Граматичні ознаки іменника

Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка.

Рід (чоловічий, жіночий чи середній) притаманний кож­ному іменникові в однині: столяр, орел, шлях; дівчина, пава, хмара; дитя, курча, небо.

В українській мові є іменники спільного роду, фактич­ний рід яких можна встановити тільки за змістом вислов­лювання в контексті. Ці іменники, позначаючи осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоло­вічого роду (професор, інженер, лікар, посол, лауреат) або формою граматичного жіночого роду (сирота, бідолаха, сіро­маха, нахаба, забіяка).

Рід незмінюваних іменників (це переважно запозичені слова) визначається в основному за їхнім лексичним зна­ченням. Наприклад, іменники – назви людей – мають рід відповідно до статі позначуваної особи (портьє, аташе, фазендейро, денді; мадам, міледі, фрау); назви тварин, птахів належать до чоловічого роду (нанду, поні, гну, шимпанзе, фламінго). Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматичного роду означуваної ними загаль­ної назви (співвідношення роду – виду): озеро Онтаріо, ріка Міссісіпі.

Число - морфологічна категорія, яка виявляється у протиставленні значень однини і множини. Більшість імен­ників, змінюючись за числами, мають форми однини і мно­жини: дерево - дерева, думка - думки, воїн - воїни. Проте існують іменники, які вживаються тільки в однині чи мно­жині.

До першої групи належать збірні іменники: людство, кіннота, картоплиння, малеча; частина іменників із речо­винним значенням: масло, кисень, золото; назви абстракт­них понять: молодість, сум, радість, гордість; більшість власних назв: Київ, Дніпро, Полтавщина; Петро, Охріменко, Михайлишин. Інколи від названих іменників може утворюватися форма множини, але при цьому відбуваєть­ся зміщення в лексичному значенні. Зокрема через форму множини конкретне протиставляється більш загальному: мед (взагалі) – меди (різні сорти меду), жаль (взагалі) – жалі (чиїсь, хтось жалкує). Форма множини, утворена від прізвищ, позначає сукупність людей, пов’язаних родинни­ми стосунками: Король - Королі (родина Королів).

Тільки форму множини мають іменники роковини, огля­дини, розкопки, шори, криси (капелюха), дріжджі, зарості, злигодні, сіни, двері, ножиці, гроші, солодощі, пахощі, радощі, гордощі; Лубни, Прилуки, Суми, Черкаси, Чернівці та ін.

Відмінок - одна з найважливіших морфологічних ка­тегорій іменника. Зміна іменника за відмінками дає мож­ливість йому поєднуватися в реченні з іншими словами. Сучасна українська мова має сім відмінків: називний, ро­довий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Серед них виділяють відмінки прямі, у формі яких імен­ник у реченні не залежить від інших слів, і непрямі, які виражають синтаксичну залежність іменника. До прямих належать називний і кличний відмінки, решта відмінків є непрямими. Іменники у формах прямих відмінків завжди вживаються без прийменників; у формі місцевого завжди присутній прийменник; родовий, давальний, знахідний та орудний відмінки можуть вживатися як із прийменником, так і без нього.

У реченні іменник може виконувати різні синтаксичні функції. Найчастіше це роль головного члена речення – підмета: У темряві далеко десь гукали люди, жалібно гав­кали собаки і шуміла й лящала негода (О. Довженко) або другорядного члена речення – додатка: Пройду я світ від півдня до півночі, / Своїм човном схвилюю всі моря, / Здобуду світ, корону, перли, славу, / І все для тебе, донько Ярослава, / Лиш покохай мене, моя зоря! (І. Кочерга).

Імен­ник може бути іменною частиною складеного присудка: Праця людини - окраса і слава. Праця людини - без­смертя Ті! (В. Симоненко);

Полковий писар - це велика персона (І. Кочерга).

Інколи іменник може виконувати функції неузгодженого означення: Навздогін за нею із хати понісся жалібний писк дитини (П. Панч) або обста­вини: Я жив колись в простому курені / Над озером з ясними берегами (О. Ольжич).

Однинні та множинні іменники

Однинні іменники – іменники, що вживаються лише в однині, називають предмети, що існують лише в однині і не сполучаються з кількісними числівниками.

Семантичні групи однинних іменників:

1. Абстрактні іменники (любов)

2. Збірні іменники (дітвора)

3. Речовинні іменники (вода, кисень, пісок)

4. Власні назви (Дніпро, Євген)

Однинні іменники мають множину, коли:

1. Набувають відмінку конкретності

2. Означають більшу кількість чи інтенсивність чогось

3. Іменник набуває термінологічного значення

4. Вказує на сорт, вид речовини (підземні води)

5. Іменник набуває узагальненого значення (донжуани)

Множинні іменники – іменники, що вживаються лише в множині, називають предмети, що існують лише в множині (часто це парні за будовою предмети), поєднуються з неозначено-кількісними числівниками, інколи – зі збірними.

Семантичні групи множинних іменників:

1. Назва одягу, взуття

2. Назви будівлі, споруд

3. Назви знарядь праці (ножиці)

4. Назви предметів особливого користування (окуляри)

5. Назви частин людського тіла (вуста, стегна)

6. Назви маси, продуктів харчування (консерви)

7. Назви залишків речовини (об'їдки)

8. Назви ігор (шахи)

9. Назви обрядів, подій (заручини)

10. Назви часових понять (будні)

11. Назви дій з відтінком тривалості (вибори)

12. Назви емоцій, почуттів (радощі)

13. Деякі географічні назви (Альпи)

14. Назви деяких інших предметів (кошти)

Поділ іменників на відміни

Усі змінювані іменники залежно від їх роду та закін­чень у називному відмінку однини поділяються на чоти­ри відміни.

І ВІДМІНА

До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічо­го і спільного роду, що в називному відмінку однини ма­ють закінчення -а, -я; хмара, мова, суша, рілля, надія, Ма­рія, Олекса, Ілля, староста, сирота, розбишака, бідолаха.

У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м’я­ку і мішану.

До твердої групи належать іменники з основою на твер­дий приголосний (крім шиплячих): борозна, кобза, пора­да, химера, пара, копа, сваха, панна, Ольга, Микита, Людо-та, вереда, плакса, каліка, зануда, нечупара.

До м’якої групи належать іменники з основою на м’я­кий приголосний: скриня, кав’ярня, зброя, дзвіниця, грибниця, богиня, красуня, господиня, молодиця, Марія, Вікторія, піво­нія, змія, шия, Ілля, суддя, кровопивця, братовбивця, капри­зуля, здоровуля, розмазня.

До мішаної групи належать іменники з основою на ши­плячий приголосний: огорожа, калюжа, пожежа, сторожа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, туша, калоша, товща, паща, теща, вельможа, листоноша, міхоноша, свято­ша, потороча.

II ВІДМІНА

До цієї відміни належать:

а)   іменники чоловічого роду без закінчення (з основою на приголосний) і з закінченням -о в називному відмінку однини: рік, голуб, поріг, в’яз, коровай, зброяр, красень, Мак­сим, Степан; дядько, батько, тато, Павло, неньо;

б)    іменники середнього роду з закінченнями -о, -є, -я в називному відмінку однини (крім тих, у яких при відміню­ванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн-): плече, водоймище, пекло, чорнило, лігво, лукавство, дівчатко, поголів’я, терпіння.

Серед іменників II відміни теж виділяють три групи: тверду, м’яку і мішану. Цей розподіл докладно висвітле­но в «Українському правописі»:

1. Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; бать­ко, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вй-хор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж на­лежать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називно­му відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного по­ходження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголоше­ними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер, папір, су­венір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, калам­бур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.

Середній рід

До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

2. М’яка група

Чоловічий рід

До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наго­лос на корені: бондар - бондаря, козир - козиря, лікар - лікаря, писар - писаря, а також іменники, у яких при від­мінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: бук­вар - букваря, вівчар - вівчаря, друкар - друкаря, інвен­тар - інвентаря, календар - календаря, кобзар - коб­заря, пролетар - пролетаря, секретар - секретаря, шах­тар - шахтаря; гузир - гузиря, проводир - проводиря, пухир - пухиря та ін.

Середній рід

До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченням -є та -я (без суфіксів -єн-, -ят- при відміню­ванні й переважно з подовженням кінцевого приголосно­го основи): горе, місце, море, поле, життя, завдання, збіжжя, здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я.

3. Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи:сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закін­чення:вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.вантаж, дощ,сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закін­чення: вугляр - вугляра, каменяр - каменяра, пісняр - пісняра, скляр - скляра, тесляр - тесляра, школяр - школяра.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середнього роду з закінченням -є при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

III ВІДМІНА

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням: паморозь, сув’язь, глибочінь, зелень, подорож, нехворощ, розкіш, глуш, здобич, далеч, північ, кров, любов, а також іменник мати.

IV ВІДМІНА

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача, вов­ча, зайча, курча, дитинча, дівча, пташа, лоша, пастуша, маля, янголя, соколя, ягня, левеня, козеня, чаєня, лелеченя, рученя, ноженя, бровеня, плем’я, тім’я, сім’я, вим’я, ім’я.