Анатомія

Автономна нервова система у анатомії хребетних – це одна з двох основних частин нервової системи, що подає імпульси до серцевих м’язів, гладких м’язів та залоз. Автономна нервова система регулює роботу залоз, функціонування дихальної, кровоносної, травної та сечостатевої систем; і мимовільних м’язів у цих системах та шкірі. Регулюючись нервовими центрами у нижній частині мозку, система також має взаємний вплив на внутрішні секреції, які певною мірою контролюються гормонами та в свою чергу регулюють їх вироблення.

Автономна система складається з двох антагоністичних відділів: симпатичної або торасіколумбарної системи, яка стимулює роботу серця, розширює бронхи, відповідає за скорочення артерій і уповільнює роботу травної системи, готуючи організм до фізичної роботи; та парасимпатичної або краніосакральної системи, яка виконує протилежні функції і готує організм до прийому їжі, її перетравлення та відпочинку. Симпатична нервова система складається з ланцюга пов’язаних між собою нервових вузлів (груп нервових клітин) з обох боків хребта, від яких відходять нервові волокна до кількох великих нервових вузлів, таких як черевних ганглій.

Нервові вузли ланцюгів симпатичної нервової системи з’єднані з центральною нервовою системою за допомогою тонких відгалужень, що поєднують кожен нервовий вузол зі спинним мозком. Нервові волокна парасимпатичної системи знаходяться в мозку і разом з черевно-мозковими нервами, особливо з блукаючим нервом та додатковим 11 нервом, проходять до нервових волокон та нервових сплетінь (нервових сіток) всередині різних органів .Нижня частина тіла збуджується за допомогою нервових волокон ,які знаходяться у нижній (крижовій) частині спинного мозку і передаються до тазового нервового вузла, який стимулює передачу нервових сигналів до таких органів як пряма кишка, сечовий міхур та статеві органи.

Лінгвістика

Германські мови це підгрупа мов Індо-європейської сімї. Германськими мовами розмовляють більше ніж 480 мільйонів людей у північній та західній Європі, Північній Америці, Південній Африці та Австралії. За своєю структурою та розвитком вони поділяються на чотири гілки:

1. Східно-германські (мертві): готська мова та деякі інші мертві мови. Найбільше інформації збереглося про готську мову.

2. Північно-германські або Скандинавські: західна група- ісландська, норвезька та фарерська мови (щось середнє між ісландським та західнонорезьким діалектами); східна група-датська та шведська мови.

3. Західно-германські: англо-фризька група - англійська та фризька мова; нідрландсько-германська група- нідерландо-германська група-нідерландська чи нідерландо-фламанська та нижньонімецькі діалекти, африкаанс, німецька чи верхньонімецька мова та ідиш.

В межах безписемних місцевих діалектів, скандинавські мови утворюють єдиний мовний простір через високу взаємну зрозумілість (за винятком ісландської мови, яка довгий час була ізольована і в якій збереглося багато архаїзмів), серед яких найбільше відходить від норми датська мова. Нідерландо-германські діалекти утворюють інший мовний простір. В обох мовних просторах мова дуже відрізняється від одного села до іншого, і чим більша відстань, тим помітніші відмінності. Також в них існує більше, ніж одна літературна норма відповідно до політичного та історичного поділу. Під цими нормами зазвичай розуміють такі як шведська мова.