1.11. Травматичний шок.

Обстеження хворих. Під шоком мається на увазі розвиток важких розладів кровообігу, дихання, центральної нервової системи, обмінних процесів у відповідь на надзвичайний подразник: травму, опік, крововтрату. Найчастіше зустрічається травматичний шок. Він розвивається при травмах грудей, живота, голови, хребта, стегна, комбінованих ушкодженнях. Розвиток шоку поділяють на дві фази: еректильну й торпідну. Еректильна фаза короткочасна, характеризується занепокоєнням хворого, збудженням, нестійким пульсом, незначним підвищенням артеріального тиску, чим довша еректильна фаза й різкіше збудження у потерпілого, тим важче протікає торпідна фаза шоку. Вона характеризується загальмованістю хворого, порушенням свідомості, кровообігу, дихання, обмінних процесів. І ступінь торпідної фази розвивається при ушкодженнях середньої тяжкості. Для неї характерні блідість шкіри, м'язове тремтіння, тахіпноє до 20-25 за хвилину, тахікардія до 100 поштовхів за хвилину , зниження систолічного АТ до 100-90 мм рт. ст. Хворий загальмований, із важкістю й запізненням відповідає на питання.

ІІ ступінь шоку буває при важких і поєднаних, комбінованих ушкодженнях. Стан хворого тяжкий, різка блідість, млявість, реакції вповільнені, мова тиха, погляд спрямований вдалину, виражений ціаноз губ, нігтів; пульс до 120-130 пошт. за хвилину, слабкого наповнення, сист. АТ 90-70 мм рт.ст, температура тіла знижена, шкіра холодна, холодний липкий піт. ІІІ ступінь шоку спостерігається при найважчих множинних ушкодженнях і характеризується різко вираженими порушеннями кровообігу: пульс нитковидний, сист. АТ 70-50 мм рт.ст, діастолічний частіше не визначається, різко виражений ціаноз, на питання потерпілий не відповідає. IV ступінь шоку характеризується термінальним станом хворого, коли відсутні дихання, кровообіг, різке пригнічення ЦНС. У важкому шоці при ненаданні естренної допомоги наступає смерть. У стаціонарі для діагностики шоку використовують вимір ЦВТ, він знижується раніше, ніж АТ; також вимір погодинного діурезу.

Клініка геморагічного та опікового шоку близька до описаної.

Перша та долікарняна допомога. Необхідно надавати допомогу постраждалим не очікуючи розвитку картини важкого шоку. На місці події виконують тимчасову зупинку кровотечі, фіксацію переломів кісток шинами, знеболювання. За показниками, відразу після зупинки кровотечі, проводять реанімаційні заходи. Для знеболювання вводять 50% розчин анальгіну, трамадол, кетанов, стадол, промедол, дроперидол. При травмах живота бажано знеболювати закисом азоту; ін'єкційні методи знеболювання не застосовують, вони змазують клінічну картину травми. При переломах проводять новокаїнові блокади, при цьому одяг із травмованого не знімають, а розрізають у місцях проведення маніпуляцій. З першою нагодою починають проводити інфузійну терапію в периферичні 1-2 вени : сольові розчини (0,9% розчин NaCl, розчин Рінгера), реологічні (рефортан, желатиноль, реополиглюкин), 5% розчин натрія гідрокарбонату, розчин глюкози, вітаміни, кокарбоксилазу, преднізолон. Для боротьби зі спазмом периферичних судин уводять спазмолітичні засоби. На голову кладуть міхур з льодом для зменшення потреби мозку в кисні. Для профілактики інфекційних ускладнень уводять антибіотики широкого спектра дії. Проводять екстрену госпіталізацію в стаціонар травматологічного або хірургічного профілю. Транспортування проводять обережно на носилках.