Military technology - Воєнні технології

Активні системи оборони

Оскільки загроза від радянських пілотованих бомбардувальників поступово зменшилася, протиповітряна оборона США відповідно була скорочена. Майже всі ракетні батареї класу «земля-повітря» були розформовані або перегруповані за кордон, і кількість ескадронів сил перехоплення США з 1964 року до середини 80-х років ХХ століття зменшилася приблизно з 40 до 5 (підсилені Національною гвардією ВВС та доступними бойовими підрозділами). Ланцюги радіолокаційних станцій, такі як система дальнього радіолокаційного виявлення (лінія Дью), що на півночі Канади, ще й досі сповіщають про звичайні повітряні атаки, в той час як новіша Об’єднана система спостереження здійснює нагляд та відстежує всі об’єкти повітряного простору Північної Америки за допомогою восьми регіональних центрів керування. ОСС співпрацює з ВВС США та Федеральним управлінням цивільної авіації одночасно в управлінні повітряними польотами та протиповітряною обороною. Одним важливим додатком до системи протиповітряної оборони став літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління (з системою АВАКС) Е-3А, що по суті є літаючою радіолокаційною станцією.

США не мають жодної діючої активної системи протиракетної оборони. Договори з протиракетної оборони (АВМ) 1972 та 1974 років дозволили обмежене використання таких систем в США та Радянському Союзі, але жодна сторона повністю не використала ці переваги. Фактично система захисту АВМ у Гранд Форкс, що в Північній Дакоті, захищаючи місце розташування РЛ периферійної системи виявлення і класифікації засобів ядерного нападу, була ліквідована. Радянські ракети ПРО Голаш, які розміщувалися навколо Москви, мали обмежені можливості. Поки американські системи ПРО збільшували захист радарів та місць розташування міжконтинентальних балістичних ракет, одночасне впровадження системи ПРО Радянським Союзом мало тенденцію до зменшення будь-якої зворотної переваги, і у обох країнах їхня побудова, підтримка та постійне вдосконалення виявилися досить дорогими. На початку 80-х років ХХ століття США розглядали можливість відновлення місця знаходження систем ПРО та впровадження нових високоточних імпульсних ракет з метою заміни ракети з ядерною боєголовкою системою безпеки; проте розвиток програми виготовлення та випробування ракет «МХ» та стратегії оборонної ініціативи набули пріоритетного значення.

Найбільш активними системами оборони США є ті, які були впроваджені американським воєнно-морським флотом, щоб визначати та знищувати субмарини з пусковими балістичними ракетами. Корабельні гідролокатори на винищувачах та фрегатах зараз обладнані причіпними підводними гідроакустичними решітками, які не враховують спотворюючі теплові потоки та усувають штучні відбиття звуку й інші шуми. Корабельні вертольоти, які здатні занурювати малі гідролокатори, гідроакустичні буї одноразового використання й високошвидкісні гідролокаційні субмарини, також збільшують свою здатність відстеження.

Чутливі корабельні та бортові літакові радіолокаційні станції можуть визначати місце знаходження малих об’єктів, таких як перископи на поверхні моря, а літаки, обладнані детектором магнітних аномалій, здатні відчувати найменші коливання магнітного поля Землі, викликані великими металевими об’єктами, такими як підводні судна. Одного разу помітивши підводні човни, на них можна напасти за допомогою різноманітних видів зброї, від ядерної глибинної бомби, доставленої ракетами, до торпед, якими керують по провідному каналу зв’язку і запускають з кораблів чи вертольотів. Хоча, без достатнього часу попередження про наближення нападу ці сили можуть мало що зробити для запобігання запуску ракети першого удару з таких підводних човнів.