Т.4.:Розвиток кар’єри в організації

1. Типи, етапи і цілі кар’єри

Кар’єра – це успішне просування в службовій, науковій чи виробничій діяльності в досягненні більш високого статусу влади, матеріальних цінностей, слави.

Кар’єра – це суб’єктивне усвідомлення позиції і поведінки в сфері трудової діяльності, пов’язаної з посадовим чи професійним підвищенням протягом трудового життя людини.

Кар’єра- це не тільки просування на роботі, але і в житті людини поза робочим місцем, має значний вплив на кар’єру.

Виділять два типи кар’єри:

• Професійна (конкретний працівник в процесі трудової діяльності проходить різні стадії розвитку. Професійна кар’єра може проходити по напрямку спеціалізації, тобто поглиблення в одній сфері, обраній на початку професійного шляху, або у напрямку транс професіоналізації (оволодіння іншими сверами діяльності));

• Внутрішньо-організаційна (траєкторія руху персоналу в організації, яка проходить за наступними напрямками:

1. Вертикальний (в одній сфері діяльності)

2. Горизонтальний (просування в іншу функціональну сферу діяльності)

3. Центро-стрімкий (просування, наближене до ядра керівництва, участь у прийнятті рішень)

Виділяють наступні етапи кар’єри:

1. Підготовчий (до 25 років) – пов’язаний з отриманням середньої та вищої освіти

2. Адаптаційний (25-30 років) – період освоєння здобутої професії, набуття досвіду, навиків

3. Просування (30-45 років) – процес росту, просування по службі, зростання потреби в самоствердженні

4. Збереження (45-60 років) – характеризується діями закріплення досягнутих результатів, наступає найвищий рівень удосконалення кваліфікації, знань, умінь, досвіду

5. Завершальний (60 років і більше) – пошук заміни, передача знань, умінь, підготовка до виходу на пенсію

Успіх кар’єри залежить від ряду чинників:

• Випадок, який дав людині шанс

• Реальний підхід до вибору

• Можливості, що створені в сім’ї

• Добре знання своїх сильних та слабких сторін

• Чітке планування

Цілі кар’єри проявляються у потребі, для задоволення якої людина хотіла б мати конкретну роботу, зайняти визначений щабель на ієрархічній драбині посад.

Цілі кар’єри змінюються як з віком, так і по мірі того, як змінюється людина з підвищенням кваліфікації і місця роботи.

Т 5: Адаптація персоналу

1. Поняття і види адаптації

Наймаючись на роботу в ту чи іншу організацію людина має певні цілі, потреби, норми поведінки, відповідно до яких вона ставить вимоги до організації, умов праці та мотивації, у зв’язку з цим виникає необхідність процесу адаптації.

Адаптація– взаємне пристосування працівника і умов організації, що базується на поступовому освоєнні нових професійних, соціальних та організаційних умов праці.

Адаптація буде успішною, коли норми і цінності колективу стануть нормами і цінностями окремого працівника і чим швидше він їх прийме і визначить свою соціальну роль у колективі.

Виділяють наступні види адаптації:

• Первинна (пристосування молодих співробітників, які не мали досвіду професійної роботи – випускники середніх та вищих навчальних закладів);

• Вторинна (пристосування працівників при переході на нові робочі місця, посади, організації).

Вторинна адаптація розглядається з різних позицій і кожна має свій об’єкт, завдання, показники ефективності:

1. Психофізіологічна адаптація (пристосування людини до нових фізичних і психологічних навантажень, фізіологічних умов праці. Об’єктом даної адаптації є умови праці, які визначають комплекс факторів виробничого середовища, що суттєво впливають на самопочуття, настрій, працездатність працівника, а при тривалій дії на них – на стан здоров’я, що виражається у професійних захворюваннях, травматизмі, втомі);

2. Професійна адаптація (повне і успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту і характеризації, його умов і організації. Вона виражається у певній мірі на певному рівні оволодіння професійними знаннями, навичками і вміннями у відповідності характеру працівника, характеру професії у формуванні професійно-необхідних якостей особи у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії. Професійна адаптація передбачає постійне вдосконалення трудових здібностей (умінь, знань));

3. Соціально-психологічна адаптація ( пристосування людини відносно нового для неї соціуму (колективу), його традицій і неписаних норм, до стилю роботи керівника, тобто це введення особи в колектив як рівноправної, прийнятої всіма його елементами у систему взаємовідносин колективу з традиціями, ціннісними орієнтаціями, пристосування особи до соціального оточення в колективі. Соціально-психологічна адаптація ділиться на наступні етапи:

• Початковий (зовнішня переорієнтація, коли працівник не визнає ціннісних орієнтацій даного колективу);

• Особистість і колектив взаємно визнають систему еталонів поведінки один одного, але не змінюють свої позиції;

• Особистість приймає систему цінностей колективу, який теж під її впливом змінює свої позиції;

• Заключний (особистість повністю внутрішньо приймає ціннісні орієнтації, норми колективу та цілком перебудовує свою психологію і поведінку. Цей етап не зовсім бажаний, так як особистість втрачає свою цілісність.

4. Організаційна адаптація (засвоєння ролі та соціального статуту робочого місця та підрозділу в загальній оргструктурі, розуміння особливості організаційного механізму управління організацією).

Умови успішної адаптації:

1. Якісний рівень роботи з питань профорієнтації потенційних робіт

2. Об’єктивність ділової оцінки персоналу

3. Престиж і привабливість професії, роботи за спеціальністю в цій організації

4. Особливості організації праці, які б реалізували потреби працівника

5. Гнучкість системи навчання персоналу на підприємстві

6. Особливості соціально-психологічного клімату, що склався в колективі

7. Особисті якості працівника, пов’язані з його віком, сімейним становищем, характером.