1.12. Черепно-мозкова травма.

Обстеження хворих. При огляді хворого із травмою голови, насамперед звертають увагу на стан свідомості, ритм, глибину й характер дихання, частоту й наповнення пульсу. Уважно оглядають вуха й ніс потерпілого, щоб установити, чи немає виділення крові або ліквору. Відзначають наявність ран, саден, набряку обличчя, повік, синців. При ушкодженні м’яких тканин черепа можливі відслоєння шкіри з підшкірною основою й утворення ран з нерівними краями. При попаданні довгого волосся у механізми, що рухаються, можуть виникати скальповані рани з відторгненням великих ділянок шкіри. При рубаних ранах нерідко ушкодження кісток і вмісту черепа. При закритому переломі склепіння черепа іноді прощупується вдавления кісток. Діагноз уточнюють у стаціонарі за допомогою рентгенографії.

Перелом основи черепа дає більш чітку симптоматику: кровотеча й лікворея з носа, вух, набряк повік, ригідність потиличних м'язів (її перевіряють, обережно нахиляючи голову хворого: при наявності ригідності це зробити не вдається). Синці навколо очей (симптом окулярів) розвивається на 2-3 добу. Якщо вони з'являються відразу після травми, це свідчить про ушкодження м'яких тканин області очних ямок. Звичайно при травмі черепа на перший план виступають загальмозкові симптоми, характерні для струсу головного мозку: втрата свідомості, амнезія після його відновлення, головний біль, запаморочення, нудота, блювота, шум у вухах, двоїння в очах, світлобоязнь.

При забитті мозку, вдавлених переломах склепіння черепу, внутрічерепних гематомах з'являються вогнищеві симптоми: розлади зору, слуху, парези й паралічі. При внутрішньо черепних гематомах вони розвиваються не відразу після травми, а через кілька годин або навіть діб; протягом цього «світлого проміжку» стан хворого може бути задовільним. Тому хворого треба доставити в стаціонар навіть у випадку уявного благополуччя.

При здавленні мозку виникають скарги хворого на посилення головного болю, появу блювання; наростає брадикардія, анізокорія (асиметрія зіниць), асиметрія АТ при вимірі на обох руках. Найнебезпечніші симптоми – судороги, порушення ковтання.

При важкій травмі голови потерпілий перебуває в коматозному стані, зіниці звужені, пульс напружений і уповільнений, часто – розлади дихання, зниження або відсутність кашльового рефлексу, западання язика, скупчення в порожнині рота і зіва крові, слизу, блювотних мас.

При ушкодженні стовбура мозку можлива гіпертермія.

У дітей при травмі голови не завжди вдається встановити факт втрати свідомості. Діагноз ставлять на підставі скарг на головний біль, сонливість дитини, блювоту. У дітей рідко трапляються внутрішньо черепні гематоми, але часто спостерігається набряк мозку й судорожний синдром.

Перша та долікарняна допомога. Після обстеження хворого із травмою голови необхідно негайно госпіталізувати в стаціонар. Перед транспортуванням вводять анальгетики, в/венно – 40% розчин глюкози, 25% розчин магнію сульфату для боротьби з набряком мозку. Небажане застосування наркотичних анальгетиків, тому що вони пригнічують дихання. При судорогах уводять аміназин, ГОМК, дроперидол; протипоказана дача кисню.

На рани накладають асептичні пов'язки. При кровотечі або ліквореї з носа або вух, не можна робити тампонаду, тому що це може привести до підвищення внутрішньо черепного тиску й здавленню мозку, а також до проникнення інфекції в порожнину черепа. На голову варто покласти міхур з льодом або поліетиленовий мішечок з льодом або холодною водою. Для фіксації голови використовують шину Єланського, гумове коло або круговий валик з підручних засобів. При сильній кровотечі з ран голови й обличчя можливо застосування притиснення сонної артерії з ураженої сторони голови або накладення джгута по способу Мікулича. Накладається металева шина зі здорової сторони голови й шиї для захисту судинно-нервового пучка від здавлення. Потім, підклавши на сонну артерію ватно-марлевий валик, накладають гумовий джгут навколо шиї і шини. Якщо відсутня шина, то замість неї використовують руку хворого. Потім підписують і закріплюють записку, де вказують час накладення джгута.

При порушенні дихання, залежно від причини, вводять воздуховід, аспіруют із порожнини рота та зіва слиз, блювотні маси, видаляють згустки крові, сторонні предмети, проводять інтубацію трахеї, ШВЛ.

Транспортують хворих на носилках, дітей молодшого віку під час перевезення іноді тримають на руках. Потерпілих у коматозному стані з порушенням подиху, блювотою, кровотечами з рота й носа транспортують у положенні на боці або животі. Хворим, що перебувають в несвідомому стані перед транспортуванням треба випустити сечу катетером.