30.Творення дієприкметників

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду(форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни — -ач- (-яч-):

Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,

пала[ють] + юч(ий) → палаючий,

леж[ать] + ач(ий) → лежачий,

го[ять] + яч(ий) → гоячий.

При цьому подібні форми українській мові не властиві і вживаються, як правило, тоді, коли слово закріпилося як прикметник, наприклад діючий. В інших випадках використовується форма той, що... чи такий, що... .

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:

дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:

виконати + н(ий) → виконаний,

пошити + т(ий) → пошитий,

обговорювати + н(ий) → обговорюваний

бачити + ен(ий) → бачений.

Примітка

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-:

побачити + ен(ий) => побачений

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:

висловити + ен(ий) —> висловлений.

Від деяких дієслів утворюються пасивні дієприкметники і з суфіксом -т-, і з суфіксом -ен- (тоді голосний перед -ти- опускається):

загорнути -> загорнутий—> загорнений;

розколоти—> розколений.

Дієприкметники поділяються на активні та пасивні. Активні позначають ознаку діючої особи або предмета: Довго нестихаючий вітер -> Вітер, який довго не стихає. Значення пасивних дієприкметників полягає у вираженні ознаки предмета, на який спрямована дія: Пересипана сніжком вулиця.

1) Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу додаванням до неї суфіксів "-уч-, -юч-, -ач-, -яч-" і прикметникового закінчення "-ий-": несучий, дрижачий, оновлюючий, віючий.

2) Активні дієприкметники минулого часу творяться від інфінітивної основи за допомогою суфікса "-л-" і прикметникового закінчення: загоріти – загорілий хлопець. Нетиповим для української мови є активні дієприкметники минулого часу із суфіксом "-ш-": перемогти – перемігший. У літературній мові їм відповідають описові звороти: Той, який переміг. Видове протиставлення дієприкметників показують приклади: сивіюче волосся – посивіле волосся, в'янучі квіти – зів'ялі квіти.

3) Базою для творення пасивних дієприкметників виступають перехідні дієслова. Форми минулого часу творяться за допомогою суфіксів "-н-, -ен-, -т-". Суфікс "-т-" уживається тоді, коли дієслово має односкладовий корінь: бити – битий. В інших випадках – суфікс "-ен-", хоча інколи можливі паралельні форми: колоти – колотий/колений. Суфікс "-н-" вживається при творенні дієприкметників від дієслів недоконаного виду на "-ува-": зрошувати (rosit, kropit) – зрошуваний.

ТВОРЕННЯ ДІЄПРИСЛІВНИКІВ НЕДОКОНАНОГО І ДОКОНАНОГО ВИДУ. Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи дієслова теперішнього часу (3-ої особи множини) за допомогою суфіксів:

від І дієвідміни — -учи (-ючи),

від II дієвідміни – ачи (-ячи):

нес[уть]+учи –> несучи,

малю[ють] + ючи –> малюючи,

нос[ять] + ячи –> носячи,

стеж[ать] + ачи–> стежачи.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи неозначеної форми дієслова за допомогою суфіксів -ши (коли основа закінчується приголосним звуком) або -вши (коли у кінці основи є голосний звук): Прибіг[ти] + ши –> прибігши, Дописа[ти] + вши –> дописавши.

У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + учи –> змагаючись, задуматись + вши –> задумавшись.

Примітка У процесі утворення дієприслівників в основі дієслова може відбуватися чергування о/і: перемогти –> перемігши.

Творення і вживання дієприслівників. Дієприслівники доконаного виду творяться від основи інфінітива дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -вши, -ши: сказа(ти) — сказавши, побачи(ти) — побачивши, розцвісти) — розцвівши, перемог(ти) — перемігши.

Практично це робиться так: дієслово ставиться в чоловічому роді минулого часу й до нього додається -ши: подумав — подумавши, оглянув — оглянувши, підбіг — підбігши.

Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи, -ючи (від дієслів І дієвідміни) і -ачи, -ячи (від дієслів II дієвідміни): жив(уть) — живучи, розумі(ють) — розуміючи, бачать) — бачачи, сид(ять) — сидячи.

Практично це робиться так: дієслово ставиться в 3-й особі множини теперішнього часу і замість -ть додається -чи: ду-маю(ть) — думаючи, терпля(ть) — терплячи, гуркочу(ть) — гуркочучи, гуркотя(ть) — гуркотячи.

У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и: подумавши, розповівши, розповідаючи, кажучи.

Дієприслівники недоконаного виду треба відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному (знахідному) відмінку множини, які, на відміну від дієприслівників, відповідають на питання я к і? і мають закінчення -і: (що ро б л яч и?) сяючи і (які?) сяючі, (що р о б -л я ч и?) сидячи і (я к і?) сидячі. Наприклад, у реченні Десятки пРожекторів з валу вдарили промінням, засліплюючи наступаючі війська (О. Гончар) засліплюючи — дієприслівник, бо відпо-вІЦає на питання що роблячи?; наступаючі — дієприкметник, бо відповідає на питання які?

Дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії: Якщо не подумаєш, то й кілочка не затешеш. — Не подумавши, й кілочка не затешеш (Нар. творчість). Але в реченні Коли я проходив Ботанічним садом, мою увагу привернули рідкісні в нас деревця мигдалю цього зробити не можна, бо тут кожна дія стосується іншого діяча: проходив — я; привернули увагу — деревця. Інша річ, якби речення було побудоване так: Коли я проходив Ботанічним садом, я звернув увагу на деревця мигдалю — тоді в ньому можна було б використати дієприслівник: Проходячи Ботанічним садом, я звернув увагу на деревця мигдалю.

Другий член первинної дієслівної парадигми — дієприкметник — залежно від стану й часу утворюється або від основи теперішнього часу, або від основи інфінітива.

Від основи теперішнього часу утворюються активні дієприкметники теперішнього часу: працюю — працюючий, продукую — продукуючий, зеленію — зеленіючий. Формотворчим афіксом у всіх випадках виступає суфікс -уч-\-юч-(-уч-,-jуч) наступне відмінкове закінчення прикметника: -ий, -ого, -ому.., -а, -ої, -ій.., -е, -ого, -ому.., -і, -их, -им... і т. д. Напр.: «Цей простий звичай завівсь для неї [Олесі] комедією, дуже компрометуючою навіть її, не тільки господаря» (І. Нечуй-Левицький).

Від основи інфінітива утворюються активні дієприкметники минулого часу: згоріти.— згорілий, позеленіти — позеленілий, зжовкнути — зжовклий. Словотворчим афіксом у всіх випадках виступає суфікс -л-. Чергування голосних і приголосних, характерні для форм особових дієслів минулого часу, тут не дають про себе знати: замовкну-ти — замовк-л-ий, змок-ти (вмок-ну-ти)— змок-л-ий, отерп-ти (отерпну-ти)—отерп-л-ий і т. ін. Але в дієсловах, що мають в основі кінцеву приголосну /с/, вона, як і в особових дієсловах минулого часу, перед суфіксом -л- у більшості випадків зникає: згнис-ти — згни-л-ий, процвіс-ти — процві-л-ий. Винятками є дієприкметники пророс-л-ий, захряс-л-ий. Як і в активних дієприкметниках теперішнього часу, після формотворчого суфікса виступають відмінкові закінчення прикметника: позелені-л-ий, повелені-р-ого, по--зелені-л-ому і т. д. На периферії літературної мови перебувають перейняті з церковнослов'янської мови активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом -ущ-І-ющ-, -ащ-І-ящ, напр.: «— О, з вас добра господиня буде,— сказав поважним тоном Бабалуха, поглядаючи на Онисю як на свою будущу господиню» (І. Нечуй-Левицький);

«Слабий голос шепотом говорив: — Ненавидящих і обидя-щих нас прости, Господи человіколюбче» (Б. Лепкий); «Ми були там немрущі й неминущі» (О. Гончар). Зрідка в розмовній мові і художній літературі можна натрапити на активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -ш-/-вш-, напр.: «О де ви, літ минувших друзі» (Ю. Клен).

Від основи інфінітива утворюються й пасивні дієприкметники: написати — написаний, дерти — дертий, підвісити— підвішений. З утвореннями, в яких беруть участь суфікси пасивних дієприкметників -и- і -г-, все дуже просто: вони приєднуються до суфікса основи — матеріально вираженого або нульового — без ніяких ускладнень: дов~. ба-н-ий, надба-н-ий, обскуба-н-ий, обруба-н-ий, вдава-н-ий, понабива-н-ий, вжива-н-ий, карбова-н-ий, нашпигова-н-ий, педалізова-н-ий, зорганізова-н-ий, шампанізова-н-ий, за-пропонова-н-ий, . коронова-л-ий, коментова-н-ий, занедбу-ва-н-ий, спростовува-н-ий, розпереза-н-ий, обниза-н-ий, збовта-н-ий, розвінча-н-ий; зжа-т-ий, би-т-ий, обви-т-ий, опови-т-ий, зжи-т-ий, зали-т-ий, обми-т-ий, розпи-т-ий, відкри-т-ий, надши-т-ий, перегрі-т-ий, виполо-т-ий, обіпер-т-ий та ін. Що ж до суфікса -єн-, то при його приєднанні до основи відбуваються ті ж процеси, що й при утворенні форм 1-ї особи однини теперішнього часу: клас-ти-~ клад-ен-ий, крас-ти — крад-ен-ий, вес-ти — вед-ен-ий, за-рази-ти — зараж-ен-ий, відобраз-и-ти — відображ-ен-ий, спровад-и-ти — спровадж-ен-ий, глад-и-ти — гладж-ен-ий,

Пасивні дієприкметники утворюються звичайно від перехідних дієслів. Проте оскільки цей процес дуже активний, то трапляються випадки утворення пасивних дієприкметників і від неперехідних, навіть від зворотних дієслів, напр.: «Жінки... засльозеними від вітру очима окидають далеч та рештки станції:» (О. Гончар).

Дієприслівник — має дві форми: теперішнього і минулого часу. Перша утворюється від основи теперішнього часу (3-ї особи множини) за допомогою суфіксів –учи/-уючи// юючи, -ачи/-ячи: пиш-уть — пиш-учи, бач-ать — бач-ачи, робл-ять — робл-ячи, го-ять — го-ячи, струш-ують —стру-ш-уючи, працюють — прац-юючи (-учи, -ачи, -jачи, -уjучи, -'уjучи). Друга — від основи інфінітива за допомогою суфікса -щи/-вши. Суфікс -ши виступає після приголосної основи, варіант-вши—після голосної: спек-ти — спік-ши^ мог-ти — міг-ши, утек-ти — утік-ши, зберег-ти — зберіг-ши, писа-ти — писа-вши, написа-ти — написа-вши, роби-ти — роби-вши, зроби-ти — зроби-вши, струшува-ти — струшу-ва-вши, гої-ти — гої-вши, загої-ти — загої-вши, працювати — працюва-вши, попрацюва-ти. — попрацюва-вши.

Як свідчать попередні приклади, в дієприслівниках, утворюваних від основ на приголосну, відбувається чергування кореневих /о/ та /е/ з /і/. Якщо форма, утворювана від основ теперішнього часу, має лише недоконаний вид, то форма, утворювана від основи інфінітива, має обидві видові форми, хоч переважає форма доконаного виду.

Дієприслівник відбиває морфологічний ступінь адвербіалізації дієслова. Суть його полягає в тому, що адвербіалізовані в детермінантній позиції речення дієслова нівелюють свої закінчення, замінивши їх спеціальними словотворчими суфіксами дієприслівників — -учи, -ачи, -ши. Разом із втратою закінчення дієслова нейтралізується вся сукупність виражених ним граматичних категорій, зокрема категорій часу, способу та особи. Відповідно багатоформне дієслово перетворюється на одноформне незмінне і майже безкатегорійне прислівникове слово, у якому зберігається лише дві дієслівних категорії: морфолого-словотвірна категорія виду та семантико-синтаксична категорія валентності. Проте перша, як уже зазначалося, властива не тільки дієприслівникам, а й решті віддієслівних утворень, пор.: креслю — креслячи, креслив — кресливши, накреслив — накресливши, креслю — креслення, креслений, накреслив — накреслення, накреслений. Крім того, вона виражається за допомогою суфіксів та префіксів, а не закінчень, пор.: Студент робить записи, коли читає підручник —» Читаючи підручник, студент робить записи; Студент зробив записи, коли прочитав підручник -» Прочитавши підручник, студент зробив записи; Він наполегливо лікувався, бо боявся вдруге захворіти —» Боячись вдруге захворіти, він наполегливо лікувався; Він сказав правду, бо злякався загального осуду й недовіри —> Злякавшись загального осуду й недовіри, він сказав правду.

Дієприслівники (морфологічні прислівники) передають ті семантико-синтак-сичні відношення, якими пов'язувалася вихідна підрядна детермінантна (обставинна) частина з головною. Вони виражають здебільшого темпоральні семантнко-еннтаксичні відношення, вказуючи на одночасність, часову попередність та наступність, напр.: Купаючи, розмовляла Зо мною, литою (Т. Шевченко); Коріння, набравшись вологи з глибин землі, погнало соки стовбуром до кожної гілочки, до кожної бруньки (І. Цюпа); Улас відповів і сів за стіл, витираючи рукавом піт із чола.,, (Г. Тютюнник).

Дієприслівники виражають також інші значення обставинних прислівників, зокрема: а) причини, напр.: Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам'ять, він нарікав на себе (Г. Тютюнник); Обличчя натхненно розшарілося і, освітившись якимись новими думками, стало мовби тоншим, інтелектуальнішим, багатшим (О. Гончар); б) мети, напр.: Між них [мальв] втиснеться вітер-збитошник, гойдає нами, хапає їх за гнучкий стан, а бідне квіття соромливо вихоплюється від нього і головками стукає до вікон, взиваючи людей на поміч (Б. Лепкий); Улас гарячково рився в підручнику, шукаючи ті місця, де описуються значення цього терміна (Г. Тютюнник); в) допустовості, напр.: Маючи значно менші сили, Богун заманив Чарнецького в Монастирище (І. Лисенко).

Отже, дієприслівники — це віддієслівні прислівники двох ступенів адвербіалізації: морфологічного та семантичного. Основний тип становлять дієприслівники морфологічного ступеня адвербіалізації. Вони являють собою невідмінювані одиниці, оформлені за допомогою специфічного словотворчого суфікса, який, замінивши закінчення адвербіалізованого в детермінантній позиції дієслова, нейтралізував майже всі морфологічні дієслівні категорії, надавши адвербіалізованому дієприслівникові морфологічної прислівникової безкатегорійності. Винятком є категорія виду, що не показова для віднесення дієприслівника до класу дієслова й виражена словотворчими афіксами, і частково — семантнко-синтаксична категорія валентності, але в ній зредуковано основну дієслівну валентність — суб'єкта дії процесу або стану, що сприяє більшому уподібненню дієприслівників до прислівників, проте решта трансформованих з вихідного дієслова валентностей не забезпечує йому цілковитої прислівникової ізольованості.

Дієприслівники семантичного ступеня адвербіалізації не типові для сучасної української мови. У них повністю нівельовано здатність керувати залежними Іменниковими словами, внаслідок чого такі дієприслівники потрапляють у синтагматичний зв'язок з іншим дієсловом і стають виразниками ознаки ознаки.

Вторинні прийменники, співвідносні з адвербіалізованими віддієслівними формами: виключаючи, включаючи, зважаючи на, незважаючи на, напр.: «Тут [у Гарвардському університеті] понад усе дбають про долю вітчизняної науки, престиж диплома. Тому й намагаються дібрати талановиту молодь, незважаючи на її фінансові можливості» (Маршрутами історії).

Інші вторинні сполучники утворилися поєднанням деяких повнозначних слів з прийменниками, сполучниками та частками. Найчастіше поєднуються відмінкові форми займенника той або інші частини мови із сполучниками що, щоб та з прислівником як: тому що, через те що, для того щоб, задля того щоб, між тим як, тоді як, тим часом як, в той час як, з того часу як, у міру того як, після того як, до того як, подібно до того як, у силу того як, незважаючи на те що, перш ніж та ін. Такі вторинні сполучники називаються складеними.