними словами (під столом — над столом);

В інших сполученнях вони антонімів можуть і не утворювати (Дівчині ця хустина до лиця — Забери свої руки від лиця). Отже, антоніми допомагають точніше й виразніше оформити думку, тому їх широко використовують у науковій, публіцистичній і художній літературі.

За різновидами протилежності антоніми поділяють на кілька основних класів: три типи протилежностей за значенням: додатковість (комплементарність), антонімію і конверсію. Характерна ознака відношень додатковості полягає в тому, що заперечення одного з членів протиставлення імплікує ствердження другого, і, навпаки, ствердження другого імплікує заперечення першого: Джон (не) одружений —> Джон холостий і Джон холостий —>Джон (не) одружений. Як антонімію вчений кваліфікує тільки протиставні відношення, основу яких становлять градуальні значення (наприклад великий - малий). Конверсію репрезентують протилежно спрямовані дії або відношення в межах однієї спільної ситуації (наприклад купувати - продавати). Енантіосемія (від гр. enantios – протилежний і sema - знак) - поляpизацiя значень, pозвиток у словi значення пpотилежного пpямому: халат (почесне вбрання) вiльний домашнiй одяг; ажуp (фр. a jour - тимчасове, на один день, з дipками) - витончена pобота; геpой (у значенні невдаха).

У системі значеннєвих категорій слова, що відіграють у мові велику стилістичну роль, виділяються також пароніми. Пароніми (від гр. рага — поблизу, поруч і опота — ім'я) — це слова, подібні між собою звучанням і частковим збігом морфемного складу, наприклад: адресат — адресант, вакація — вакансія, кампанія — компанія, континент — контингент; дипломат — дипломант, вербена — вербина, відтинок — відтінок, вовна — бавовна, талан — талант; відмінний — відмітний, громадський — громадянський, дружний — дружній, ефективний—ефектний, ефективний — афективний, змістовий — змістовний, корисний — корисливий, особовий — особистий; поставати — повставати, снувати — існувати, шукати — ошукати.

Близькі своїм звуковим складом морфеми можуть розрізнятися в паронімах лише окремими голосними (кит — кіт, фірма — ферма) або приголосними (плюш—плющ, вести — везти), але досить часто значення паронімів диференціюється за допомогою різних суфіксів та префіксів, як у словах людський — людяний, соціальний — соціалістичний, освітлювати (приміщення) — висвітлювати (якесь питання), нагода — пригода.

Паронімічні назви можуть належати до однієї семантичної групи лексики, наприклад: гас — газ, олія — оліфа (назви речовини), квасоля — красоля (назви рослин), квартира — кватирка (назви житла і його частин), ціп — ціпок (назви побутових предметів), рухливий - рухомий, зрозумілий — зарозумілий (назви ознак), приводити — призводити, розкрити — викрити (назви дій) і т. ін. Проте багато з них позначає й назви таких предметів, які семантично в одну групу не об'єднуються, як праник (дерев'яний брусок з ручкою, яким ви бивають білизну під час прання) і пряник (ласощі), ювелір (майстер художніх виробів з дорогоцінних металів або оздоблених коштовними каменями) і ювілянт (особа чи установа, ювілей якої відзначається), грип (хвороба) і гриб (рослина) і под.

За ступенем зближення звукового оформлення морфемного складу розрізняють максимальні і мінімальні пароніми. До максимальних паронімів належать ті, які характеризуються великою спільність звучання, а іноді розрізняються лише якимось одним звуком: досвід — дослід, кленок—клинок, роман — романс, Анкара — Ангара, аналогічний — аналогійний. Мінімальними вважаються такі пароніми, ступінь близькості звучання яких менший: стан — становище, котедж — кортеж, тримати — підтримувати, комунальний — комуністичний. Мінімальні пароніми зближують паронімічну лексику з непаронімічною. Термін пароніми дехто поширює навіть на близькі значенням слова, що мають лише по одному спільному звуку (шило — швайка, шум — гам), а також на слова, в яких весь звуковий склад спільний, але розрізняються вони між собою наголосом (колос — колос). При такому розумінні паронімії вона втрачає межі з непаронімічною лексикою, зокрема з омографами.

За допомогою паронімів майстри художнього слова створюють потрібні рими, поетичні образи, надають вислову краси, співзвучності, наприклад. Широко використовується паронімія в народних приповідках,прислів'ях та інших фразеологічних виразах, як Хвесь тут увесь;Таць-тиць, аж то Гриць; Як овечка, не скаже ні словечка;Пішли наші їсти каші; Нащо ліпший клад, коли в дітках лад.