52. Основні завдання ідентифікації ризиків.

Ризик у своїй першооснові є невизначеністю. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним або бути ліпшим чи гіршим за нього. Ризиком буде визначено лише ту невизначеність, яку можна оцінити кількісно.

Ризики будь-яких видів піддаються управлінню, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки, а відтак і фінансові витрати для відшкодування збитків.

Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етапи: 1) аналіз ризику; 2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Таким чином, страхування виступає своєрідним механізмом передачі ризику від одних осіб іншим за відповідну плату.

Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) — систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об'єкт страхування та страховий випадок.

Далі, як правило, застосовують принцип прецедентів, тобто за основу опису ризику беруться відомі з практики їхні аналоги. Підбір аналога та його адаптація до нових умов цілком визначаються знанням і досвідом співробітників страхової компанії, тому прийняття на страхування нових ризиків пов'язано із труднощами, що виникають на першому етапі управління ризиком.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи варто віднести той чи інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин — це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

53. Служба врегулювання претензій: її завдання та місце в страховій компанії.

Страхова претензія –вимога страхувальника (вигодонабувача) про відшкодування страховиком збитку, спричиненого випадком,що передбачає перелік страхових подій у договорі страхування.

Урегулюванням претензій у системі страхової компанії відає спеціалізований підрозділ. Він є найскладнішою підсистемою та входить до мідл-офісу СК та має свій фронт-офіс. Підрозділ повинен бути забезпечений високоякісними інформаційно-технологічними системами та цілодобовим диспетчерським пунктом. Організація управління претензій потребує від вищого керівництва страхової компанії уваги та оперативних рішень щодо потреби цього підрозділу, особливої компетенції (спеціальних знань) співробітників компанії, що займаються врегулюванням.

Діяльність підрозділу врегулювання претензій повинна бути високоорганізованою, високотехнічно забезпеченою, інтелектуально та психологічно підготовленою.

Основною проблемою в діяльності такого підрозділу є необхідність поєднання протилежних цілей: мінімізація витрат страхової компанії та максимальне задоволення законних вимог страхувальників щодо відшкодування збитків. Створення штучних перешкод для страхувальників у процесі розгляду претензій та здійснення страхового відшкодування, довільне тлумачення нормативних документів та договорів страхування, неналежне та неякісне виконання своїх обов’язків перед страхувальниками в рез-ті призводить до втрати іміджу компанії та зменшення кількості страх договорів.

Вирішення такої дилеми завжди стоїть перед працівниками підрозділу з урегулювання претензій. І від того яким чином вони поєднуватимуть інтереси компанії та стра- хувальників, значною мірою залежить успішне функціонування страховика в цілому.

Під час організації роботи підрозділу з урегулювання претензій, доцільно дотримуватися таких вимог: 1)підрозділ має бути безпосередньо підконтрольний лише керівнику компанії

2)підрозділ у своїй діяльності не повинен жодним чином залежати від підрозділів, що здійснюють продаж страх продуктів

3)співробітники підрозділу мають бути висококваліфікованими фахівцями, бажано з досвідом роботи у сфері захисту інтересів страхових компаній у судових спорах.