49. Сучасна українська синтаксична поетика. Конструкції експресивного синтаксису. Називний теми. Парцеляція. Лексичний повтор із синтаксичним поширенням.

Розпочинаючи з 60-х років, з’явився термін «експресивний синтаксис», хоча саме поняття експресивного синтаксису до цих пір постає нечітко визначеним і окресленим. Питання про експресивний синтаксис вперше сформулював Ш. Баллі, який вважав афективний фактор (експресивний) обов’язковим компонентом будь-якого висловлення. Особливість співвідношення інтелектуального та афективного рівнів висловлення Ш. Баллі і його послідовники бачили у тому, що афективний рівень є обов’язковим компонентом висловлення, поза яким останнє не існує. Р. Якобсон стверджував: «Так звана емотивна, або експресивна функція…має своєю метою пряме вираження відношення мовця до того, про що він говорить». Досить популярною є думка про те, що експресія за своїм виявом є значно ширшим поняттям, оскільки емоція в мові завжди експресивна, але експресивне не завжди емоційне. У переважній більшості випадків експресію тлумачать як семантичну категорію (визначальною для неї є функція впливу).

У сучасній українській літературній мові все більшого поширення набуває явище парцеляції, що полягає у виділенні відрізка речення в окрему самостійну частину, яка, однак, не пориває семантичного і структурного зв’язку з реченням.

Термін парцеляція на означення явища розчленування єдиної граматичної структури на частини одним з перших серед мовознавців застосував О. Ф. Єфремов.

Протягом останніх десятиліть в сучасній українській літературній мові явище парцеляції стало помітним у авторській мові, що дає можливість авторові по-новому висловити своє ставлення до дійсності. Досягається ця мета своєрідністю синтаксичної побудови речення.

Парцеляція виникає в усному розмовному мовленні, є нормою літературної мови й активно поширюється у різних її стилях, зберігаючи при цьому розмовну специфіку. Наприклад: Андрій почав гребти швидше і зліше. Проте весло не грало у воді й не трудило рук…

В широкому розумінні парцельована конструкція може складатися з двох і більше частин: основного висловлення та парцелятів. Основне висловлення завжди виступає як самостійне речення, парцеляти знаходяться у повній залежності від основного висловлення, як в змістовому відношенні так і за синтаксичною функцією носить характер додаткового повідомлення, яке вточнює чи розвиває основне висловлення. Парцелят відокремлюється від основного висловлення крапкою.

Парцеляцію не можна ототожнювати з приєднуванням. Основою їх розрізнення виступає врахування в синтаксичній структурі речення двох аспектів: динамічного і статичного.

Дослідник А.Загнітко у праці “ Теоретична граматика української мови” пропонує класифікувати парцеляти за типом парцельованої одиниці:

1. парцельована підрядна частина;

2. парцельовані декілька підрядних частин, об’єднаних в межах однієї конструкції;

3. парцельований член речення.