
- •Практичні навички для підсумкового модульного контролю з модулю 2
- •1. Оцінка стану важкості хворого та надання невідкладної допомоги у разі:
- •1.1. Гострої крововтрати, масивної кровотечі.
- •1.2. Перелом хребта ( ускладненого і неускладненого ).
- •1.4. Переломи трубчастих кісток.
- •Новокаїнова блокада місця перелому
- •1.7. Вивихи плеча та стегна.
- •1.8. Термічні опіки.
- •1.9. Обмороження
- •1.10. Ураження електрострумом.
- •1.11. Травматичний шок.
- •1.12. Черепно-мозкова травма.
- •2. Транспортування травматологічних хворих з переломами таза, стегнової кістки, ребер, хребта.
- •2.1. Транспортування хворих з ушкодженням хребта.
- •3. Обробка рук одним із запропонованих сучасних методів.
- •3.1 Миття та антисептика рук. Звичайне миття рук.
- •3.2. Гігієнічна дезинфекція.
- •3.3. Хірургічна дезінфекція ( антисептика) рук
- •4. Підготовка операційного поля
- •5. Одягнути стерильний халат та гумові рукавички на себе та правильно подати стерильний операційний одяг лікареві.
- •Послідовність дій при використанні стерильних рукавичок
- •Лапароцентез
- •Ампутація кінцівки
- •7. Техніка виконання перев’язки хворому з чистою (операційною раною)
- •Лікування газової гангрени комплексне
- •8. Техніка знімання швів.
- •9. Провести профілактику правця.
- •10. Визначення груп крові і резус-фактору.
- •11. Визначення індивідуальної і резус сумісністі крові
- •12. Макроскопічна оцінка доброякісності крові
- •13. Тимчасова зупинка кровотечі методом пальцьового притиснення артерії.
- •14. Тимчасова зупинка кровотечі за допомогою кровозупинного джгута.
- •15. „Трійний прийом „за Сафарі . Виведення нижньої щелепи.
- •16. Проведення закритого масажу серця та штучної вентиляції легень „рот до рота”, „рот в ніс”.
- •Надання допомоги дорослому потерпілому
- •Надання допомоги дитині
- •18. Транспортна іммобілізація верхніх та нижніх кінцівок.
- •20. Накладання пов’язок:
1.7. Вивихи плеча та стегна.
Вивихом ( Іихасіо ) називається зміщення суглобових поверхонь однієї або декількох кісток з порушенням їх нормального анатомічного взаєморозміщення і цілісності капсульно-зв'язкового апарату суглоба. Умовно вважають вивихнутою кістку, яка розташована дистальніше від суглоба.
Травматичний вивих виникає під впливом механічного ушкодження і супроводжується розривом суглобової капсули та зв’язок.
Діагностика. Алгоритм діагностики включає виявлення наступних симптомів:
- травма в анамнезі;
- локальний біль;
- деформація суглоба;
- примушене характерне для кожного виду вивиху положення кінцівки;
- зміна направлення в вісі кінцівки по відношенню до проксимальних точок;
- зміна відносної довжини кінцівки (вкорочення, рідше, збільшення довжини);
- відсутність активних рухів різке обмеження пасивних рухів у суглобі;
- симптом „пружинячий опір”.
Диференціальну діагностику проводять з пошкодженням зв’язок, переломами та внутрішньо суглобовими переломами. До госпітальна допомога включає знеболювання анальгетиками та іммобілізація травмованої кінцівки у тому положенні, в якому вона знаходиться. Спроби вправлення вивиху до встановлення діагнозу недопустимі і можуть привести до погіршення та ускладнення пошкодження.
В тому випадку, коли суглобові поверхні зовсім не дотикаються, вивихи називаються повними, коли ж зберігається частковий контакт між ними, то говорять про неповні вивихи, або підвивихи. Найчастіше вивихи виникають у плечовому і кульшовому суглобах (мал. 4, мал.5 ).
Мал. 4 .Вивих плечового суглоба. Мал.5. Вивих кульшового суглоба
Розрізняють такі види вивихів:
1) травматичні — внаслідок травми;
2) патологічні — при захворюваннях, пов'язаних із руйнуванням зв'язкового апарату і суглобових кінців кісток, наприклад, при пухлинах, запальних процесах;
3) вроджені;
4) звичні - при великому розтягуванні зв'язкового апарату, що часто виникає після неправильного лікування травматичних вивихів;
5) застарілі — своєчасно не вправлені.
При наданні першої допомоги потерпілому перш за все необхідно провести іммобілізацію ушкодженої кінцівки. З метою зменшення болю до ділянки вивиху прикладають міхур з льодом або холодною водою, вводять анальгетики, після чого хворого терміново доставляють в лікувальний заклад.
1.8. Термічні опіки.
Перша та долікарняна допомога. Запорука успіху при наданні першої допомоги й транспортуванню опечених – це правильна організація та повноцінне лікувально-евакуаційне забезпечення. Перша допомога повинна бути надана на місці нещасного випадку. Спочатку треба ліквідувати дію термічного фактора тому, що пошкоджуючи дія продовжується і після ліквідації безпосереднього його впливу. Треба швидко зняти з потерпілого палаючу та тліючу одежу. Рекомендується відразу після гасіння полум’я чи усунення дії іншого термічного фактора швидко охолоджувати опечені ділянки тіла прохолодною проточною водою (близько 15°С) протягом 10-15 хвилин, або, при відсутності води, охолоджувати кріопакетами, міхурами із льодом поверх пов'язок на ранах. Але треба пам'ятати, що у дітей та літніх людей досить швидко може розвинутися гіпотермія, тому не слід довго проводити охолоджування. Потім закрити опечені ділянки стерильним перев’язувальним матеріалом, а при його відсутності – чистою бавовняною тканиною. Не можна змащувати опіки жирною маззю, спиртовим розчином йоду, бриліантового зеленого, присипати присипками. Хворого треба зігріти – напоїти чаєм, а при спразі дають мінеральну воду, розчин ре гідрону в достатній кількості. Вводять обезболюючі засоби, а літнім постраждалим – також серцеві препарати. При наданні долікарняної медичної допомоги вводять знеболюючі препарати, що не пригнічують дихання (стадол, трамадол, анальгін в сполученні з антигістамінними засобами); проводять оксигенотерапію (обов’язково при отруєнні чадним газом та опіку дихальних шляхів). Інфузійну терапію починають введенням збалансованих сольових розчинів, по можливості, якомога раніше на місці отримання опіків або під час транспортування до лікарні. Поширені опіки (від 10% загальної поверхні тіла у дорослих та 5-8% - у дітей) обов’язково треба госпіталізувати до комбустіологічного стаціонару або хірургічного.