14. Тимчасова зупинка кровотечі за допомогою кровозупинного джгута.

Техніка накладання джута:

Проксимальніше кривавої рани циркулярно накладають бинт чи рушник. Гумовий бинт накладають на рушник, перед цим кінцівка повинна бути піднята для відтоку венозної крові. Накладання повинно бути достатньо сильним, але таким, що не пошкоджує нервові стовбури.

Якщо необхідно довше тримати джгут, його знімають і перекладають вище місця попереднього знаходження.

Ускладнення: ішемія кінцівки при накладанні джгута більше вказаних термінів експозиції.

Правила накладання джгута:

- перед накладанням джгута кінцівку припіднімають,

- джут накладають максимально близько від місця пошкодження,

- під джгут слід помістити м’яку прокладку, щоб попередити защемлення шкіри,

- кровотеча повинна зупинитися першим же натягнутим туром джгута, наступні тури слід накладати за спіраллю у проксимальному напрямку один на другий, а потім фіксувати спеціальною застібкою,

- небажано недостатньо затягнути джгут, що приводе до посиленої кровотечі з рани, так значне здавлювання травмує м’які тканини та може призводить до некрозу

- джгут повинен бути видним та добре закріплений,

- експозиція влітку не більше 1,5 годин, взимку – не більше 30 хвилин, кожні 30 хвилин треба робити послаблення на 3-5 хвилин.

15. „Трійний прийом „за Сафарі . Виведення нижньої щелепи.

Язик, м’яке небо, надгортанник являються перешкодою для проходження повітря в трахею.

При коматозних станах, коли голова схиляється допереду, розслаблені м’язи язика та шиї не дають змоги підняти корінь язика над задньою стінкою глотки. Для утримання язика в правильному положенні, необхідно виконати міроприємства, які визначаються , як “трійний прийом”.

“Трійний прийом” по забезпеченню прохідності дихальних шляхів:

1. закидання голови максимально дозаду.

2. зміщення нижньої щелепи допереду

3. відкривання рота.

І. Закидання голови виконують, стоячи на колінах збоку від потерпілого якого поміщають в горизонтальному положенні на тверду рівну поверхню, (якщо хворий знаходиться на м’якій поверхні), то необхідно під грудну клітку положити твердий щит.

Одна рука реаніматора (однойменна тій половині тіла, у якої розташувався рятівник) підводиться під шию потерпілого, а друга – розміщується на лобі, після чого виконуються сполучені рухи обох рук, розгинаючи голову та відгинаючи її дозаду. Необхідно під шию та плечі підкласти валик (простиня, рушник, звернуті в тугий валик).

При травмі голови, шийного відділу хребта необхідно голову, шию та грудну клітку утримувати в одній площині, щоб не нанести додаткову травму мозку.

ІІ. Зміщення (висунення) нижньої щелепи.

Стоячи ззаду від потерпілого, підхвачують висхідну гілку нижньої щелепи вказівним, середнім та безіменним пальцями обох рук, великі пальці при цьому впираються в підборіддя. Нижню щелепу виводять вперед настільки, що верхні та нижні зуби розміщуються в одній площині. Процедура ця болюча та дозволяє ще раз оцінити глибину коматозного стану хворого.

ІІІ. Відкривання рота можна виконати декількома способами:

а) за допомогою перехрещених пальців. Реаніматор розташовується біля головного кінця збоку, вводячи вказівний палець у кут рота потерпілого та надавлює в напрямку: проти розташованих верхніх зубів. Рядом з вказівним пальцем розміщують великий палець, який проштовхують в напрямку до верхніх зубів та швидко відкривають рота.

б) прийом палець за зубами

Вказівний палець вводять між щокою та зубами і вклинюють кінчик за останній корінний зуб.

в). Прийом підйому язика та щелепи

Вводять великий палець до рота та глотки хворого і одночасно його кінчиком піднімають корінь язика. Другими пальцями захвачують нижню щелепу в ділянці підборіддя та видвигають допереду.