
- •1.Страхування як особливий вид підприємницької діяльності і перспективи його розвитку в Україні та світі.
- •2. Товариства взаємного страхування: переваги та перспективи розвитку в Україні.
- •3.Управління процесом створення та реєстрації страхових організацій.
- •4.Зміст пакету необхідних документів, які подаються для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності, порядок їх подання та розгляду.
- •5.Вимоги до провадження страхової діяльності
- •6. Акціонерна форма страхових товариств, її переваги та перспективи розвитку.
- •7.Зміст і функції страхового менеджменту
- •8. Сутність та складові ресурсного потенціалу страхової організації.
- •9. Управління вартістю страхової компанії.
- •11.Лінійна структура організації управління страховиком, її переваги та недоліки.
- •12.Лінійно-функціональна структура управління як найбільш розповсюджена в страхуванні.
- •13.Лінійно-штабна структура управління страховою організацією, її переваги й недоліки.
- •14.Дивізіональна структура управління страховою організацією, її переваги й недоліки.
- •15.Характеристика систем організації роботи страхових компаній з філіями.
- •16.Форми матеріального та морального заохочення персоналу страхових організацій.
- •17.Виконавчі органи управління страховою організацією та їх функції.
- •18.Ліга страхових організацій України та інші об’єднання страховиків, їх роль в управлінні страховою справою.
- •19.Об’єднання страховиків та їх роль в організації діяльності страхових організацій.
- •20.Функції й роль Держфінпослуг у забезпеченні нагляду за страховою діяльністю.
- •21. Стратегічний менеджмент, його структура й зміст основних елементів та етапів у страхуванні.
- •22. Стратегія страхової організації як генеральна програма дій.
- •24. Процес розробки стратегії страхової організації.
- •23. Сутність стратегії страхової організації та її види.
- •25. Визначення місії, цілей та завдань страховика.
- •26. Бізнес-план: структура та характеристика його окремих розділів.
- •27. Порядок опрацювання, розгляду й затвердження бізнес-плану.
- •28. Особливості бюджетування в страхових організаціях.
- •29. Комунікації в сучасній страховій організації: сутність, елементи й етапи комунікаційного процесу.
- •30. Роль страхової статистики та бухгалтерського обліку в інформаційному забезпеченні управління страховою організацією.
- •31. Комерційна таємниця та способи її забезпечення в страхових організаціях
- •32.Програмний комплекс страхової компанії: задачі, цілі, механізм функціонування, роль у формуванні ефективних бізнес-процесів та прийнятті управлінських рішень.
- •33.Сутність і завдання страхового маркетингу.
- •34.Маркетингова служба страховика та її функції.
- •35.Маркетингові дослідження: завдання, види та форми.
- •36. Розробка та просування нових страхових продуктів.
- •37.Зміст плану маркетингу.
- •39.Побудова ефективної системи продажу: канали та мотивація надання страхових послуг.
- •40. Страхові агенти та їхні функції.
- •Страхові та перестрахові брокери: функції та організація діяльності.
- •Нові форми страхового посередництва.
- •Ризик: поняття, класифікація та значення в управлінні страховою компанією.
- •Класифікація страхових ризиків та її значення в управлінні відбором ризиків на страхування.
- •Ознаки ризиків, що можуть бути прийняті на страхування.
- •Управління відбором ризиків на страхування з метою формування та забезпечення збалансованості страхового портфеля.
- •Тарифікація. Побудова тарифікаційної системи.
- •Страховий тариф як ціна за страхову послугу. Структура тарифу.
- •1. Ставка премії з одиниці страхової суми:
- •2. Ставка премії з вартості обєкта страхування:
- •Основні методологічні підходи здійснення актуарних розрахунків.
- •Тарифна політика, її цілі та принципи.
- •51. Андерайтинг у страхуванні: сутність, види та основні завдання.
- •52. Основні завдання ідентифікації ризиків.
- •53. Служба врегулювання претензій: її завдання та місце в страховій компанії.
- •54. Процедура та етапи врегулювання страхових претензій.
- •55. Дії сторін договору в разі настання страхового випадку.
- •56. Залучення аварійних комісарів та інших експертів для з’ясування причин настання страхового випадку та розміру завданої шкоди.
- •57. Документальне оформлення страхової претензії. Розрахунок страхових виплат.
- •58. Особливості врегулювання претензій у страхуванні життя.
- •59. Процедура оформлення страховиками регресних позовів.
- •60. Формування ефективної служби безпеки та механізм її взаємодії з іншими підрозділами страхової компанії.
- •61. Грошові потоки страховика: сутність та види
- •62. Фактори, що зумовлюють особливості грошових потоків у страхових організаціях.
- •63.Грошові потоки в операційнійній діяльності страховика.
- •64.Організація управління процесом мобілізації доходів страховика.
- •65.Зароблена страхова премія: сутність та порядок визначення.
- •66.Управління витратами страховика.
- •67.Управління процесом формування та розподілу прибутку страхової організації.
- •68. Рух грошових коштів зумовлений інвестиційною і фінансовою діяльністю страховика.
- •69.Поняття фінансової надійності страховика та методи її забезпечення.
- •70.Вплив тарифної політики страховика на фінансові результати.
- •71. Роль перестраховувальних програм у збалансуванні страхового портфеля.
- •73. Резерв незароблених премій та порядок його формування.
- •75. Резерв коливань збитковості та порядок його формування.
- •76. Резерв катастроф та порядок його створення.
- •77. Управління інвестиційною діяльністю страховика.
- •80. Вплив структури розміщення коштів страхових резервів на забезпечення платоспроможності страхової організації.
- •81. Управління платоспроможністю страховика та умови її забезпечення.
- •72. Поняття технічних резервів. Склад технічних резервів згідно із Законом України «Про страхування»
- •78. Зміст і порядок державного регулювання розміщення страхових резервів.
- •81. Управління платоспроможністю страховика та умови її забезпечення.
- •82. Статутний фонд страховика, вимоги до розміру, джерела його формування.
- •83. Оцінка величини, динаміки та структури активів і пасивів страховика.
- •85. Показники фінансової стійкості страховика, методика їх розрахунку та характеристика.
- •84. Управління структурою дебіторської та кредиторської заборгованості.
- •86. Показники ліквідності, методика їх розрахунку та характеристика.
- •87. Система фінансового моніторингу: первинний (внутрішній) та державний (зовнішній) рівень.
- •88. Завдання та обов’язки суб’єкту первинного фінансового моніторингу.
- •89. Суб’єкти державного фінансового моніторингу: завдання, функції та права.
- •90. Фінансові операції страхової організації, які підлягають внутрішньому та обов’язковому фінансовому моніторингу.
86. Показники ліквідності, методика їх розрахунку та характеристика.
Ліквідність означає здатність страховиків своєчасно погашати свої зобов’язання – короткострокову кредиторську заборгованість, мобілізуючи для цього поточні (оборотні) активи. Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.
До показників ліквідності відносять: коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт термінової ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності.
1) Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття) – характеризує достатність оборотних активів страховика для погашення своїх боргів, і визначається: ОА/ПЗ. Оптимальне значення понад 2-2,5.
2) Коефіцієнт проміжної ліквідності (швидкої ліквідності) враховує якість оборотних активів = (ОА – Запаси)/ (ПЗ + доходи майб періодів). Оптимальне значення 0,7-0,8.
3) Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт грошової платоспроможності) показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена негайно. = ГК та їх еквіваленти/ (ПЗ+доходи майб періодів). Нормативне значення становить 0,2-0,3.
87. Система фінансового моніторингу: первинний (внутрішній) та державний (зовнішній) рівень.
Фінансовий моніторинг – це сукупність заходів, встановлених законодавством та внутрішніми документами установи, щодо запобігання протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом (надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами чи дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів), та спрямованих на боротьбу з фінансуванням тероризму.
Система та суб'єкти фінансового моніторингу
Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного.
Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:
банки, страхові та інші фінансові установи;
платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;
товарні, фондові та інші біржі;
професійні учасники ринку цінних паперів;
інститути спільного інвестування;
гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;
підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;
підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;
інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.
Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:
--- фінансові регулятори (центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій (Нацфінпослуг та НКЦПФР), а також Мінфін, Мінюст, Мінекономіки та зовнішньої торгівлі.
---- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі - Держфінмоніторинг) – забезпечує нагромадження й аналіз інформації, що надходить від першого рівня, і здійснює виявлення ознак легалізації незаконних доходів. За фактами виявлених знак легалізації незаконних доходів за його поданням правоохоронні органи приймають у виробництво справи.
Завдання та обов'язки суб'єкта первинного фінансового моніторингу
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний:
проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;
забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;
надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;
сприяти працівникам Уповноваженого органу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;
надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;
сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;
вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Уповноваженого органу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення.
Відповідальний працівник має бути незалежним у своїй діяльності і підзвітним тільки керівнику суб'єкта первинного фінансового моніторингу та зобов'язаний не рідше одного разу на місяць інформувати керівника про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та заходи, які були вжиті, у тому числі щодо:
розробки та постійного поновлення правил внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснення з урахуванням вимог чинного законодавства та нормативних актів Уповноваженого органу;
підготовки персоналу щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, шляхом проведення освітніх та практичних заходів;
забезпечення проведення внутрішнього фінансового моніторингу.